У вшанування пам'яті лейтенанта Антона Білостоцького, який був відомий під позивним "Ван Дамм".

Як лікар штурмової частини врятував життя своїм товаришам по службі.

Антон Білостоцький з'явився на світ у Львові, проте з часом його сім'я переїхала до Тернополя. Він завершив навчання у військовому ліцеї у Львові, а вищу освіту отримав у Львівській Політехніці.

"Після завершення навчання Антон повернувся до Тернополя. Саме в цей час розпочалася Революція Гідності. Мій чоловік активно долучився до подій, виїжджаючи з друзями до Києва та відвідуючи протестні акції в Тернополі. Він завжди був національно свідомим патріотом своєї країни," - ділиться спогадами його дружина Світлана.

Двоє людей зустрілися завдяки соціальним мережам. Як тільки вони побачили одне одного, між ними миттєво спалахнула симпатія.

"Ми щодня зустрічалися: я - після пар, Антон - після роботи. Ми гуляли і багато спілкувалися. Якось відразу ми чудово розуміли одне одного; так було надалі і у шлюбі. Ми знайомі 10 років, з них 8 прожили у шлюбі. Ми ніколи не сварилися, не було жодних недомовок, завжди було розуміння. Це було кохання, про яке пишуть у казках...", - зізнається жінка.

Коли розпочалася повномасштабна агресія з боку Росії, батько Світлани вирушив на фронт. Він наполегливо вмовляв свого зятя залишитися вдома і піклуватися про сім'ю.

"Антон спершу погодився, але згодом таки не витримав. Він став на захист нашої держави у лютому 2023 року. Обрав штурмову бригаду "Лють". У них була гарна, ґрунтовна підготовка. Він був призначений інспектором взводу, у червні 2023 року отримав звання лейтенанта поліції", - пригадує жінка.

Світлана зізналася, що коли дізналася про вибір, який зробив її партнер, вона відчула сильний страх і не змогла стримати сліз. Їй було зрозуміло, яка це може бути небезпечна ситуація.

"Проте я розуміла, хто він насправді, які принципи його ведуть, і що він не здатен вчинити інакше. Я цінувала його погляди і була на його стороні в усіх справах," - зазначає вона.

За її словами, хоча він не мав медичної освіти, військовослужбовець пройшов навчання на курсах бойового медика і в умовах бою рятував життя своїм товаришам.

Антон відзначався надзвичайною відповідальністю та увагою до деталей. У будь-якій справі, за яку він беручись, він завжди прагнув вивчити її до найменших нюансів. Під час перших виїздів на позиції він рятував безліч життів, прикладаючи зусилля для збереження кінцівок і зупиняючи кровотечі. Багато хлопців зустрічали його на вулицях Краматорська, впізнавали та висловлювали подяку. Під час тривалого бою він отримав контузію та отруєння від токсичних речовин, які викидали російські снаряди. Незважаючи на свій важкий стан, він продовжував підтримувати своїх побратимів. 8 січня його відзначили почесним нагрудним знаком від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного "За збережене життя". Антон не очікував на таку відзнаку, але я впевнена, що вона абсолютно заслужена, і я горджуся ним, - поділилася Світлана.

З листопада 2023 року тернопільський військовослужбовець брав участь у бойових діях на найгарячіших фронтах Донеччини та Луганщини. Його життя трагічно обірвалося 29 червня 2024 року під час зіткнення поблизу міста Торецьк у Донеччині. Лейтенант загинув внаслідок поранень, отриманих від куль і уламків.

"Мій чоловік завжди був неймовірно оптимістичним, він підтримував усіх навколо, ніколи не втрачав надії і не здавалася. Коли він востаннє виходив на позиції, і його переносили хлопці, пораненого, щоб евакуювати, він просив їх зупинитися на хвилинку, щоб вони могли відпочити, запевняючи, що з ним усе буде гаразд," - згадує Світлана.

Вона відкриває, що напередодні трагічної смерті чоловіка їй приснився жахливий сон.

"Це був незапланований бойовий вихід. Була не його черга, Антона попросили вийти 23 червня. А вже 25 червня у нас була річниця весілля - 8 років. Мені приснився сон, що він телефонує і каже, що не повернеться з цього виходу. Я почала дзвонити побратимам, питала, що відбувається, коли їх виведуть. Але дні минали і він не виходив на зв'язок. І мені ставало дедалі тривожніше. 29 червня мені зателефонували, що чоловік поранений. Я готувалася їхати до нього в госпіталь. Згодом отримала страшну звістку", - розповідає жінка.

Антон і Світлана уявляли своє життя в затишному домі, наповненому сміхом дітей та яскравими пригодами в різних куточках світу.

"Мій чоловік і я мали можливість багато подорожувати, як по Україні, так і за її межами, і завжди віддавали перевагу активному відпочинку. Ми мріяли відвідати Німеччину, куди я вже їздила раніше без нього, сподіваючись побачити нові куточки світу. Також ми планували придбати власну оселю, оскільки на той час жили в орендованій квартирі, і мріяли про дітей. Кожну мить, проведену разом, ми цінували безмежно. Коли нас розділяла відстань, ми підтримували зв'язок, ділячись своїми почуттями, особливо в ті моменти, коли Антон виходив на бойове завдання, і зв'язок з ним міг пропасти на кілька днів, а іноді й тижнів. Я зберігаю всі наші переписки. В одному з останніх листів я написала: "Наша любов здолає всі труднощі". Його відповідь була: "Я в це вірю. Це моя найбільша мотивація". Ми були всім один для одного і були впевнені, що наше почуття зможе подолати будь-які перешкоди, але все змінила ця жахлива війна...", - ділиться Світлана.

Антон Білостоцький був удостоєний звання "Почесний громадянин Тернополя" посмертно. Його останній спочинок розташований на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища. На веб-ресурсі Президента України була подана петиція з проханням надати звання Героя України лейтенанту Антону Білостоцькому.

У загиблого залишилася дружина, мама та брат.

Вічна пам'ять і шана Герою!