Невідомі аспекти життя Лесі Українки, про які не згадують у навчальних закладах.

Обітниці шлюбу видатних українців: де і коли стали на рушник Франко, Грушевський та Леся Українка - ZAXID.NET

Біографії видатних особистостей, зокрема письменників, часто перенасичені датами та іменами, що зазвичай викликає нудьгу у молодшого покоління, яке не завжди зацікавлене в їх запам'ятовуванні. Ірина Щукіна, завідувачка науково-дослідного відділу, що займається дослідженням життя та творчості Лесі Українки в Музеї видатних діячів української культури, поділилася з НУШ маловідомими фактами про цю талановиту особистість. Виявляється, Леся мріяла створювати казки та стати піаністкою, а також пережила невдачу зі своєю першою п'єсою. Крім того, вона мала цікаві хобі, близьких людей та багато інших аспектів своєї діяльності.

1. Батько Петро Косач за фахом був юристом, за царату обіймав високу посаду. Свою кар'єру закінчив в чині дійсного статського радника (ранг цивільного генерал-майора), мав авторитет і високі заробітки. Окрім того, був маршалком повітового дворянства, великим землевласником і мав понад 800 га землі. Попри це, був прихильним до української ідеї, членом напівлегальної організації "Київська Стара громада", фінансував українські видання, допомагав політичним емігрантам.

У центрі композиції розташовані Леся Українка, Петро Косач та Олена Пчілка. Колодяжне, рік 1905.

Лариса, як і всі діти родини Косачів, здобувала освіту вдома. Це не було зумовлено хворобою, а скоріше принциповою позицією їхньої матері, Олени Пчілки. Вона рішуче відмовлялася віддавати дітей до навчальних закладів на території Російської імперії, де викладання велося лише російською мовою. Тому вона самостійно займалася їх навчанням і залучала приватних викладачів. Леся також брала на себе обов'язок навчати чотирьох молодших братів і сестер, щоб батьки могли зекономити кошти.

Лариса жодного разу не відвідувала жоден навчальний заклад, однак її домашня освіта була на рівні гімназійної. Протягом свого життя вона опанувала 11 іноземних мов: латинь, грецьку, німецьку, французьку, італійську, англійську, польську, болгарську, грузинську, іспанську, шведську, а також українську та російську.

Олена Пчілка та Леся Українка. Ялта, січень 1898

4. Леся завжди мріяла стати піаністкою. Але після операції на руці, під час якої їй видалили частину кістки, ураженої туберкульозом, вона не змогла досягти бездоганності у техніці гри. Це змусило її відмовитися від мрії стати професійною піаністкою. Однак, незважаючи на це, вона все ж демонструвала непогані навички гри на фортепіано.

5. Ранній етап творчості. У п'яти років Лариса Косач вже вміла писати, а у дев'ять створила свій перший вірш. Першу драматичну роботу вона завершила у 25 років. Першу книгу Леся Українка видала, коли їй було лише 14. Це був спільний з братом Михайлом переклад твору "Вечорниці" Миколи Гоголя з російської на українську мову. На обкладинці книги були зазначені три псевдоніми: Михайло Обачний, Леся Українка та редактор Олена Пчілка. Варто зазначити, що їхня третя сестра, Ольга, також займалася літературною діяльністю і використовувала псевдонім Олеся Зірка.

Лариса з братом Михайлом

6. За прикладом мами Олени Пчілки, писала дитячі твори українською: "Біда навчить" і "Метелик", казка "Лелія", яку часто ставлять у шкільних театрах. Згадувала, що любить вигадувати казки, але не наважувалась їх писати.

7. У 19 років Леся написала підручник зі стародавньої історії східних народів для молодшої сестри Ольги. Через 20 років відредагувала його, а видали підручник лише після смерті письменниці. Там є переклади давньоіндійських гімнів "Рігведи".

8. Перший випуск був надрукований у Львові, який тоді вважався закордоном (Київ входив до складу Російської імперії, тоді як Львів належав Австро-Угорщині). Поетичні збірки Лесі Українки перевезли окремими аркушами в прихованих кишенях або валізах із подвійним дном, їх надсилали в різних конвертах, а згодом зшивали разом. Перший випуск побачив світ лише через рік.

Оксана Старицька, Ольга Косач та Леся Українка. Ковель, 1896 рік.

9. Перший театральний експеримент зазнав невдачі. Це була "Блакитна троянда", яка порушила традиційні театральні норми свого часу. Тоді в основному ставили п'єси, що відображали життя українських селян, де актори виконували пісні та танці в національному вбранні. Натомість Леся Українка створила психологічну драму, присвячену життю інтелігенції. Для цього вона збирала матеріали в психіатричній клініці свого дядька Олександра Драгоманова, прагнучи зануритися в атмосферу закладу. Прем'єра відбулася у 1899 році у виконанні трупи Кропивницького в Києві. Однак, п'єса не отримала позитивних відгуків ані від глядачів, ані від критиків. Особливо пресу обурювало, що інтелігенція спілкується українською мовою.

10. Їй надзвичайно подобалися діти, але через проблеми зі здоров’ям вона не ризикнула завести своїх, аби не передати генетичну спадковість.

11. Леся Українка любила вишивати сорочки на подарунок. У 9 років вона вишила сорочку батькові. Сорочку для немовляти вишила для свого племінника Михайлика Кривинюка, сина сестри Ольги, яка зберігається у Музеї видатних діячів української культури. На знак вдячності за фахову допомогу також подарувала сорочку лікарю Дережанову з Ялти. А разом з подругою Маргаритою Комаровою Леся вишила рушник на могилу Тараса Шевченка. Її мама збирала й досліджувала українську вишивку, видала 6 альбомів українських узорів.

Леся Українка та Маргарита Комарова, 1889 рік.

12. Леся Українка отримала свій перший гонорар у 29 років. Вона публікувала літературні огляди, присвячені сучасним тенденціям у світовій літературі, у петербурзькому журналі "Жизнь". Згодом її роботи з'являлися в "Літературно-науковому віснику". Вона зізнавалася, що не вміє створювати "хлібні п'єси", тобто твори, написані на замовлення, які добре оплачувалися.

Вона висловлювала невдоволення щодо редакторів, які, дозволяючи собі втручатися в її твори, спотворювали їхній зміст, навіть коли вона вже здобула популярність як письменниця. Виникали неприємні ситуації, коли редактори пропускали цілі слова та рядки, а іноді навіть помилки в друкуванні літер змінювали сенс написаного.

14. Псевдонім Леся Українка обрала з поваги до свого дядька Михайла Драгоманова, якого називала духовним батьком (він користувався псевдонімом "Українець"). Окрім нього, мала ще один - Незалежний Українець, яким підписувала революційні публікації. Також у Лесі був криптонім "Н.С.Ж" - Незалежна Спілка Жіноча.

15. З 23 років була під таємним наглядом поліції через зв'язок з "особливо небезпечним політичним емігрантом" Михайлом Драгомановим, прихильність до української ідеї й до соціал-демократичного руху. Через "політичну неблагонадійність" Ларису відсторонили роботи в бібліотеці товариства "Просвіта".

16. Одружена була раз. Але в житті мала кілька закоханостей - Максим Славинський, з яким разом перекладала Гейне, грузин Нестор Гамбарашвілі, Сергій Мержинський, який помер на її руках. Чоловік Климентій Квітка за часів УНР працював в уряді заступником Міністра юстиції.

Родина Косачів і Сергій Мержинський

З раннього віку Леся почала фіксувати фольклорні традиції, а етномузиколог Климент Квітка зафіксував 232 мелодії, записані голосом Лесі Українки. У парі з чоловіком вони організували експедицію з вивчення фольклору, витративши на неї значну суму, за яку можна було б придбати житло.

18. Зовнішність. Леся була середнього зросту, струнка, з сірими очима, що мали блакитний відтінок. За кілька місяців до свого відходу з життя вона зазначала, що її вага становить всього 47 кг. Завжди мала засмаглу шкіру, оскільки в той час туберкульоз лікували за допомогою ультрафіолетового випромінювання. Леся часто засмагала на сонці, а в Колодяжному на веранді мала свій маленький солярій із піском на даху. Вона віддавала перевагу елегантним, але стриманим сукням. Не носила сережок, проте любила прикраси у вигляді силянки та гердана. У родині Косачів також були популярні мережані комірці.

Лариса Косач у 15 років

19. Завдяки поліційним обмеженням, поховання Лесі Українки відбулося в абсолютній тиші, без жодних промов. Під час жалобної процесії, за нею стежили два ряди поліційних сил: пішоходи та кавалерія, які обрізали стрічки з вінків. На Байковому кладовищі було встановлено кордон, і до могили допускали лише найближчих родичів. Жінки несли труну на своїх плечах. Після завершення церемонії близько тисячі людей почали співати "Вічная пам'ять", але не звично тричі, а протягом цілої години.

Леся сприймала критику своєї творчості з великою спокоєм. В одному з листів до Осипа Маковея вона зазначала: "Я навела в себе звичку слухати різні оцінки і усвідомлюю, як важливо, коли хтось справедливо підкреслить недоліки у творі. Холодна вода іноді може бути дуже корисною, хоч і не завжди приємною". Після того, як її україномовні п'єси отримали критику, вона жартувала, що творить "чисту нісенітницю на неіснуючій мові".