Нові спеціалізації та навчально-практичні центри замість традиційних майстерень. Як виглядає сучасна професійно-технічна освіта в Україні?

Як в Україні намагаються змінити ставлення до професійно-технічної освіти, які нові спеціальності з'являються та як реформа освіти має стимулювати випускників здобувати професійну освіту

В Україні 71% роботодавців стикаються з суттєвим дефіцитом кадрів, про що свідчать результати опитування, проведеного Європейською бізнес-асоціацією. Одночасно українцям важко знайти роботу відповідно до їх спеціальності, так само як підприємствам знайти кваліфікованих фахівців. Основною проблемою є те, що більшість випускників шкіл обирають вищу освіту, тоді як ринок праці потребує спеціалістів, підготовлених у професійно-технічних навчальних закладах. Як змінити сприйняття профтехосвіти в Україні, чому цим закладам потрібні наглядові ради, а також чому бізнес повинен активно долучатися до створення навчально-практичних центрів — про це в інтерв'ю "Еспресо" розповів Іван Пикус, керівник відділу інновацій професійної та вищої освіти Львівської обласної державної адміністрації.

Іван Пикус, зображення: Іван Пикус.

Протягом останніх років в Україні, особливо у Львівській області, спостерігається активний розвиток сучасних навчально-практичних центрів на основі професійно-технічних навчальних закладів. Проте виникає питання, як можна переконати випускників, а також їхніх батьків, обирати саме профтехосвіту, замість витрачати п'ять років на здобуття вищої освіти, яка в подальшому не буде використовуватися на практиці?

На жаль, в Україні існує безліч стереотипів стосовно професійно-технічної освіти. Багато хто вважає її непопулярною та непрестижною. Навіть назви, такі як ПТУ та ВПУ, змінюються на "професійний коледж", щоб поліпшити сприйняття цих навчальних закладів.

В сучасному світі людина спочатку здобуває професійну освіту, а вже потім, за власним бажанням, може обрати вищу. Натомість у нас часто випускники стають жертвами амбіцій батьків чи інших дорослих. Іноді батьки готові пожертвувати значними фінансовими ресурсами, щоб їхня дитина отримала вищу освіту, навіть якщо вона ніколи не планує працювати за обраною спеціальністю. Інвестиції в освіту – це важливо, але потрібно усвідомлювати, яку саме освіту отримує дитина і чи відповідає вона її інтересам. В нашій країні, можливо, лише 5-10% студентів свідомо обирають свою професію. Тому першочерговим завданням є забезпечення якісної профорієнтації. Неприпустимо, щоб людина обирала професію, про яку вона має недостатньо знань.

Я був у багатьох профорієнтаційних центрах за кордоном, але найбільше мене вразив центр кар'єри в Естонії. Туди може прийти будь-хто, чи то школяр, чи дорослий, і пройти певні тести, практичні завдання. Наприклад, там стоїть апарат, де ви маєте взяти металеве кільце і протягнути через магнітне коло, не зачепивши. Виглядає просто. Але магніт його притягує, у когось починає дрижати рука і він уже не може провести лінію. Якщо вдається провести всю лінію, отже людина може виконувати спокійну монотонну роботу, наприклад працювати ювеліром. І таких тестів багато. Бо важливо розуміти не лише яка професія затребувана на ринку праці, на яку зарплату можна буде розраховувати, а також чи підходить вона саме тобі.

Ще один ключовий аспект – соціальний. В Україні професійно-технічна освіта надається безкоштовно, що робить її доступною для дітей з малозабезпечених родин. Серед них є й ті, хто виховуються в неповних сім'ях або живе в складних умовах. Часто ці учні стикаються з недостатньою мотивацією до навчання, що може бути наслідком соціальних комплексів, які формуються в суспільстві.

Згадайте, що, коли хтось із дітей себе некоректно поводить, кажуть: тобі нічого це світить, підеш в бурсу. Чи називають петеушником. Це неправильно. Скільки раз у житті вам знадобляться послуги юриста, а скільки слюсаря, щоб поремонтувати сантехніку, чи електрика? Ви ж хочете класних спеціалістів, то для чого знецінювати професійно-технічну освіту й тих, хто йде у профтехи?

Яка пропорція школярів продовжує навчання у вищих навчальних закладах, а скільки обирає професійно-технічну освіту?

Говорячи про Львівську область, варто зазначити, що лише близько 20-25% молоді отримує професійну освіту, а приблизно 10% обирають коледжі для здобуття фахової передвищої освіти. Інші ж продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Але, зважуючи на реалії, можна стверджувати, що ринок праці не потребує такої кількості економістів і журналістів, як їх випускають університети щороку. Натомість, існує великий попит на робітничі спеціальності – кухарів, зварників, штукатурів, плиточників тощо. Якщо переглянути вакансії, то переважно там можна знайти пропозиції саме для робітників, а юристи з’являються лише зрідка. Навіть у військовій сфері більшість спеціальностей пов'язані з професійно-технічною освітою, за винятком, хіба що, відеооператорів чи фотографів. Цього року ми впровадили нову спеціальність у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну, де навчання ліцензовано як підготовка фотографів, але обов'язковим компонентом програми є створення відеоконтенту.

Як можна з'ясувати, скільки спеціалістів певної професії слід підготувати? Раніше існувала концепція державного замовлення, проте наразі навчальні заклади професійно-технічної освіти отримали повноваження на місцевому рівні.

В регіонах формується замовлення на підготовку кадрів, яке ініціюють регіональні ради разом з обласними адміністраціями. У цей процес залучено приблизно 20 осіб, серед яких представники департаментів освіти та економіки, роботодавці та фахівці центру зайнятості. Найскладнішим аспектом є прогнозування потреби у спеціалістах. На мою думку, не зовсім коректно, коли такий прогноз складає лише департамент освіти. У 2023 році ми провели дослідження ринку праці, яке реалізував Інститут регіональних досліджень. Він опитав бізнес-сектор і випускників, дізнаючись, де вони знаходять роботу і чи задоволені підприємці якістю підготовки кадрів. Всі опитані компанії повідомили про брак робочої сили на 30%. Це свідчить про високу потребу в робітничих спеціальностях, зокрема в конкретних професіях, які наразі є дефіцитом.

У Німеччині, Чехії, Польщі та Литві функціонують спеціальні інституції, які займаються прогнозуванням в різних сферах. Ці організації мають регіональні підрозділи, що здійснюють детальний аналіз ситуації в своїх областях. Звісно, ми не маємо можливості забезпечити таку ж якість прогнозування з нашими ресурсами. Проте, ми постійно підтримуємо зв'язок з бізнес-середовищем, і багато компаній укладають угоди про співпрацю з освітніми установами.

Часто можна почути від роботодавців нарікання на те, що молоді спеціалісти, які приходять до них після професійно-технічних навчальних закладів, виявляються недостатньо підготовленими, і їх доводиться навчати з нуля. Але чи готові ці підприємства взяти участь у частковому фінансуванні навчальних закладів, що готують фахівців у їхній галузі?

Професійно-технічна освіта є важливим мостом між бізнесом та навчальними закладами, оскільки обидві сторони мають спільний інтерес у налагодженні співпраці. Законодавство вимагає, щоб засновник навчального закладу забезпечив освітній процес усіма необхідними ресурсами. Проте в Україні система професійно-технічної освіти частково контролюється міськими радами, а частково - обласними державними адміністраціями. Хоча майно залишається на балансі Міністерства освіти, його фінансування в останні роки значно зменшилось, і лише субвенції на зарплати педагогів та національних навчальних центрів залишились на підтримку. Внаслідок такої розпорошеності ресурсів, система профтехосвіти опинилась у непростій ситуації.

Що зазвичай спостерігаємо, коли відвідуємо професійно-технічні навчальні заклади? Часом це будівлі, зведені ще в 1960-1970-х роках, а обладнання найчастіше належить до епохи 1980-х. Чи можливо навчити спеціаліста працювати на сучасних машинах, навіть якщо є велике бажання? Схоже, що про профтехи забули майже на 25 років. Бюджетні кошти не виділялися, інвестиції не надходили. Тепер бізнес скаржиться на якість підготовки фахівців. Коли я запитав керівника компанії, коли він востаннє відвідував профтех, він відповів, що це було близько 10 років тому. Справді? Навчальний заклад готує кадри для вас, а ви не відвідуєте його вже стільки часу? Вам також слід бути зацікавленими у забезпеченні якісної підготовки. Якщо фінансові можливості обмежені, проведіть лекцію, запросіть студентів на практику…

Іван Пикус разом зі студентками в навчально-практичному центрі будівництва, зображення: Іван Пикус.

Водночас у нас є класні приклади співпраці навчальних закладів і свідомого бізнесу. Коли ми створювали будівельний навчально-професійний центр, долучилась відома будівельна компанія. Вони зробили ремонт, купили матеріали, інвентар. Привезли 20 тонн цементу, сумішей - хай студенти практикуються. Вони також беруть дітей на практику - і платять їм достойні гроші за проходження практики, навіть якщо учень ще нічого особливо не вміє.

Є ще один класний приклад. Нам дуже потрібні оператори верстатів з числовим програмним управлінням. Такі фахівці потрібні в тому числі для оборонної промисловості. І ми створюємо відповідний навчально-практичний центр. Нині у Львові є лише один заклад, який готує таких фахівців. І там лише по 30 дітей на кожному курсі. Студенти не розуміють цінності тої професії. Хоча нині зарплата оператора верстатів з числовим програмним управлінням стартує від $1000. Ми (держава, область, місто, донори) інвестували орієнтовно 10 млн грн. Один з роботодавців подарував цьому центру сучасний верстат за 2,5 млн грн. Бо зрозуміло, що якщо дитина вчилась на верстах минулого століття, то до такої техніки навіть не знатиме, з якого боку підійти.

Запрошуємо підприємців долучитися до складу наглядових рад навчальних закладів на Львівщині, де вже більше десяти таких рад функціонують. Виявляється, серед успішних бізнесменів та мільйонерів є чимало тих, хто сам колись здобував освіту в професійно-технічних училищах. Ми просимо вас: завітайте до наших учнів, поділіться з ними своєю історією. Це може стати для когось важливою мотивацією, а для вас – безкоштовним внеском у їхнє майбутнє.

У чому полягає відмінність між навчально-практичними центрами, які в Україні зараз активно розвиваються, та професійними хабами?

Професійні хаби спрямовані на профорієнтацію. Їх створюють у рамках швейцарського-українського проєкту Decіde, через який уряд Швейцарії фінансує розвиток професійної освіти в Україні. У кожній області визначені заклади, на базі яких створюють хаби. У Львові буде один профорієнтаційний хаб. Там майбутні студенти зможуть себе протестувати на різних тренажерах, симуляторах, аби обрати майбутню професію. Наприклад, спробувати приварити метал. Буде кар'єрний консультант, який допомагатиме обрати фах, враховуючи показники тестувань, в тому числі фізичних.

Навчально-практичні центри - це фактично модернізовані виробничі майстерні для кількох дотичних професій. Такі центри почали створювати з 2018 року. З початком повномасштабного вторгнення державне фінансування на два роки заморозили. Але у 2023 році на НПЦ було виділено 45 млн з обласного бюджету. У 2024 році ми через конкурс залучили 55 млн грн з державного бюджету, а загальна сума інвестицій на НПЦ склала 88 млн грн.

Скажімо, є спеціальність "Слюсар з ремонту колісних ТЗ". Це працівник СТО. Отже, наше завдання створити для студентів НПЦ, який фактично буде схожим на сучасне СТО. Аби потім випускники, які йдуть працювати у сервісні центри, не плакали там біля підйомника, бо не знають, яку кнопку натиснути, щоб не впустити авто за 100 тис. доларів.

НПЦ - це свіжий погляд на освітні заклади. Ми активно використовуємо їх у наших рекламних роликах, адже, коли студенти бачать новітнє обладнання, сучасний ремонт та інноваційні класи для теоретичного навчання, а не занедбані приміщення, у них виникає бажання навчатися саме тут. Це також важливий аспект профорієнтації, адже часто наш вибір робиться на основі візуального враження.

Як приклад - Сокальський професійний ліцей. Там раніше вчилось 250 дітей. Ми бачили, що заклад занепадає. Прийшла нова керівниця, і заклад змінився до невпізнання. Львівська ОДА фінансувала створення НПЦ, вони залучили фінансування GІZ у рамках проєкту трансформації вугільних регіонів, тож тепер мають модернізований харчоблок, гуртожитки. У цей заклад повірили - тепер там навчається 450 дітей. У рамках проєкту Decide там також створюють кулінарний хаб.

У нас є спеціалізація вітражника. Ми черпали натхнення з чеського досвіду та заснували сучасний центр "Вітражне мистецтво" на базі Львівського професійного коледжу прикладного мистецтва та дизайну (колишнє Вищий професійний художній училище, - ред.). Важливо відзначити команду закладу — вони неймовірно вдало організували цей центр. Хоча це досить специфічна область, такі витвори завжди знаходять своїх шанувальників.

Навчально-практичний центр вітражного мистецтва, фото: Іван Пикус

Багато хто ставиться до поліграфії як до чогось, що відмирає. Сучасна поліграфія - це не лише газети та журнали. Це також книжки, принти на будь-чому, логотипи. І це теж буде затребуване. Тому на базі Львівського професійного коледжу сфери обслуговування та поліграфії створили НПЦ цифрового друку - з потужними 3D-принтерами, цифровим обладнанням.

Протягом останніх кількох років аграрний сектор демонструє зростання зарплат. Який рівень розвитку професійно-технічної освіти в цій сфері? Адже сьогоднішнє сільське господарство є високоінноваційною галуззю.

Безумовно, технології в сільському господарстві мають величезне значення. Саме тому ми вирішили запровадити нову спеціальність - оператор дронів. Це пов'язано з використанням агродронів, які вже давно стали незамінними помічниками в обробці полів, зокрема для обприскування. Заробітна плата в цій сфері стартує від 40 тисяч гривень. Ми також уклали угоду з одним із роботодавців, який готовий приймати на стажування молодь.

У селі Галицьке, яке раніше називалося Червоне, було засновано науково-практичний центр (НПЦ) у 2021 році завдяки державній субвенції. Це стало можливим на території професійного агротехнічного коледжу, де також було придбано новітній комбайн, трактори та різноманітне підвісне обладнання для обробки земель, оскільки заклад має власні земельні ділянки. Проте, агробізнес не виявив значної фінансової підтримки при створенні цього центру. Вони були готові надати лише насіння та добрива, але не більше. В основному, допомогу надають маленькі фермерські господарства, а не великі агрохолдинги. У планах – облаштувати сучасну навчальну теплицю на базі одного з навчальних закладів.

Центр практичного навчання з цивільних дронів, фото: Іван Пикус.

Окрім операторів цивільних дронів, які ще нові професії з'явились у профтехах?

Комп'ютерна діагностика автомобілів та альтернативні джерела енергії. У Шептицькому ми відкрили центр альтернативної енергетики, який створено у співпраці з GIZ та місцевою радою. Цей центр оснащений сонячною електростанцією на даху, геотермальною тепловою помпою, що заглиблена на 60 метрів у землю, а також вітровими генераторами. Таким чином, ми використовуємо енергію сонця, землі та вітру. У нашому закладі проводиться підготовка фахівців за спеціальністю "електромонтер з ремонту та обслуговування сонячних електроустановок". Це нова професія, яка отримала ліцензію, і попит на неї стрімко зростає — абітурієнти проходять відбір. Навчання приваблює навіть молодь із східних регіонів, адже це перспективна галузь. Завдяки нашому центру ми зможемо підготувати спеціалістів, які не лише встановлять сонячні станції, але й зуміють забезпечити їхнє належне обслуговування.

Неподалік розташований центр, де навчають операторів цивільних дронів. Це абсолютно виправдано, адже сонячні електростанції займають величезні площі, вимірювані гектарами. Перевірити їх стан, обходячи територію пішки, було б надзвичайно затратно за часом та зусиллями, особливо в пошуках тріщин.

До речі, раніше існувала спеціальність "Оператор комп'ютерного набору", яку ми вирішили ліквідувати. Натомість тепер у нас з'явилася спеціальність "Оператор програмного забезпечення". Для її розробки ми ретельно співпрацювали з львівським ІТ-кластером та навчально-методичним центром, які надали цінні рекомендації щодо вдосконалення освітньої програми. Вони підказали, що слід виключити з програми морально застарілі елементи та що корисно додати.

Тобто частину ІТ-спеціалістів також можна готувати на базі профтехосвіти?

Безперечно. Львівська обласна адміністрація, Львівська міська рада, IT-кластер і ВПУ № 29 спільно створили класний проєкт, і уже маємо результати. Студенти цього закладу уже створюють чат-боти, створюють сайти. Я був у журі на захисті проєктів. Виходить другокурсниця, яка як проєктну роботу зробила сайт для будівельної компанії. І каже: знаєте, мені за цю роботу 200 доларів заплатили. Це ж круто. Бо це круті діти, круті викладачі. Там посилили компонент англійської, тож вони вже починають захищати проєкти англійською. Це - сучасна профтехосвіта.

Чи зможе освітня реформа, запланована на 2027 рік, заохотити більше учнів спочатку обирати професійно-технічні навчальні заклади, а вже потім розглядати можливість отримання вищої освіти?

Будемо відверті: існує безліч учнів, які із задоволенням залишили школу після 9-го класу, розуміючи, що вища освіта їм не є необхідною. Проте, батьки часто наполягають на продовженні навчання. Вчителі, особливо в сільських районах, де кількість учнів обмежена, також радять батькам витримати учнів до 11 класу. Як зміниться ситуація після реформи? Всі навчаються до 9-го класу, а потім ті, хто прагне вищої освіти, переходять до академічних ліцеїв, тоді як інші обирають професійно-технічну освіту. До речі, після закінчення ПТУ також є можливість вступити до університету, при цьому студент вже матиме певну спеціалізацію.

Ця реформа не матиме сенсу, якщо дітей зі слабкими балами тягтимуть в академічні ліцеї. Тому важливо грамотно вибудувати мережу академічних ліцеїв за певними профілями, наприклад математичний, гуманітарний, можливо, мистецький, спортивний. І там має бути дуже якісна підготовка за цими профілями. Також до цього часу треба підготувати якісну мережу сучасних профтехів. Та найголовніше - треба змінювати ставлення до професійно-технічної освіти в Україні.