"Можливо, це не найприємніша для нас аналогія, але Трамп тепер діє подібно до того, як Зеленський поводився після свого обрання", — зазначив аналітик Леонід Швець.

Леоніде, знімок Зеленського та Трампа, які спілкуються у ватиканському соборі Святого Петра перед похороном Папи Римського, з'явився на перших шпальтах усіх світових новин. Після гучного скандалу в Овальному кабінеті, Вашингтон і Київ два місяці обмінювалися взаємними звинуваченнями і критикою. Здається, криза у їхніх відносинах залишилася позаду. У Білому домі 15-хвилинну зустріч у Римі охарактеризували як продуктивну, а Зеленський назвав її "символічною з потенціалом стати історичною". Вже наступного дня Трамп різко відреагував у соцмережах на обстріл українських міст: "Можливо, путін просто затягує час з війною, щоб не відволікати мене". Трохи пізніше він додав: "Я хочу, щоб він припинив вогонь, сів за стіл переговорів і підписав угоду". Якими тепер будуть американо-російські та американо-українські відносини, враховуючи, що стратегія Росії полягає в затягуванні часу, а Америка прагне швидких рішень? До того ж, усім відомо, що путін не дотримується жодних угод.

28 квітня Путін без попередження оголосив про "перемир'я", яке тривало б з опівночі 7 на 8 травня до опівночі 10 на 11 травня. Вже всі помітили, що як тільки Трамп починає насторожуватися і отримує натяки на те, що його можуть вважати наївним, Путін одразу ж пропонує йому якусь привабливу пропозицію. Його мета надзвичайно проста — постійно тримати Трампа на відстані, не дозволяючи йому отримати бажане й те, чого прагне Україна, намагаючись вичавити з нього якомога більше. Це всього лише гра, що ґрунтується на слабкостях Трампа та його амбіціях. Часто називаючи його генієм, підтакуючи йому або навіть даруючи його портрет, Путін насправді не має жодної поваги до Трампа.

Він явно насміхається з нього.

Безсумнівно. Мені здається, що це стало очевидним ще в той момент, коли путін висунув ідею організувати хокейні матчі між США та Росією. Це явне знущання. Ми відчуваємо цей іронічний тон миттєво — з інтонації, натяків та півслова. А в США, напевно, сприйняли цю ініціативу як щось позитивне. Там ці пропозиції потребують глибокого аналізу та багатогодинних переговорів спецпредставника Стіва Віткоффа з самим путіним.

А результат? Повертається з москви Віткофф, переказує з широко розплющеними очима, як якесь одкровення, все те, що ми чули від Соловйова та Скабєєвої багато разів, а потім держсекретар Марко Рубіо каже, що "ми тепер стали краще розуміти росію". Хлопці, а чим ви взагалі займалися усі ці роки? Ви начебто фахівці. Однак із 2014-го не змогли зрозуміти цю країну. Між іншим, ви втягнулися в цю історію самі, з власної ініціативи, я завжди це підкреслюю.

Це не те, що Трамп дійсно прагнув уникнути чи відмовлявся від цього. Ні, він, як старанний учень, перший піднімав руку. "Я все вирішу за 24 години", "ніхто, крім мене". Але можливостей не було. І, чесно кажучи, бажання також. Трамп — це людина без глибоких знань і системного підходу. Він навіть не опанував усієї інформації. Йому, в основному, це нецікаво. Про все він говорив тільки в контексті Байдена. "Це війна Байдена. Крим відібрали за Обами. Я б так не вчинив". І ось ти наодинці з Путіним, немає ні Байдена, ні Обами. І що тоді? Нічого, просто порожнеча. І тепер саме цю порожнечу Путін використовує і продовжуватиме використовувати. Він намагатиметься затягнути цю гру якомога довше. Побачимо, наскільки довго це триватиме.

Ознайомтесь також: "Ми повинні однозначно заявити, що Україна не виконуватиме бажання ні фюрера, ні Трампа", -- підкреслив Роман Безсмертний.

Чи може Трамп знехтувати питанням нашої війни, відсторонитися і піти з цього процесу?

-- Може. Але це неможливо зробити без того, щоб осоромитися. Буде просто визнання безсилля.

Розглянемо їхню взаємодію з Афганістаном. Угода про виведення американських військ між США та "Талібаном" була підписана 29 лютого 2020 року в Катарі. Перед цим відбулися численні переговори, які ініціювалися за часу президентства Трампа. Байден, у свою чергу, лише втілював досягнуті домовленості. Але процес їх реалізації, м’яко кажучи, виглядав досить невдало.

Трамп найбільше прагне відрізнятися від Байдена. Якщо він вирішить вийти з цієї ситуації, це завдасть серйозного удару по репутації США. На мою думку, це може бути навіть гірше, ніж ситуація в Афганістані. Хто захоче бачити картину — Україну, де тривають бойові дії і гинуть діти, в той час як ти просто відводиш погляд? Саме тому він намагатиметься уникнути подібного сценарію. А Путін продовжуватиме маневрувати, підкидаючи інформацію та намагаючись сподобатися. Тож нам залишиться спостерігати за їхніми взаєминами.

30 квітня завершується перший ста днів президентства Трампа. Журнал The New Yorker охарактеризував цей період як "сто днів безглуздості". Трамп стурбований, що його можуть вважати невдахою, оскільки йому не вдалося досягнути жодних значущих результатів у зовнішній політиці. Давайте підсумуємо цей етап.

Оцінку його діяльності надає американець, а він зазначив, що це найгірші сто днів з моменту Ейзенхауера, коли почали фіксувати громадську думку. Ніхто не переживав такого різкого падіння підтримки, як у його випадку.

Для американців насамперед важливими є економічні показники. А там усе погано. Внаслідок затіяної Трампом тотальної тарифної війни біржі вразила лихоманка. Не забуватимемо, що близько 60% американців зберігають свої пенсійні вклади у пенсійних фондах, які своєю чергою тримають їх в акціях, тобто залежать від гри на біржі. Через падіння ціни акцій пенсійні вклади конкретних людей стали меншими. Адже втрачають не лише брокери або великі хедж-фонди.

Головна проблема цієї політики полягає в її великій невизначеності та непередбачуваності. Сьогодні Трамп висловлює одну думку, а вже завтра може кардинально її змінити. Він спочатку вводить мита, потім їх коригує, а згодом зовсім скасовує. В результаті він посварився з багатьма і не зміг знайти спільну мову з жодним з партнерів. При цьому стверджує, що щодня укладає нові угоди, хоча насправді нічого не досягає.

Гроші, як відомо, віддають перевагу спокою. Але нині ми переживаємо справжній хаос. Американці відчувають наслідки ситуації на своїх рахунках. "Що відбувається з моїм балансом?" - ці питання викликають зростаюче занепокоєння. Бізнес-середовище також насторожене. Це підтверджують показники підприємницької впевненості, які слугують індикатором економічного стану та прогнозування його тенденцій - чи буде інфляція підвищуватись, чи ні. Зараз підприємці очікують на зростання інфляції. У суспільстві панує невпевненість. Отже, перші сто днів були справді катастрофічними, і немає жодних підстав сподіватись, що наступні можуть бути кращими.

Незадоволення внутрішньою політикою Трампа набула нових обертів. Чи може це спричинити масові акції протесту? Або ж Трамп, подібно до Путіна, ігнорує невдоволення своїх співгромадян?

На відміну від Путіна, Трамп не може дозволити собі ігнорувати думку суспільства. Він живе в умовах електоральної демократії, де його політичне майбутнє залежить від виборців. У листопаді 2026 року в США відбудуться вибори, на яких переоберуть увесь Конгрес, третину Сенату, а також губернаторів і законодавчі збори штатів. Події, що відбуваються зараз, безумовно вплинуть на ці вибори. Трамп, можливо, хотів би ігнорувати громадську думку, але, незважаючи на всі чутки про можливу третю каденцію, ймовірніше, він планує завершити свою кар'єру у 2028 році. Для багатьох молодих республіканців, сповнених енергії та амбіцій, немає сенсу втрачати свої шанси на політичну діяльність. Це призведе до їх активної реакції, яка, в першу чергу, відобразиться на результатах виборів.

Люди починають виходити на вулиці з різноманітних причин. Вже зараз це відбувається. Проте наразі в основному протестують прихильники демократів. Можливо, незабаром приєднаються й виборці республіканців.

У Сполучених Штатах триває безперервний виборчий цикл, де кожні нові вибори, здається, є продовженням попередніх. Це справжній киплячий котел ідей та емоцій. Протестний настрій в суспільстві лише посилюється, а також є значна частина бізнесу, яка не задоволена ситуацією. Серед них і ті, хто інвестував значні кошти у перемогу Трампа, адже він асоціювався з підприємницькою свободою, економічними можливостями та скасуванням зайвих податків та обмежень.

Бізнес-середовище не терпить бюрократичних бар'єрів. По-перше, спрощення умов для підприємств завжди було в традиціях республіканської політики. По-друге, бізнес сподівався, що Трамп зможе надати йому більше свободи. На жаль, в результаті багато компаній зазнали значних фінансових втрат і продовжують їх зазнавати. Це, безумовно, викликає велике занепокоєння у впливових осіб з великими капіталами. Тому можна бути впевненими, що вони активно обговорюють цю ситуацію і планують свої подальші кроки. Справжній бізнес розраховується на десятиліття вперед, а не лише на найближчі вибори у 2026-2028 роках. На сьогоднішній день Трамп не сприймається як надійний партнер, а ситуація з республіканцями лише ускладнює справи.

Мирні ініціативи Трампа передбачають територіальні компроміси з боку України. Члени його команди здійснювали величезний тиск на Київ, аби ми визнали Крим частиною Росії. Це фактично означає капітуляцію. У такому випадку, можна буде сказати, що всі зусилля були марними. Європейські партнери наполегливо радять нам не погоджуватися на такі умови. Крім того, такий крок може спровокувати глобальний процес захоплення територій на основі сили.

Не так давно Трамп висловив думку, що питання Криму не підлягає обговоренню. Згодом він додав, що вважає півострів втраченим для України, зазначивши: "Крим залишиться під контролем Росії".

Постійно надходять нові інформаційні вкидання та витоки. Лавров дав інтерв'ю бразильській газеті "O Globo", в якому знову озвучив вимогу Росії щодо визнання не лише анексованих областей, а й Криму. Схоже, що цю інформацію просто підкинули Віткоффу, який потім поділився нею у Білому домі. Не виключено, що під час обговорень у колі осіб, пов'язаних із зовнішньою політикою та національною безпекою, це могло бути озвучене як варіант. І ті, кому це не сподобалося, вирішили передати цю інформацію в ЗМІ. Реакція була миттєвою. Після цього Трамп заявив: "Ми не визнаємо Крим російським". Таким чином, ця тема була закрита. Але потім ситуація знову набула обертів. Ми всі опинилися у світі, де постійно відбуваються вкидання, зливи, чутки, фейки, домисли та тролінг. Іноді важко відразу зрозуміти, де правда, але з часом все стає на свої місця.

Ознайомтеся також з думкою: "Якщо Збройні сили України зосередять свої зусилля на атаках на Москву, ця війна завершиться всього за два тижні", – зазначив історик Юрій Фельштинський.

Світ не може існувати без справжнього тиску на агресора. На жаль, цього тиску наразі бракує. Чи може Трамп скасувати санкції проти Росії?

-- Сто відсотків, що ця тема обговорюється. Поки, судячи з того, що ми бачили й чули, Трамп стосовно путіна обрав політику пряника (якщо ти погодишся на мир, то щось отримаєш), а не батога (інакше будуть санкції, дамо Україні зброю тощо). Але путін у результаті тільки сів йому на голову.

Поки що треба мати на увазі, що зняття санкцій може статися. Але тільки в обмін на що? Навіть на 30-денне припинення вогню росія не йде. Міністр закордонних справ Сибіга сказав, що ми, як і раніше, дуже далекі від миру. Тому все це поки що з царини обговорення. Не скажу нездійсненного, але такого, що не збулося.

-- На вашу думку, у путінській промові до 80-річчя Перемоги може прозвучати щось кардинальне типу "цілі так званої СВО досягнуто"?

Путін зацікавлений у підтримці стану невизначеності. Йому вигідно, коли піддані (сучасне населення Російської Федерації важко назвати громадянами) спостерігають, як їхній володар грає з президентом США, немов з лялькою.

Він не вимовить: "Ми йдемо до кінця". Але до якого кінця? Досі ніхто не озвучив чіткі цілі спеціальної військової операції, залишаючи простір для маневру. Усе, що звучить з їхніх вуст, не можна вважати цілями, адже це лише нездійсненні максималістські вимоги. Він не скаже: "Все, зупиняємося". І не скаже: "Більше жодних розмов про мир". Тому його виступ буде схожий на стару платівку. Безумовно, з пафосом і історичними аналогіями. Нещодавно ухвалили рішення, щоб усі музейні експозиції, присвячені Другій світовій війні, створювали паралелі з сучасними подіями. Ось що ми почуємо, але реальних політичних заяв із чіткими наслідками не буде.

Після березневих переговорів між Трампом і путіним, американський військовий експерт Майкл Кларк зауважив: "У світі дипломатії існує стара істина: якщо ти не береш участь у перемовинах, ти стаєш частиною угоди". На жаль, Україна виявилася в цій ситуації. Трамп не показав жодної стратегії чи конкретних планів. А от план путіна є цілком очевидним — він прагне захопити всю Україну. Чи є хоч якась стратегія у команди з Банкової, що складається з п'яти-шести менеджерів, коли мова йде про виживання країни? У вересні 2022 року нам представили десять пунктів української формули миру, а за два роки — внутрішній план стійкості, потім план Перемоги. Відбувся мирний форум у Швейцарії, а тепер створено коаліцію рішучих. Вже можна побачити промінчики надії.

— Я також. Дивіться, коли ми опиняємось у ситуації, де не можемо сподіватися на те, що супротивник готовий добровільно погодитися не лише на стабільний і тривалий мир, а навіть на припинення вогню, наші плани А, Б і В — це продовжувати боротьбу. Ми не можемо просто зупинитися, відкласти зброю і заявити: "Тепер у нас мир".

Отже, все триватиме доти, поки путін не зіткнеться з серйозним опором. Це не відбудеться найближчим часом, ані завтра, ані післязавтра. Тому наша єдина справжня перспектива — це продовжувати боротьбу найефективнішими методами. І це вся суть.

Якщо виникне ситуація, коли наші європейські партнери вирішать серйозно зміцнити нашу обороноздатність, а Трамп, втрачаючи підтримку серед виборців, вирішить проявити силу і тиск, нам можуть надати нові види зброї в значних обсягах. Востаннє Конгрес розглядав питання щодо постачання озброєння восени 2023 року. Сьогодні вже 2025 рік, і протягом півтора року Америка не ухвалювала подібних рішень. Наразі ми все ще бачимо наслідки політики Байдена, але ця адміністрація взагалі не займається такими питаннями.

Ми залежимо від сміливості, готовності, волі, ресурсів наших партнерів та союзників. В нас самих вибору немає. На нас іде супротивник, він в нас стріляє з усього, що можна. Яка може бути стратегія? Втекти та здатися ми не можемо. Значить, воюємо. Як би ми не ставилися до цих п'яти-шести менеджерів, особисто до Зеленського, Сирського, Драпатого -- будь-кого, перед таким вибором стоїть будь-яке керівництво України. Крапка.

-- Назвіть ключові помилки, яких припустилася наша влада за шість років каденції? Волосся дибки стає, коли читаєш про те, що відбувається в Міністерстві оборони, про кадрову чехарду, про поведінку "слуг народу", про роль Єрмака в нашому житті.

Читайте також: "Помилка думати, що путін хотів би поміняти Зеленського": Віктор Бобиренко про вибори в Україні та перспективи заморозки війни

-- А яка роль Єрмака у нашому житті? Ми живемо в ситуації, коли якісь речі вимовляють як само собою зрозуміле. Не бувши шанувальником ані Зеленського, ані Єрмака, ані Татарова тощо, я всім колегам, друзям та читачам пропоную один простий варіант: "Якщо ви мені дасте реальний матеріал на Єрмака, я завтра ж поставлю його у фейсбуці, де у мене понад тридцять тисяч підписників". Поки що ніхто нічого не надіслав.

Ми судимо про якісь речі, бо нам просто не подобається. Комусь дуже не подобається хрипкий голос Зеленського. Це ж неподобство. Хіба так президент має говорити? Комусь не подобається, як він одягається. Комусь довжина носа, комусь, може, навіть національність. А за фактами є що пред'явити?

Власне, ми можемо висловити йому зауваження, що він вступив у велику політику з надією налагодити стосунки з Росією. Це, можливо, не найприємніша для нас аналогія, але, якщо поглянути на це у масштабах, Трамп, який обіцяв завершити війну за 24 години, зараз демонструє поведінку, схожу на Зеленського після його обрання. Як тільки він зіткнувся з реальними умовами та обставинами, стало очевидно, що ситуація виявилася надзвичайно складною.

Зеленський став президентом війни мимоволі. А в нас немає поряд якоїсь України 2.0, де є інший президент, який показує, як треба, і як було б чудово, якби робили інакше. Або гірше. У нас Україна -- яка є. І Зеленський -- який є. Є Єрмак, якому він довіряє і на якого повісив дуже багато. Мені, чесно кажучи, у сегменті міжнародної політики пред'явити Єрмаку нема чого. Щодо якихось його справ усередині країни, я говорю: "Покажіть циферки". Схопили ж неабияку частину Київської міської адміністрації після того, як Денис Бігус показав усім, чим вони займаються. А ви мимохідь кажете: "От Єрмак..."

Зовсім не випадково. Розгляньмо, наприклад, два конкретні випадки. По-перше, це нездатність України підготуватися до війни, а по-друге, ситуація з екстрадицією найважливішого свідка у справі MH17 — Цемаха. Полковник Червінський у своєму інтерв'ю ділився подробицями про ретельно сплановану операцію з вивезення Цемаха з окупованих територій, після чого Єрмак прибув до СІЗО, щоб здійснити обмін. Це дійсно важлива та доленосна подія. І таких випадків є чимало.

Давайте розглянемо ситуацію. В даний момент ми аналізуємо певну операцію, в рамках якої політичне керівництво прийняло конкретне рішення. Ми маємо уявлення про цю справу, знаємо всі аргументи з обох сторін, і тому вважаємо, що можна було б вчинити по-іншому. Чи є у нас на це право? Безумовно. Позиція Червінського зрозуміла. Проте, варто зазначити, що інформація, на основі якої діяло політичне та інше керівництво, могла бути значно більшою. Тож давайте подивимося на цю ситуацію з більш широкої перспективи. Це один з аспектів, який варто врахувати.

Перед цим я поставлю головний. Це війна. Неможливо, не допускаючи помилок і провалів, воювати з противником, який набагато сильніший за тебе і який перевершує тебе кількісно, а позиція союзників відомо яка. Ніхто не готувався до війни з росіянами в тому сенсі, в якому взагалі можна підготуватися до війни. Можна до чогось підготуватися більше, до чогось менше, але неможливо підготуватися до такого. Ми говоримо: "Якось не ідеально ми воюємо проти росіян". А як можна воювати ідеально? Прямо скажемо, що ми такий самий, як і вони, постсовок. У нас така сама радянська армія з ідіотами-командирами, крадіжками на всіх рівнях тощо. Але при цьому пішов четвертий рік повномасштабного вторгнення, а єдиним окупованим обласним центром був Херсон, який звільнили 11 листопада 2022 року. І ми, виявляється, погано воюємо.

Це ніхто не озвучує. Йдеться про вчинки уряду.

Яка ситуація? Вона сприяє опору української нації. Чи можна воювати самостійно? Зараз, з усвідомленням, ми вважаємо себе мудрими – "якби тільки все сталося по-іншому". Але насправді, було б не так. Було б навіть гірше. Інакше, але все ж погано.

Ще раз. Противник сильніший, підступніший, а ми далеко не ідеальні. Тож набір помилок в іншого керівництва також був би. Були і є й помилки, й злочини, бо, як виявилось, чимало серед нас тих, хто працював на ту сторону. Думаю, про багатьох ми ще дізнаємось.

Війна триває. От вона така. У ній перемагає той, хто робить менше помилок та приймає більше правильних рішень. А розраховувати, що всі будуть прекрасні, як воїни світла з білими крилами... На жаль, лише у піснях так буває. Усі думають: а от якби було інакше, то тоді б. Не буде. І не воскресити, і не скасувати, і не переграти.

Порівняємо фотографії президента -- нинішнього й того, який на шляху до інавгурації підстрибнув і поцілував у лисину Кошового. Слава тобі, Господи, що Зеленський швидко вчиться, що він закусив вудила, що в нього вистачає волі все тягнути так, як він тягне. Могло бути зовсім інакше. Він справді не був готовий до цього. А хто міг? Ніхто.

Підготуватися до війни неможливо. Здається, військових вчать воювати все життя, командувати солдатами, очолювати підрозділи та вести бої. Але навіть таких, як Залужний, вистачає лише на два роки. Потім приходить втома. Велике йому спасибі за те, що він проявив себе. Чи можемо ми його засуджувати? З точки зору ідеальних стратегів, можливо, так. Можливо, хтось вчинив би інакше. Але витримати перші два роки війни – це справжнє випробування. Людина зробила свою справу.

Ось альтернативний варіант: "Також варто ознайомитися з думкою Діани Макарової: 'Порівнювати Бога і Залужного - це не найкраща ідея. Здається, що це вже прояв відчаю з вашого боку'."

-- На жаль, ми не знаємо, в якій точці цього екзистенційного марафону зараз перебуваємо.

-- Абсолютно з вами згоден. Це дуже важлива думка. Ми не знаємо, скільки пройшли цього шляху -- 85% або третину. Ось читаєш книжку, і там із персонажем щось відбувається, але ти розумієш, що ще двісті сторінок -- значить, викрутиться і щось буде далі. У фільмах те ж саме. Але ми уявлення не маємо, скільки у нашому військовому серіалі цих серій.

-- Російська армія зараз володіє ініціативою на фронті та готується до наступу, терор наших міст різко посилився, активізувалися спроби розколоти українське суспільство, політики зайняті виборами, у світі хаос. Сценарії для нас варіюються між поганими та дуже поганими. Ваші прогнози на найближчий час? Чи вистоїмо ми в цій турбулентності, яка зашкалює?

Ми розмірковували над цими питаннями навесні 2022 року. Ось вже четвертий рік триває повномасштабна агресія, а ми, як і раніше, опиняємося в тих самих непростих умовах під Покровським. Так, ми десь зазнали втрат, десь частина села підпала під загрозу. Але так не можна виграти війну. Тож можна з упевненістю сказати, що ми витримали.

Ніхто не може передбачити, як довго це триватиме і в якій формі все розгортатиметься. Є ймовірність, що ситуація може перейти в стадію, схожу на ту, що була у 2016-2017 роках, але з сучасними технологіями, такими як дрони, що патрулюють всю лінію фронту. Можливо, все це може статися. Але одне можна стверджувати з упевненістю: російські війська не з'являться ні в Києві, ні в Харкові, ні в Дніпрі, ні в Одесі. Львів та інші міста з цього списку також залишаться без їхньої присутності.

Усім зрозуміло, що наша держава збережеться. Чи збережемося саме ми? Це питання. А Україна була, є та буде. І це справді дає нам сили та впевненість. Бо об нас зламали зуби. І це вже історичний факт, який дуже важливий для нас та для наших дітей. Це історична місія України. І при цьому, виявляється, її виконують звичайні чоловіки та жінки. Не обов'язково якісь воїни світла. Це прості люди, котрі не хочуть "русского мира". Тому вони йдуть та роблять свою роботу. Страшно, боляче. А який варіант? На коліна ставати? Це зовсім не по-нашому.

Що мені до вподоби в українцях? Так це те, що коли виникає потреба, ми не просто спостерігаємо, а діємо. Нам не до вподоби, коли хтось намагається все контролювати для себе. Ми швидко встаємо, даємо відсіч і показуємо, що так не буде. Зеленський чи ні — тут ніхто не має права на абсолютну владу. І це прекрасно, хоча й дуже непросто. Особливо коли озираємося навколо і бачимо приклади Лукашенка, вічних правителів Центральної Азії, а також Росію.

Виявляється, ми істотно відрізняємося на цьому фоні. У нас є прагнення до свободи та гідності, які необхідно підтримувати і розвивати. Так вони поступово зможуть витіснити залишки пострадянського менталітету, що все ще присутній у нашому суспільстві. Це стосується бажання обійти закон або вкрасти щось. Коли український поліцейський з легкістю знайде спільну мову з данським або норвезьким колегою і з подивом спостерігатиме за ментом з Ростова, тоді ми зможемо стверджувати, що рухаємося в правильному напрямку. Проте наразі це ще не так. Отже, попереду в нас багато роботи.

Ми могли б затриматися в цій безвихідній ситуації ще невідомо на скільки часу. Війна стала каталізатором для нашого руху вперед. Вартість цього шляху величезна, страшна, навіть нестерпна, але ми рухаємося у вірному напрямку.