Москалець розмірковує над сенсом життя та його сприйняттям в умовах війни | Еспресо

Після тривалої атаки російських ракет і дронів, що не давала спокою столиці, нам не вдалося потрапити на ранкову Службу Божу. Виходити до міста ми змогли лише в обідню пору.

На автобусній зупинці стояла молода пара, занурена в поцілунок; інша зупинилася в обіймах біля станції метро на Лісовій, а ще дві - на Майдані. "Що ж це за день такий?! - дивувався я. - До весни, здавалося б, ще далеко, а навколо так яскраво цвіте справжній весняний сплеск закоханості".

Ласкавий листопад радісно усміхнувся і промовив голосом моєї дружини: "Сьогодні особливий день, день обіймів і поцілунків".

Священник у храмі чомусь промовчав про день поцілунків, але не забув згадати у проповіді про ранковий обстріл Києва і всієї України. А також про тих, кому не поталанило пережити цей обстріл; і про тих, кого забрала сьогоднішня ніч; і вчорашній день; і роки безглуздої війни, розв'язаної московськими психопатами проти нашої країни.

Лише в тій напівпорожній церкві, де Пахельбель тихо виконував свою музику на органі, я усвідомив глибину значення картин, які оточували нас на кожному кроці. Закохані обіймалися, святкуючи своє порятунок від вогняних бур і руйнівних вибухів, дякуючи за дар життя, благословляючи можливість зустрітися з близькими, обійняти їх, живими та неушкодженими, і з любов'ю заглянути в найцінніші на світі карі (або сірі, або блакитні) очі. Гул вибухів вщухнув, сирени і тремтячі собаки замовкли, залишившись лише чиста тиша недільного дня, святкового, дня життя.

Так багато людей не дочекалися цього просвітку! І тому екзистенційне амарето поцілунків злегка гірчило, нагадуючи про безповоротні втрати. Так, і про того чоловіка у Львові, що водномить залишився без дружини й трьох доньок. І про ті осиротілі родини із Сум. І про ту маму з трьома дітьми із Кривого Рогу; і про Марію з Києва, до якої дрон залетів у кімнату... Це вона могла б стояти сьогодні на зупинці й цілуватися зі своїм хлопцем!

Ми згадуємо їх у молитвах, але всіх не згадати; підіть і подивіться на Майдан, який розламується від синьо-жовтих прапорців, застромлених у землю в пам'ять про загиблих українців. Прапорців стає дедалі більше.

Читайте також: Українське хюґе

На фоні жахливих подій сучасної війни роздуми про сенс життя видаються надто складними і, здавалося б, непотрібними. Ми, ті, хто пережив черговий обстріл, не ставимо собі запитань про сенс існування. Ми лише висловлюємо вдячність за життя, за саму можливість бути. У кожного свій спосіб: через поцілунки, молитви, мистецтво, вірші, народження і виховання нових поколінь. Ось Катруся годує маленького Северина, а Павло везе на прогулянку крихітного Олеся, якому лише кілька днів, і саме тут, під поглядом російських БПЛА, під гулом ракет, зникають "прокляті" питання, конфлікти між поколіннями та сімейні суперечки. Саме в ці моменти стає очевидною абсурдність сартрівського висловлювання про те, що "пекло – це інші".

Пекло - це не анонімні інші, це конкретні російські солдати й командири, пекло - це Путін, що, як Саурон, зирить із всевидющої кремлівської вежі, прагнучи зітнути ще більше голів українських дітей та їхніх захисників, пекло - це путінські радники й ідеологи.

Один із них, надихнувшись нещодавнім приходом Трампа до влади, заявив дослівно таке: "Безкомпромісна позиція Росії щодо повної інтеграції України у свою сферу є геополітичним імперативом, зумовленим екзистенційною необхідністю, а не експансіоністськими амбіціями, і має бути чітко донесена до західних лідерів, таких як Трамп, щоб уникнути катастрофічних непорозумінь. Коли ми говоримо, що вся Україна має бути частиною єдиного російського простору, ми не висуваємо надмірно екстремальних вимог. Це не максималізм. Нинішній стан України несумісний з самим існуванням Росії. Тому переговори з Трампом щодо України з нашого боку будуть вестися наступним чином: Україна - наша, все інше - предмет переговорів. Домовилися? Звичайно, нам її не віддадуть. Але нам цього й не потрібно. Ми звільнимо її самі, незважаючи ні на що. З Трампом краще бути відвертими. Україна - наша (вся), і це не підлягає обговоренню. Ми воюємо там звичайною зброєю до перемоги. Яких жертв ми зазнаємо - це наша турбота. Займіться чимось іншим. Але Україна буде нашою, цілком і беззастережно. Я вважаю, що найбільш прямим рішенням було б оголосити про справжні плани Росії щодо України зараз, під час перехідного періоду у Вашингтоні. Росія зупиниться лише після беззастережної капітуляції Києва і повного контролю над усією територією. Україна - це Росія".

Ознайомтеся також: Конфлікт як духовний шлях.

Брешеш, морю людському. Україна - це Україна. Україна - це ми, ті, що вціліли. І навіть якщо нас залишиться вкрай мало, ми ніколи не станемо частиною вас. Листопадове сонце, яке вже не побачать ті, кого вбила Росія, останнє листя, що коливається на вітрі, аромат свіжозвареної кави, смак тірамісу, прості радощі життя свідчать проти вас і вашого дияволського плану. Ви нас не переможете. Ви не зможете взяти нас живими.

- День поцілунків, яке гарне свято! - кажу, виходячи з храму, обіймаючи своє щастя і цілуючи в розкриті губи.

Про автора. Костянтин Москалець — талановитий письменник.

Редакція не завжди погоджується з поглядами, які висловлюють автори блогів.