"Нелегітимність Зеленського" як обвинувальний акт для Путіна.

Путін і Трамп роблять Європу знову великою.

"Євроунія, як ми її уявляємо, - вегетаріанець серед хижаків - більше не залишиться такою" ZAXID.NET

Дональд Трамп дійсно розпочав процес припинення війни в Україні. Цю думку можна вважати відображенням його дій у цьому напрямку після його інавгурації. Вона містить у собі як щире прагнення досягти миру, так і реальний стан справ, відображений у формі дієслова "почав", що вказує на незавершеність процесу. До остаточного вирішення питання ще далеко. І мова тут не тільки про часові рамки — Трамп це розуміє, відійшовши від своїх обіцянок про швидке вирішення за "24 години". Тепер він обережно говорить про "психологічний дедлайн", адже лише президент США може знати, коли цей момент настане. Справедливості ради, таке формулювання, звісно, потрібно для пояснення того, чому мир досі не досягнуто: адже дедлайн ще не настав, і це зрозуміло.

Проте нещодавні коментарі Дональда Трампа, а також його реакції, які висвітлюють засоби масової інформації, зокрема його обурення через те, що Владімір Путін знову підняв питання "нелегітимності Володимира Зеленського", вказують на те, що дедлайн, психологічний чи інший, може наближатися. Адже неможливо безкарно провокувати впливових людей. Чому ж тоді Путін вирішив знову порушити цю вже набридлу тему, навіть у контексті української опозиції, яка, напевно, також вважає Зеленського нелегітимним?

Відповідь, з одного боку, здається зрозумілою. Це затягування процесу. Адже реальних можливостей для Кремля погодитися на перемир'я чи взагалі зупинити війну не існує, незважаючи на наявність певних причин. Тут виникає цілий ряд ризиків. Еліти не зрозуміють таких рішень, а "обурені патріоти" лише посилять свою критику. Крім того, не всіх, як показує приклад Гіркіна, можна буде позбавити свободи. І, зрештою, суспільство, яке вже втратило значну частину своїх ресурсів, навряд чи підтримає такі кроки. Спочатку, звісно, може бути певне задоволення — "нарешті все це закінчилося". Але згодом, коли стане очевидно, що економічна ситуація тільки погіршується, що навіть на підприємствах військово-промислового комплексу більше немає тих надприбутків, що компенсацій за загиблих вже не виплачують, і що без війни ситуація стає лише гіршою — а Запоріжжя з Херсоном, не кажучи вже про Харків, Київ, Одесу чи Львів, залишаються "не нашими" — реакція суспільства може бути зовсім іншою.

Отже, зрозуміти кремлівського вождя можна, але він, як завжди, обирає найбільш абсурдний варіант з можливих. Як вже було зазначено раніше, питання легітимності Зеленського вже не викликає жодних емоцій навіть всередині України, де чимало людей дійсно прагнуть змінити владу тут і зараз, незалежно від її легітимності, просто бажаючи отримати більш ефективне та адекватне керівництво. Що вже говорити про міжнародну арену, де мало кому цікаво, чи легітимний президент воюючої країни займає своє місце. Сам Путін, до речі, також не виглядає дуже легітимним, якщо детально розглянути, наприклад, результати голосування в Криму. І нічого, йому й до війни регулярно дзвонили, а після початку масштабних бойових дій намагалися встановити контакт. Це класичний приклад ситуації, коли питання "шашечки чи їхати" відходить на другий план. Коли настає потреба їхати, не зважають на шашечки. У нашому випадку всім дійсно потрібно діяти. Адже війна впливає на весь світ, особливо на Європу. І тепер навіть на Трампа, який раніше хвалився своїми дипломатичними здібностями, тепер демонструє відверту безпорадність, приховану під різноманітними масками.

Можливо, є сенс припустити, що Путін або його радники (якщо такі взагалі існують) дійсно вважають, що на місце Зеленського може прийти якийсь потенційний капітулянт. Проте ми вже не раз переконувалися в тому, що Росія та її еліти так і не змогли усвідомити реалії України та її суспільства. Яскравим підтвердженням цього є концепція "Київ за три дні", а також безліч інших прикладів, починаючи з відкритої підтримки Віктора Януковича під час виборів 2004 року. Тому цю версію варто відкинути, адже вона, вибачте, не має жодної легітимності.

В підсумку залишається лише затягування часу. Проте президент Росії робить крок, який може обернутися проти нього самого і завдати серйозного удару. Мова тут не лише про розгніваного Трампа, хоча це також важливо. Але питання "нелегітимності Зеленського" викликає в міжнародній спільноті, яка слідкує за нашим конфліктом і так чи інакше залучена в процес, радше іронічну усмішку. Іншими словами, Путін, піднімаючи цю тему, не здатен переконати ані своїх супротивників, ані навіть прихильників. Проте висновки, які можуть виникнути внаслідок акцентування на цій чи подібних темах, свідчать про неадекватність претензій кремлівського лідера як до України, так і в його зовнішньополітичній діяльності загалом.

Зрозумієте, російський недоцар у цій ситуації нагадує хлопчика, який постійно кричав "Вовки! Вовки!", тим самим переконавши своїх односельців не вірити його словам. І коли вовки насправді з'явилися, ви знаєте, чим це закінчилося. Однак це не означає, що "вовки", тобто справжні причини, з’являться і в нашій війні. Адже не було жодних реальних підстав для нападу на Україну. Усі ці причини існують лише в уяві старого маразматичного кадебешника. Проте в багатьох аспектах ця історія дуже схожа на ту з хлопчиком. Путін, заявляючи про "нелегітимність Зеленського", яка нібито заважає йому вести переговори, привчає світ до того, що всі його інші вимоги мають такий же рівень адекватності та реалістичності.

Спробуючи відстрочити неминучість, російський деспот своїми діями перетворює всі можливі шанси на хоч якийсь позитивний результат на просту ілюзію. Він самостійно доводить ситуацію до такого стану, коли будь-які його вимоги сприйматимуться так, як зараз сприймається тема "нелегітимності" - як жест, що свідчить про його психічний стан.

Лише деякі українські аналітики, виховані на міфах про безмежну силу та геніальність організації, з якої вийшов у політику Владімір Путін, продовжуватимуть реагувати на кожну його заяву текстами про те, як він знову всіх нас обійшов. І так буде, поки його нові претензії не втратять актуальність, поступившись місцем наступним, не менш абсурдним, ніж попередні.