На згадку про дитячого поета Вадима Прокопенка, відомого під позивним "Прокоп".

За допомогою своїх віршів я прагнув ознайомити дітей з історією України.

Вадим з'явився на світ 24 серпня 1984 року в селищі Чоповичі, яке тоді було частиною Малинського району Житомирської області.

Я мав величезну пристрасть до малювання, створював з пластиліну погруддя відомих отаманів і багато часу присвячував читанню. Мене завжди захоплювали історії про козаків. У віці 14 років я розпочав писати свої перші вірші.

Рік, коли школа залишилася позаду — 2001 — став справжнім випробуванням для молодого хлопця: у той час він пережив втрату батька.

У 2002-2004 роках Вадим проходив строкову службу в прикордонних військах у Мукачеві.

Потім вирішив заочно навчатися. Здобув кваліфікацію бакалавра з обліку та аудиту в Державній академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. Проте не за спеціальністю працював у будівельній галузі.

У 2015 році добровольцем доєднався до АТО. Воював із побратимами в Луганській області.

Повернувшись до звичайного життя, він почав проводити лекції на тему національно-патріотичного виховання. Разом із побратимами з АТО ділився з молоддю своїми спогадами про службу на Сході України. Також приєднався до Братства козацького бойового звичаю "Спас".

Разом з товаришами ми реалізували проект і випустили дитячу поетичну книжку під назвою "Дідові історії". Автором текстів став Вадим Прокопенко, а художні ілюстрації створив талановитий митецтво Володимир Машевський із Дніпра. Видавцем цієї книги виступив Марко Мельник.

"Після повернення з фронту я зрозумів, що хочу зайнятися чимось дійсно значущим," - поділився Вадим під час інтерв'ю з Чорноморською телерадіокомпанією у 2019 році в програмі "Важливо PRO".

Військовий досвід автора став ключовим чинником у прийнятті рішення про публікацію твору, орієнтованого на дітей.

"Мене надихає думка про те, що молодь повинна пишатися своєю історією, знати її та усвідомлювати. Ми - величезна і прекрасна нація," - ділився Вадим.

У поетичній бесіді між допитливим онуком і дідусем читачі, як малі, так і великі, мають можливість ознайомитися з історією козацтва. "Дідові історії" були представлені в Холодному Яру та на книжковому форумі у Львові. Тираж вийшов невеликим, оскільки на друк необхідно було витратити значні кошти. Книги швидко знайшли своїх читачів.

У завершенні книги є довідковий розділ, в якому роз'яснюється, хто такі хазари та характерники. Наступна публікація має бути присвячена отаману Івану Сірку.

Ранком 24 лютого 2022 року, в момент початку масштабної війни між Росією та Україною, Вадим, не дожидаючись повістки, вирушив до військового комісаріату.

Пройшов службу в ряді підрозділів. Спершу я потрапив до 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу України, яка активно долучилася до оборони Києва та Обухова. Після цього продовжив службу в 47-й окремій механізованій бригаді, а також у 78-му окремому десантно-штурмовому полку.

На початку червня 2023 року бригаді було поставлено складне завдання: прорвати російську оборону на Запоріжжі від Оріхова і Малої Токмачки вздовж лінії фронту в напрямку міста Токмак.

Російські війська створили кілька оборонних ліній і замінували території. Українські військові діяли, зокрема, у складі груп по чотири особи, використовуючи піхоту під прикриттям артилерійського вогню.

8 липня 2023 року під час бойового завдання у Запорізькій області Вадим підірвався на міні. Тоді з чотирьох побратимів з групи вижив лише один...

"У наших серцях і душах, в нашій пам'яті назавжди залишиться пам'ять про сильного, впевненого в собі, відкритого до людей військовослужбовця, воїна, який віддав своє життя за мирне майбутнє рідної землі", - написав голова Коростеньської державної адміністрації Юрій Тарасюк.

Прощалися із загиблим 19 липня у Володимирському соборі в Києві. Поховали на Алеї Слави Лук'янівського кладовища.

"Вадим завжди був щирою, ввічливою та вихованою особистістю з патріотичними переконаннями, які він проніс через усе своє дитинство. Його захоплення історією дозволяло йому добре орієнтуватися у важливих подіях минулого. Коли розпочалася російсько-українська війна, він одразу ж вирішив стати на захист своєї країни. Останні місяці ми провели разом на фронті," - розповів Назар Романюк, друг дитинства та бойовий товариш Вадима, в інтерв'ю для "Вечірнього Києва".

Веселий, мужній, талановитий, легкий і завжди готовий допомогти, - так відгукується про захисника Олена Полозова.

Вадим Прокопенко отримав почесний нагрудний знак "Найкращий сержант ЗСУ", а також посмертно удостоївся ордена "За мужність" III ступеня.

У захисника залишилась родина та двоє маленьких дітей.

Вічна слава Герою!