У пам'ять про добровольця-розвідника Дмитра Юфимчука.

Його служба в армії мала завершитися в квітні 2022 року, проте Дмитро вирішив стати добровольцем і відправився на фронт.

Дмитро Юфимчук з'явився на світ у 1997 році в селі Городище, що на Рівненщині. Він є другою дитиною в сім'ї, де росло ще троє братів та одна сестра. Діти завжди підтримували одне одного і мали тісні стосунки. З ранніх років Дмитро активно допомагав матері в домашніх справах. Після закінчення місцевої школи він одразу вирушив працювати до Городищенської виправної колонії.

"Я працюю в школі прибиральницею, у нас не було змоги, щоб син учився далі. Дмитро з останніх класів мріяв заробляти, будувати власне життя. Не відмовлявся від будь-якої роботи, брав півтори ставки", - розповідає Оксана Юфимчук, мама Дмитра.

У виправній колонії юнак працював кухарем.

"Він не лише займався приготуванням їжі, а й активно сприяв створенню позитивної атмосфери в колективі, - згадує Олександр Глодзь, старший інспектор відділу інтендантського та господарського забезпечення Городищенської виправної колонії. Він вніс значний внесок у розвиток підсобного господарства. Його любов до тварин, особливо до коней, була очевидною! Коли у нього з'являлася вільна хвилина, він поспішав нагодувати або вичесати пару наших вороних. Не кожен мав можливість наблизитися до них, особливо до жеребця, але Дмитро без жодних проблем підпускав його до себе."

Колеги пригадують, що Дмитро готував смачні страви, досі пам´ятають його особливий плов. Він прагнув упроваджувати щось нове в меню й разом із засудженими, адже це налаштовувало їх на конструктивну роботу. Отримавши зарплатню, Дмитро щоразу міркував, чим порадувати братиків і сестричку. Дбав про них і був дуже відповідальним як на свій юний вік.

У 2017-му його призвали на строкову військову службу в Національну академію сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. З часом як солдат підписав контракт на три роки. Служив в унікальному для України підрозділі OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки. Спеціалізувався на тому, що під час навчань виконував роль умовного супротивника. Під час відпусток він приїжджав додому, влаштовував прогулянки на конику молодшій на 11 років сестрі Дар´ї, готував для рідних свою коронну страву - деруни з начинкою.

У 2019 році Дмитро зустрів свою справжню любов - Олену Пічкову.

"Тоді він планував підписати контракт і жив у військовому містечку в Брюховичах, - ділиться Олена. - Ми зустрілися в парку завдяки спільним друзям. Він постійно телефонував і наполягав на зустрічах. Я пояснювала йому: 'Ти молодий, а в мене є дитина'. Але він був впертий, стверджуючи, що шалено закохався і прагне бути разом зі мною та моїм сином Матвієм."

Мати військового каже, що Дмитро став для сина Олени справжнім батьком. Він опікував малого, навіть Олені не дозволяв на нього сваритися.

"Дмитро та Олена тривалий час були разом, а в серпні 2022 року, коли війна вже бушувала, вирішили одружитися. Це була справжня любов. Дмитро, незважаючи на молодий вік, проявив мужність, взявши на себе відповідальність за Олену та її дитину. З того часу він швидко зріс як особистість. На жаль, їм не вдалося завести спільних дітей… Олені зараз дуже важко, адже все лягає на її плечі: орендоване житло, дитячий садок, робота. Я намагаюся підтримувати її морально, як можу. Матвійко став для мене наче онук", - не стримуючи сліз, ділиться своїми переживаннями Оксана Юфимчук.

Військова кар'єра Дмитра планувалася на завершення у квітні 2022 року, але повномасштабне вторгнення внесло корективи в його плани. Він вирішив стати добровольцем і приєднався до війни. Служив у 214-му окремому штурмовому батальйоні. У березні 2023 року його направили на фронт у Донеччину, де він виконував обов'язки розвідника під позивним "Фіма".

"Він оберігав нас від страхіть бойових буднів. Я все ж не спала ночами, постійно чекала на дзвінок чи повідомлення. Матвійко з радістю щебетав із татком по відеозв'язку", - ділиться дружина військового.

Дмитро казав рідним, що обов'язково повернеться.

"Коли сина раптом відправили зі Львівщини на схід, ми мали коротку зустріч на АЗС біля автотраси, адже його транспорт їхав через Рівне. Це побачення було дуже важке і коротке - лише 15 хвилин. Останнє наживо... На згадку в нас лишилося єдине фото", - розповідає мама Дмитра.

Він вступив у фінальну битву 27 травня 2023 року, неподалік села Олексієво-Дружківка в Краматорському районі Донецької області. Герой залишився в пам'яті назавжди 25-річним.

Друг Дмитра, Назар, розповідає, що його приятель загинув за кілька днів до запланованої відпустки, в яку він збирався вирушити вперше.

"Він мріяв прогулятися червневим Львовом, насолоджуючись часом з друзями та близькими. Я назавжди запам'ятаю його як людину з щирим і щедрим серцем," - розповідає військовий.

Дмитро повинен був повернутися додому у відпустку 2 червня. Проте цього дня відбулося його поховання. На прощання з героєм зібралося чимало його товаришів по службі.

"Я не мала можливості зустріти їх особисто, але чула від чоловіка багато позитивних відгуків про хлопців. Один із них згадував, як Дмитро рятував поранених, витягуючи їх з-під обстрілу, і приносив їм воду, піддаючи себе небезпеці... В одному з випадків Дмитро навіть врятував життя одному офіцеру. На жаль, і він, врешті-решт, загинув", - розповідає Олена.

Мама воїна за порадою дітей підготувала петицію про присвоєння Дмитру звання Героя України (посмертно), яка набрала необхідну для розгляду кількість голосів.

"Щиро дякую всім, хто не лише ознайомився з ініціативою, а й активно взяв участь у голосуванні. Також висловлюю вдячність небайдужим нашим землякам та громаді, які приєдналися до збору коштів на іменний дрон для фронту, як символ помсти за Дмитра", - зазначає Дарія.

Вона відзначає, що її брат відзначався доброзичливістю та відкритістю до спілкування, завжди був готовий вислухати і дати пораду. Нині її сестра, якій 15 років, прагне реалізувати свої мрії в сфері кондитерського мистецтва.

Олена ділиться, що Матвійко сильно переживає через відсутність Дмитра. Він регулярно переглядає його знімки і говорить, що його батько загинув на фронті.

Дмитро Юфимчук нагороджений орденом "За мужність" ІІІ-го ступеня. Посмертну нагороду сина отримала його мама.