Для чого потрібна крейда в кошику на Великдень?

У ході "батлу" великодніх звичаїв на Закарпатті науковці продемонстрували традиції, що притаманні різним куточкам України, до одного з найзначніших свят українського народу.

Вивчення вишивки приносить справжню радість, адже це шлях до розуміння єдності в різноманітті, чим активно займаються музеї та наукові команди. Цікаво, що в кожному регіоні України великодній кошик має свої особливості. Наприклад, у Луганщині традиційно в ньому можна знайти мішечок із пшоном та шматки білої крейди, тоді як у Закарпатті обов'язковими атрибутами є солона паска без глазурі та пляшка домашнього червоного вина. Кореспондентка Укрінформу мала можливість порівняти великодні кошики на виставці святкових традицій, організованій жінками з ГО "Дієва громада" та відомою закарпатською кондитеркою Мирославою Голонич.

В ЗАКАРПАТСЬКОМУ КОШИКУ – СОЛОНА ПАСХА, ШОВДАР ТА ПИКНИЦЯ

Цей захід є вже четвертим у серії, що проходить в рамках ініціативи "Жіноча сила в єдності". Коли ми обирали тему, вирішили зосередитися на "батлі" кулінарних традицій та звичаїв, пов'язаних з Великоднем, що характерні для різних регіонів. У заході беруть участь вимушені переселенці з Луганської та Донецької областей, які знайшли притулок у Закарпатті, а також закарпатські дослідники. Онлайн приєднуються жінки з Львівщини та Буковини, - зазначила Мирослава Голонич.

Вона, насправді, представила традиційний закарпатський кошик на "батлі". Всередині знаходиться домашня солона паска, прикрашена креативними елементами з тіста, такі самі готують у сільських місцевостях Закарпаття. В містах, під впливом соціальних мереж, реклами та розвитку кондитерських ініціатив, господині стали також випікати солодкі паски, подібні до панетоне, з родзинками та різноманітними глазурями і декором. У кондитерській пані Мирослави такі солодощі також можна знайти. Проте, справжня закарпатська паска - це випічка з великою кількістю яєць, молока, несолодка, з витонченими завитками з здобного тіста або орнаментами з прісного тіста.

- У закарпатському кошику неодмінно є: шовдар - вуджений свинячий окорок; пикниця - гостра домашня ковбаса з паприкою; крашанки, фарбовані в цибулинні; грудка сиру (це може бути кисломочний сир або ж зварений за особливим великоднім рецептом із додаванням яєць, цукру чи спецій) та масло (зазвичай із нього виготовляють баранчика). До кошика також кладуть пляшку з домашнім закарпатським червоним вином, - розповідає Голонич.

У Галичині виготовляли три різновиди великоднього хліба.

Про те, як наповнюють великодні кошики у Галичині, зокрема у Львові, розповідає відома дослідниця галицької кулінарії пані Стефа (Маріанна Душар). Вона підкреслює, що вивчення традиційних великодніх кошиків з різних регіонів є надзвичайно захопливим заняттям, яке дозволяє збагачувати власні звичаї новими елементами.

- Я дуже коротко розкажу про наші родинні традиції складання великоднього кошика у Львові, бо якщо би говорити докладно, це забрало б дуже багато часу. Власне, готувати страви починали із Чистого четверга, до того є час на прибирання в оселі. У Галичині завжди практикувалося, що Великдень треба зустрічати в чистоті. У міських умовах - це помити вікна, випрати фіранки, перетрусити постіль - різна домашня метушня. Вважається, що паску треба пекти у четвер, після того як прибрали хату. Та нині жінки більше зайняті на роботі, тому випікають тоді, коли можуть. Може бути і в п'ятницю ввечері, і в суботу. Звісно, це йде в розріз із тим, що пишуть етнографи. Водночас це можливість традиції жити далі, у сучасному світі, - наголошує Пані Стефа.

Дослідниця підкреслює, що для приготування пасок завжди використовували тільки найякісніше борошно.

Перед початком замісу тіста, господиня завжди одягала чистий одяг і зверталася до Бога з молитвою. Існувала переконаність, що під час замішування та випікання не можна сідати, адже це може призвести до того, що паска не підніметься. Крім того, важливо було уникати візитів сторонніх людей у дім в цей час. Таким чином, було багато домашніх забобонів, пов'язаних з цим процесом, - додає вона.

Загалом, підкреслює Пані Стефа, в Галичині існує три різновиди великоднього хліба.

Ця паска має круглу форму, помірну солодкість і елегантно декорована заплетеними з тіста хрестиками та косичками. Вона є символом хліба, який приносить надію на успішний рік і здоров'я для всієї родини. Пані Душар зазначає, що якщо паска вдалася, то й рік обіцяє бути вдалим.

Другий варіант великоднього хліба - колач: із легким солодким відтінком, його плетуть у коси та посипають маком. Цей хліб вживають замість звичайного під час великодніх святкових частувань.

Третій вид випічки - це баба, яка є найсмачнішою та найрозкішнішою серед усіх. Існують рецепти баб, які вимагають від 30 до 60 яєць, з додаванням мигдалю, родзинок, шафрану та різних спецій. Цю солодку випічку зазвичай готують у круглих формах з діркою в центрі, надаючи їй вигляду вінка. Зазвичай баби не підлягають освяченню.

Існував також великодній баранчик, якого випікали в особливих литих формах, проте в нашій родині його ніхто не куштував. Його завжди освячували та ставили в креденс, де він міг зберігатися роками. Це радше символічний хліб, хоча я знаю, що деякі його все ж вживають, - ділиться дослідниця.

Маріанна Душар зазначає, що сьогодні для багатьох паски та баби стали одне і те ж саме.

Сьогодні багато жінок готують щось, що поєднує в собі риси як паски, так і баби. Це десерт, що містить родзинки і цукати, з великою кількістю масла та яєчних жовтків. Проте раніше ці великодні хлібці мали свої відмінності, і донині у Львові залишилися сім'ї, які випікають усі три види, - зазначає експерт.

Писанки завжди доставляли з Космача, і це зовсім не вигадані яйця.

Пані Стефа підкреслює, що у львівських Великодніх святкуваннях особливо вражає синтез різноманітних регіональних традицій.

"У нашій родині писанки ніколи не виготовлялися - всі вони були з Космача або Пістиня. Їх завжди привозили з Карпат. Моя улюблена писанка - космацька, з чорно-жовто-червоними візерунками, дуже тонка та вишукана. Важливо, що ці писанки виготовлялися на цілісних яйцях, а не на видовбаних, адже це зберігає символіку, пов'язану з яйцем на Великдень. У мене залишилися писанки з дитинства, я їх дуже дбайливо зберігаю і ціную. Також до Великодня ми завжди намагалися купити сирні конячки з базару - це один із символів цього свята для мене," - ділиться пані Маріанна.

Він також зазначає, що традиційний великодній кошик, як правило, виготовляється з лози, і протягом року в ньому не зберігають жодних предметів. Аналогічно, серветка використовується лише один раз на рік у свято Великодня.

- Що ми кладемо в кошик? Паску - одну велику, якщо є діти, може бути ще маленька. Якщо кошик більший, кладемо також баранця і бабку. Неодмінно - крашанки і писанки. У нас клали писанки і варені вже почищені яйця, які пізніше ділять під час сніданку. Сир - це могла бути печена солена запіканка або просто грудка сиру. Масло зазвичай викладали на тарілочку й декорували хрестом із листочків бужбану (самшиту) або горошків чорного перцю. Обов'язково - цілий корінець хріну, бажано із зеленою гичкою. Сіль у відкритій сільничці. М'ясо та ковбаса. Неодмінно - свічка: її запалювали під час освячення і потім ставили на стіл під час великоднього сніданку. У родині мого чоловіка є традиція ставити в кошик ножа, яким потім різатимуть усе свячене, у нас такого нема, але я запозичила. У нас ніколи не кладуть до кошика алкоголю, - розповідає дослідниця.

Великодня прогулянка до церкви є не лише духовним обрядом, а й культурною традицією. У Галичині кожна господиня ретельно підготовлює свій кошик, прагнучи, аби його вміст було гідно показати під час освячення. Все має бути естетично оформлено.

На стіл стелять білий обрус і ставлять святковий посуд. Сніданок розпочинається з молитви. Найстарший член родини ділить яйця, промовляючи: "Христос воскрес!". Після цього всі члени родини тричі обмінюються поцілунками, сідають за стіл і починають снідати. Це момент єдності, коли кожен бажає один одному добра на наступний рік і всього найкращого. На стіл подають усе, що було в кошику, а також холодець і вуджене м’ясо — все те, що не їли під час посту. Ми також не забуваємо про наших домашніх улюбленців, зокрема собак, і частуємо їх свяченим яйцем, вважаючи, що це правильний вчинок, — додає вона.

В Чистий Четвер на Буковині святкують Великдень, і в цей день виходять особливі "колядники".

Авторка та етнограф Іванна Стеф'юк ділиться історіями про великодні традиції, пов'язані з кошиком, у Буковині.

Буковина славиться різноманіттям великодніх хлібів. Перший з них - рогата паска. Це висока, оформлена тістом випічка, роги якої символізують сварги або сонячний хрест. Інший вид паски, яку готують румуни Буковини, - це хліб із сиром або бриндзою. В основі лежить корж, а верхня частина прикрашена начинкою з сиру, що має яскравий, сонячний колір. Ще одна популярна випічка в регіоні - бабка, яка є високою здобною хлібною стравою з глазур’ю. Раніше для глазурі використовували розведений цукор, а також фарбоване пшоно, нині ж переважають кондитерські варіанти. Щодо християнського хліба, то одним із його представників є дора - великий корж діаметром близько пів метра, прикрашений лише хрестом. Першим його поміщають у піч. Раніше, коли дора випікалася, святкували це подією пострілами, але ця традиція вже канула в літо, - ділиться інформацією пані Стеф'юк.

Особливий вид великоднього хліба - кукуци (або жайворонки).

У нас існує звичай, коли маленькі діти в Чистий четвер обходять домівки, сповіщаючи господарів з побажаннями: "Розігрівайте діда, дайте хліба!". Це нагадує колядників, але має великодні мотиви. "Розігрівайте діда" означає запалити вогонь на честь своїх предків та вшанувати їхні душі. "Дайте хліба" – це прохання про великоднє печиво в знак вдячності за пам'ять, пояснює етнограф.

ОКРЕМИЙ ВЕЛИКОДНІЙ КОШИК - ДЛЯ ТОГО, ХТО ЦЬОГО РОКУ ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ.

На її думку, ще одна чудова традиція Буковини полягає в тому, щоб готувати не один, а два великодніх кошики, якщо в цьому році хтось із близьких відійшов у вічність.

Іванна Стеф'юк пояснює: "Це не лише згадування про душу, яка відійшла від родини цього року, а й приготування кошика, немов для себе. Цей кошик потім передається тій людині, яку любила покійна."

Зазначає, що в даному регіоні писанки створюються на "живих" яйцях.

- На вареному пишуть ті, якими згодом будуть ділитися. Шкаралупки після трапези збирають і пускають за водою - вони мають допливти до предків до рахманського Великодня (припадає на 25 день після Пасхи, - ред.) і сповістити їх про свято, - каже.

Іванна Стеф'юк розповідає, що на Буковині проживають різні національні спільноти, у яких також дуже цікаві великодні традиції.

- Наприклад, у німців - печені баранці. У наших старообрядників паску печуть триярусну, усередині хліба в другому ярусі - сушений виноград. Буковинські роми випікають паску високу, як бабку, але без поливи. Роми встромляють свічку в паску, а не кладуть поруч, - ділиться.

"ВЕЛИЧНА ПАСОЧКА" З ЗАХОПЛЕНОЇ ЛУГАНЩИНИ

Про великодні звичаї Луганщини під час "батлу" поділилася краєзнавиця та носійка нематеріальної культурної спадщини зі Старобільська, Любов Козиренко.

Я проживаю в маленькому селі на далекому сході України. У нашій громаді існують свої унікальні великодні звичаї. Розпочну з наповнення нашого великоднього кошика. Традиційно ми кладемо туди паски, розфарбовані яйця, пшоно, сіль і крейду. Для крашанок ми використовуємо цибулиння для фарбування - на них також накладають листочки, які формують на яйцях цікаві орнаменти, - говорить краєзнавиця.

Ділиться, що посвяченим у мішечку пшоном посипали навесні город, коли вперше на нього виходили. Це було обрядом на майбутній врожай. Також цим пшоном годували перших курчат.

- Узагалі уся наша великодня обрядовість пов'язана зі зв'язком із предками та захистом від злих духів світлого майбутнього. Самій традиції випікання паски у четвер передувало багато подій. Коли сходило тісто, господині мали посіяти першу капусту - вважалося, що тоді головки будуть великими і не порепаються під час росту, - продовжує розповідь пані Козиренко.

Вона стверджує, що крейду в великодній кошик поміщають через те, що в Луганській області їй приписували особливу силу, вважаючи її захистом від негативних духів.

Освячену на Великдень крейду використовували в обрядовій практиці протягом усього року. Наприклад, під час святкування Водохреща нею малювали хрестики над дверима і вікнами, - зазначає експерт.

Для оберігання від негативних сил також застосовували сіль, яка містилася у великодньому кошику.

- Свяченою в кошику на Великдень сіллю посипають обійстя. Сіль промивають у семи водах і запікають разом із пасками у четвер. Потім її освячують на службі в храмі, а після повернення з освячення кошиків господиня найперше обсипає господу цією сіллю, - розповідає етнографка.

Підкреслює, що в Луганській області існує неповторна традиція "ирієвої пасочки".

- Це обряд пов'язаний зі споминами про наших предків. Обирають найгарнішу пасочку і ставлять на покуть - на цілий рік, до наступного Чистого четверга. Тоді попередню забирають і ставлять нову. А з минулорічною йдуть до водойми і пускають її в ирій. Як пояснювала мені бабуся, ирій - це той світ, де живуть люди, які залишили цей світ. Ирієва пасочка упродовж року оберігала родину від усіх негараздів, хвороб. Вона увібрала в себе зло та захистила родину, і тепер її відправляють до предків. Про цю традицію я дізналася від бабусі в 14 років і практикую вже понад 30 літ. Останні три роки, в умовах вимушеного переселення, не завжди була можливість випікати паски. Проте де б я не була, одна пасочка завжди стоїть у мене на кухні, - ділиться Любов Козиренко.

У Часовому Ярі провели обряд освячення зерна, призначеного для посипання могил близьких.

Старший викладач кафедри відчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Валерій Богуненко розповів про традиції, які побутували в його рідному місті Часів Яр на Донеччині.

Я маю професію історика, але сьогодні хочу поділитися своїми думками про великодні звичаї, виходячи з власного досвіду як звичайна людина, що прожила у Часовому Ярі з 1986 по 2024 рік. Ми оселилися в самому серці міста – там, де нині проходять запеклі бої, де колись розташовувався мій музей. Схоже, ворог досі не зміг подолати вулицю Олекси Тихого. Часів Яр – це місто, а не село, і тому наші великодні традиції мають свій унікальний характер. Вони формувалися в умовах невеликого промислового міста, де не було традиційного сільського життя.

У Часовому Яру люди оселилися, отримавши так звані комсомольські путівки, переїжджаючи з інших міст і сіл Донецької та навколишніх областей. Вони привнесли свої традиції, які згодом піддалися значним спрощенням та редукції. Великодні обряди, що виникли не в рамках християнства, а з коріннями в язичницьких звичаях, формувалися протягом тривалого часу. Як функціонує первісна свідомість? Вона діє подібно. Щось потужне, як хрін або часник, слугувало захистом від злих сил і приносило здоров'я. Зерно, в свою чергу, символізувало силу та здатність до відродження. У нашій традиції також освячували зерно, але його використовували не для посипання городів, а для прикраси могил близьких, до яких люди приходили в перший день Великодня. Це є прикладом того, як традиції адаптувалися до міського життя. Існує відома історія з часів пропаганди православ'я, коли священники запевняли вірян, що це свято є християнським, і не слід поєднувати його з відвідуванням могил, адже саме в цей день Христос вийшов з гробу. Проте люди продовжували йти: це не ми почали, тож і не нам змінювати. Таким чином, у Часовому Яру Великдень і відвідини могил злилися в одне, — поділився думками Богуненко.

На завершення, доповнюючи пана Валерія щодо змін традицій під впливом часу та обставин, варто зазначити, що нині великодні звичаї, особливо на окупованому та зруйнованому Сході, штучно витісняються під тиском нелюдів з-за російського кордону. Проте, хочеться згадати про слова берегині нематеріальної культурної спадщини з Старобільська, Любові Козиренко, яка навіть під час вимушеного переселення, де б вона не була, зберігає свою унікальну великодню традицію. Саме так, напевно, ми і відстоюємо свою ідентичність у часи війни. Великодні традиції допомагають нам залишатися українцями під жорстоким тиском росіян. Тож давайте збережемо їх!