Погляд на унікальність українського воєнного Різдва | Еспресо
У Святвечір в Україні спочатку висловлюють молитви за тих, хто пішов з життя, та за відсутніх. Одним з найзначніших обрядів цього вечора є запалення свічки.
Я їхала в автобусі в напрямку Борислава. Учора в нашому селі відбулись похорони молодого хлопця, який загинув на фронті. Сьогодні біля Меденичів люди зібралися на роздоріжжі, поряд стояло кілька автомобілів, а край дороги горіли лампадки. Хтось повертався на щиті. У Бориславі я знову натрапила на похоронний кортеж – на цвинтар везли загиблого захисника. Завтра привезуть ще одного...
На Різдво повертаються додому всі, живі та мертві. І тільки на Святвечір в Україні спершу моляться за померлих і відсутніх. Найважливіший ритуал, який здійснюється при запаленій свічці за пісним столом з обов'язковою кутею. А чи буде там 12 страв, то таке.
Воїни УПА, чиї правнуки знову проливають кров на війні, як пощастило, то їли варену пшеницю, не підсолоджену ні цукром, ні медом, а як ні, то приймали бій у різдвяну ніч, коли ворог лютував особливо, і не всі з них могли побачити, як сходить сонце щойно народженого дня за засніженою горою.
Наше Різдво зазнавало переслідувань, його принижували і забували, а традиції передавалися лише тихими шепотами. Коляди записувалися у зошити та ховалися під дахами, і ці бідні, пожовклі від часу зошити все ще несуть у собі запахи старовини. Ніхто не пам'ятає, під яку мелодію слід співати різдвяні пісні. Не все вдалося відновити – багато голосів замовкли назавжди, їхні носії спочивають у забутих і занедбаних могилах. Нічого не є вічним під небом.
Ознайомтеся також з: Зупинка, традиціє?
Хіба можна комерціалізувати українське Різдво 2024 року? Можна нарікати на зростання цін, тоді як у всьому світі їх знижують, можна створити собі щось показово автентичне і хизуватись дотриманням традицій у соціальних мережах, але це все лише зоряний пил, який не може передати велич зорі. Є лише одна Різдвяна зірка, і вона так високо, що ніхто її не може вкрасти, захопити, на відміну від землі, посипаної попелом і начиненою осколками бомб і снарядів, напоєною на 11 році війни так щедро кров'ю, що її запах буде чути не одне покоління українців.
Коли в незнайомих землях сподіваються на маленьке чудо — будь то гроші, стосунки чи успіх, Господь відчуває розчарування. Адже молитися в храмі, демонструючи свою віру після ситної вечері, — це одне. А от піти до церкви, ризикуючи потрапити під завали, або ховатися в укритті на Святвечір — це зовсім інша справа.
Свята ніч не обіцяє бути спокійною; можливо, у Львові чи Ужгороді ми лише почуємо гул ворожих "мігів", проте чим далі на схід і південь, тим більше людей не доживе до Різдвяної ночі.
Тому в нас просять до Святої вечері не лише духів предків, а й ангелів та архангелів, сподіваючись на їхню підтримку, і моляться, аби не відібрано те, що ще в нас залишилось у сплюндрованій війною країні. І не миру на умовах ворога, а відплати та справедливості. Бо з таким миром нам не бачити не те що вільної України, а взагалі будь-якої України, навіть маріонеткової, в якій животіли наші діди та батьки, та й багато хто з нас. І ми ще всієї крові не вихаркали за право жити у власному домі за власними правилами.
Ознайомтеся також із темою: Яким чином християни організували вимірювання часу.
Останні два роки ми говорили про те, що найтемніші моменти завжди передують світанку, але ця зима триває надто довго. У Бориславській ОТГ вже втратили 50 захисників, і їхні рідні — батьки, дружини та діти — зустрічатимуть Різдво не лише в компанії ангелів і архангелів, а й зі своїми героями, адже вони повернулися додому, хоч і в іншій формі. А ті, хто залишився зниклими безвісти, викликатимуть щирі молитви до Неба, сповнені надії, що з кожним Різдвом їхня пам'ять буде тьмяніти, але ніколи не зникне.
Настав час створити та представити світу істинну історію українського Різдва, що охоплює період від давніх-давен до наших днів. Там, де святкування ніколи не зазнавало заборон, люди вже втомилися від штучного різдвяного розважання, яке заполонило телеканали, від набридливих казок та сезонних товарів, які зникають разом із ялинковими прикрасами та Сантою.
Збагнути велич Різдва можуть лише ті, хто за нього бореться, хто захищає немовлят від Ірода, хто тікає з ними вже не до Єгипту, а туди, де не стріляють. Їм присвічує не Вифлеємський вогонь, а пожежі.
Є певна втіха, незалежно від обставин. Ми можемо запросити архангелів до нашого застілля і навіть відчути, як шелестять їхні крила, коли вони сідають на лаву. Цього вечора ніхто не залишиться на самоті.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк — це талановита письменниця, яка була удостоєна Національної премії ім. Тараса Шевченка.