Непереможний українець: Іван Піддубний та його боротьба за спадщину.

Сьогодні, 8 жовтня, минає 154 роки від дня народження Івана Максимовича Піддубного, легендарного українського борця, шестиразового чемпіона світу з боротьби, чий шлях від козацької родини до світової слави став символом боротьби за власну ідентичність

Народжений на історичних землях Полтавщини (тепер Черкащина), він протягом десятків років не знав поразок на турнірах. Проте його спадщина стала об'єктом суперечок між Україною та Росією. Радянська, а тепер і російська пропаганда намагається представити його як "російського богатиря", хоча сам Піддубний завжди підкреслював свою українську ідентичність.

Детальніше про його особистість розкриє Еспресо.

Пам'ятний знак на в'їзді до села, де з'явився на світ великий силач, зображення: Вікіпедія.

Іван Піддубний з'явився на світ 8 жовтня 1871 року (26 вересня за юліанським календарем) у селі Красенівка, яке нині розташоване в Черкаській області України, тоді ж входило до складу Полтавської губернії Російської імперії.

Його родина походила від запорозьких козаків - батько Максим Іванович був відомим силачем, який, за переказами, міг легко підняти мішок зерна вагою понад 100 кг однією рукою. Мати Анна Семенівна виростила велику сім'ю, де Іван був старшим з семи дітей.

Дитячі роки Піддубного пройшли в непростих умовах: його сім'я страждала від злиднів, і з раннього віку юнак був змушений підтримувати батьків у домашніх справах. "Лише мій тато був сильнішим за мене," - згадував згодом Іван.

Щоб забезпечити свою родину, у віці 17 років він залишив рідний дім і вирушив на пошуки роботи. Спочатку оселився в Севастополі, де знайшов роботу портового вантажника. Там його називали "Іваном Великим" через його вражаючу силу — він без зусиль піднімав 200-кілограмові мішки з зерном.

У період з 1893 до 1896 року Піддубний здійснював свою діяльність у портах Севастополя та Феодосії, де розпочав тренування з гирями. Його перші спортивні досягнення відбулися в 1897 році, коли він став частиною цирку Труцці в Севастополі, виконуючи ролі атлета-гирьовика та борця на поясах.

Справжній шлях борця розпочався в 1898 році. Піддубний мандрував із цирковою групою, відвідуючи різні міста Російської імперії — від Києва до Сибіру, де здобував перемоги у поясній боротьбі. У 1903 році він вирішив перейти на класичну (французьку) боротьбу та став членом Санкт-Петербурзького атлетичного клубу.

Того ж року взяв участь у чемпіонаті світу в Москві, де посів друге місце, але вже наступного року в Парижі здобув першу золоту медаль.

Рік 1905 виявився визначальним. Саме тоді Піддубний здобув титул чемпіона світу в Парижі, а згодом тріумфував на турнірах у Ніцці, Мілані та Франкфурті. Протягом наступних чотирьох років (1905-1908) він шість разів отримував титул світового чемпіона, здолавши трьох чинних титулованих спортсменів та багатьох інших відомих борців Європи. Його манера боротьби, що поєднувала силу, витривалість і неймовірну техніку захоплень, справляла незабутнє враження на глядачів.

Бої тривали по кілька годин, а чемпіонати - понад місяць, та Піддубний зі своїми майже 120 кг та 184 см зросту, не програвав майже жодного разу за всю кар'єру.

"Іван Максимович завжди серйозно підходив до спортивних тренувань та занять. Усі його учні пам'ятають його як людину, яка відповідально ставилася до своєї справи. Він зміг об'єднати навколо себе багато молоді. Це непереможний дух, якого, можливо, можна зустріти раз на тисячу років. Ми щасливі, що маємо таку особистість у нашому житті," - підкреслила керівниця музею у його рідному селі, Надія Кривонос.

Славу Піддубного здобули його гастролі по Європі, Алжиру, Бельгії та Берліну, а в 1920-х роках він також відвідав США. Там він освоїв вільну боротьбу та перемагав американських велетнів. Його титул "Чемпіон чемпіонів" супроводжував його скрізь. Проте, згідно з тодішніми газетами, саме в Америці він нібито зазнав однієї з небагатьох поразок. Ця подія сталася 2 лютого 1926 року в Нью-Йорку, коли він зійшовся в рингу з Джо Стечером, який став першим борцем, що переміг Піддубного за 25 років його кар'єри.

До речі, Іван Піддубний протягом тривалого часу залишався не лише найвидатнішим борцем у світі, а й запеклим захисником чесності в спорті. Він виступав проти перетворення боротьби на театралізоване дійство з наперед відомим результатом.

Окрім вражаючої фізичної сили, значного зросту та ваги, Піддубний також володів іншими важливими якостями, необхідними для борця: він відзначався швидкістю реакції, відмінною координацією рухів, і легко опановував складні комбінації прийомів. Крім того, Піддубний мав ще одну безцінну рису, яку експерти спорту часто характеризують як "спортивне серце". Це поняття має на увазі не лише фізичну витривалість, але й психологічну стійкість. У критичні моменти він здатний був виявляти неймовірну енергію, подібну до вибуху, і зберігати впевненість у найскладніших і найнебезпечніших ситуаціях боротьби, - так згадували про нього суперники.

Іван Піддубний інвестував чималі зароблені на борцівському килимі кошти у 200 гектарів землі на батьківщині, придбавши в Богодухівці дві хати, лавку, олійницю та два млини, один з яких - в Оржиці на Полтавщині.

Життя Піддубного складалося не лише з перемог. У 1917-1920 роках, під час Громадянської війни в Росії та Української революції, він уникав політики, але кажуть, що втратив дружину Анну, яка нібито втекла з офіцером Білої гвардії, укравши частину його медалей і заощаджень.

Спочатку Радянська влада сприймала його як "героя пролетаріату", проте з 1930-х років розпочала гоніння, звинувачуючи його в "буржуазному минулому" через його закордонні виступи, особливо в США у 20-х роках.

У 1923 році борець знову зважився на шлюб. Під час гастролей у Ростові Іван познайомився з жінкою на ім'я Марія, яка стала його вірною супутницею та надійним другом на багато років уперед.

Незважаючи на тиск з боку влади, Іван не припиняв своїх виступів у російських цирках, остаточно завершивши кар'єру у 70 років. Свою прощальну програму він провів у Тульському міському цирку в 1941 році, після чого разом із дружиною переїхав до Єйська, що на Кубані.

У період нацистської окупації німецька сторона звернулася до Піддубного з пропозицією тренувати їхніх атлетів. Він категорично відмовився. Незважаючи на орден, який прикрашав його піджак, окупанти залишили його в спокої, шануючи його легендарний статус. Після звільнення, радянські чекісти не чинили йому репресій, але вирішили стерти його ім'я з пам'яті.

У післявоєнний період життя Івана Піддубного суттєво змінилося, і він зазнав труднощів, які були далекими від його колишньої слави. Цей легендарний борець, шестиразовий чемпіон світу, проводив свої дні в самотності, залишаючись непомітним для держави, якій колись приносив величезну популярність. Переїхавши до міста Єйськ на Кубані, він жив у надзвичайно скромних умовах, майже на межі злиднів. Його пенсія, призначена в СРСР, була настільки низькою, що ледве вистачало на задоволення найнеобхідніших потреб.

Могила Піддубного, розташована в Єйську, зображена на фотографії з Вікіпедії.

З часом здоров'я Піддубного стало погіршуватися: його турбували ноги, а старі травми давали про себе знати. У повоєнні роки йому доводилося пересуватися з милицями, але навіть це не змусило його скласти руки. Щоб якось звести кінці з кінцями, він іноді підробляв у місцевій більярдній, допомагаючи розставляти кеглі, прибирати та підтримувати порядок. Цей епізод з його життя згодом перетворився на легенду, породивши перебільшені оповідки про "жебрацтво чемпіона на милицях". Насправді ж Піддубний ніколи не просив милостині, але жив у скрутних умовах, залишаючись непоміченим владою та суспільством.

"Додайте мене до списку на харчування в військовій їдальні, щоб мати можливість отримувати гарячі страви," - написав він у своєму листі до маршала Ворошилова, який так і не потрапив до адресата.

Іван Піддубний, видатний борець, пішов з життя 8 серпня 1949 року через серцевий напад, викликаний виснаженням. У молодості він споживав до 5 кг м'яса щоденно, проте в останні роки часто потерпав від нестачі їжі. Його тіло було виявлено бездиханним у власному подвір'ї.

На похорон зібралися люди з усієї громади, і поховали померлого скромно. Пізніше в Єйську на його могилі встановили пам'ятник з написом "Тут спочиває російський богатир". Це могло б викликати обурення у Піддубного, бо він завжди спілкувався українською мовою і вважав себе українцем.

Пам'ятник Піддубному, розташований у його рідному селі, світлина: Суспільне

Спадок Піддубного - арена бою. Незважаючи на те, що він виріс в Україні, спілкувався українською, змінив національність у паспорті з "росіянин" на "українець", а також, за чутками, відмовився від американського громадянства, радянська пропаганда перетворила його на "радянського" і "російського" героя.

У 1957 році на екрани вийшов фільм "Борець і клоун", в якому борець виступає символом потужності Радянського Союзу. Однак з початком військової агресії Росії ситуація змінилася: у 2014 році був випущений російський біографічний фільм "Піддубний" (англ. "Iron Ivan") під керівництвом режисера Глеба Орлова. Ця стрічка, профінансована державою, показує борця як "героя Росії", який протистоїть "капіталістичному Заходу", при цьому ігноруючи його українське походження. Міністерство культури України заборонило цей фільм, вважаючи його "образливим для України" та спотворюючим історичні факти, оскільки це є частиною більшої кампанії русифікації та зменшення значення українських особистостей.

В Україні ж Піддубного згадують як символ козацької сили, в честь якого названо вулиці в кількох містах, зокрема, в Дніпрі, Львові, Кривому Розі, Києві, де у 2015 році перейменували одне з училищ на Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного. У 2020 році на Одещині відкрили першу меморіальну дошку, а у 2021 році до 150-річчя Національний банк України випустив ювілейну монету. У Красенівці, де народився богатир, також щороку вшановують його пам'ять. Там встановлений пам'ятник силачу, діє музей та проводять змагання на його честь.

Отже, його життєпис — це не лише свідчення сили, а й символ протистояння русифікації. Він українець, який здобув перемогу над світовими чемпіонами і залишився непохитним перед імперськими наративами.