Вшанування пам'яті оператора БПЛА Дениса Малова, який використовував позивний "Космонавт".

Він охарактеризовував себе як "цивільний у пікселі" і, переживаючи війну, зумів зберегти свою здатність співпереживати, а також любов до людей і до Бога.

Денис зазнав серйозного поранення під час виконання бойового завдання на Сумщині. Лікарі безперервно боролися за його життя протягом десяти днів, але 27 серпня 2024 року його серце зупинилося.

Денис народився у Херсоні 24 грудня 1990 року.

Згідно з інформацією, наданою Укрінформу сестрою Дена, Вікторією, коли він народився, медики сказали матері, що немовля не проявляє ознак дихання.

Мама вже втратила надію на життя малюка, але вранці він з'явився на світ живим і рожевим. Це стало справжнім чудом, яке ми часто згадуємо. Через важкі пологи Ден отримав травми спини, і в мирний час не міг служити в армії. Саме ця позначка у його військовому квитку дозволила йому проїхати через російські блокпости та вивезти батьків з окупованого Херсона, коли виїхати стало надзвичайно важко, коли друзі-волонтери зникали, а зв'язок пропадав, - розповідає Вікторія.

Дитинство та студентські роки Дениса минули у Херсоні. Він навчався в школі N34, розташованій неподалік річкового порту. Його вчителі ставилися до нього з теплом, проте часто відзначали, що його успіхи в навчанні залишають бажати кращого. Дениса це не дуже непокоїло, але після вступу до Херсонського національного технічного університету він усвідомив, що, як християнин, повинен бути взірцем моральності, свідомості та інтелекту. Цей момент став для нього переломним, і він суттєво змінив своє ставлення до навчання. В результаті, Денис досяг успіху, ставши одним із найкращих студентів свого курсу, і після завершення навчання отримав рекомендацію на викладацьку посаду в Рівненському коледжі.

За словами сестри, навіть кілька років, проведених на мінімальну зарплатню та в умовах, що залишали бажати кращого, далеко від рідних, не призвели до його нещастя. Денис щиро цінував свою професію, оскільки вона надавала йому можливість спілкуватися зі студентами, налагоджувати з ними стосунки та впливати на їхню зацікавленість у навчальному матеріалі.

Коли він повернувся до Херсона, то ухвалив рішення спілкуватися українською мовою (він стверджував, що зробив ставку з кимось) — на той момент це суттєво виділяло його на фоні інших мешканців. Його рішучість була непохитною. Він завжди поводився так: якщо вважав, що це правильний шлях, ніхто не зміг би змінити його думки.

Так само було і зі службою у війську. Він із самого початку знав, що захистити своє - це правильно. Хто б що не казав...

У Херсоні Ден якийсь час працював у магазині побутової техніки, бо це було суміжно з його спеціальністю. І теж щиро любив свою роботу, бо йому подобалось спілкуватись із людьми, з командою, з покупцями, бути корисним своєю компетентністю.

Окрім цього, його завжди приваблював дизайн. Він постійно створював щось оригінальне та захоплююче, швидко освоюючи нові навички — будь то програма, музичний інструмент чи складні рецепти. Йому справді подобались складні та естетичні речі: смачна кава, вишукана їжа, щось, що справить враження на людей. Коли він отримав роботу в редакції "Гривни" — найбільшій газеті Херсона, я знову помітила, як він захоплений своєю справою, — ділиться його сестра.

Новим етапом у кар'єрі Дениса стало працевлаштування в Таврійському християнському інституті (ТХІ). Хоча йому доводилося долати шлях до селища Антонівка з кількома пересадками, ця робота була для нього важливою з моральної та духовної точки зору, оскільки цінності закладу були йому надзвичайно близькі.

На сайті ТХІ після загибелі Дениса написали, що він долучався до різних проєктів, завжди відзначався чуйністю, теплотою та посмішкою у стосунках із друзями та колегами.

Під час двох місяців окупації допомагав волонтерам.

- Паралельно Денис служив у церкві, також був одним із організаторів підліткового руху Young Life, і єдиним, хто був із ними від початку до квітня 2022 року, аж поки це не стало небезпечним. На мої постійні заклики виїжджати він заспокоював і говорив, що він тут потрібен: "А хто потурбується про них?" - додає Вікторія.

Денис ходив на мітинги під час окупації, дав притулок сімʼї своїх друзів, які почувалися в небезпеці.

- Коли у Херсоні обірвався звʼязок, приходили погані новини про "підвали", зникнення людей, він вирішив спробувати вивезти батьків та приєднатися до своїх друзів із ТХІ, які в Івано-Франківську відкрили хаб підтримки ВПО з Херсона. Не з першого разу, але їм вдалося це зробити, - каже сестра.

Він провів зовсім небагато часу в Одесі, після чого вирушив до Івано-Франківська, де продовжив своє служіння та працював у рекламному відділі Таврійського християнського інституту.

У вересні 2022 року Денис мав намір переїхати до Тернополя, але за два дні до запланованої дати отримав повідомлення від ТЦК з проханням уточнити інформацію. Він з'явився на виклик, отримав повістку для проходження військово-лікарської комісії і в результаті був визнаний придатним до служби.

Він не ухвалював рішення про вступ до служби; це вже було вирішено: "Якщо отримаю повістку, я піду". Восени Денис уже був серед військових ЗСУ. Хоча фізично він не виділявся силою, ніколи не скаржився і не висловлював незадоволення, що викликало величезну повагу з боку командирів і товаришів. Його терпіння було безмежним! Він чудово ладнав з усіма, хто був поруч, - ділиться Вікторія.

Після цього я проходив навчання на Львівщині, а згодом служив у армії. Спочатку моїм місцем служби був рідний Херсонський напрямок, а потім мене направили на Донеччину.

Вікторія згадує, що її батько Денис завжди прагнув не турбувати її, проте вона мала певне уявлення про його перші виходи на бойові позиції, з яких не всі поверталися. Вона знала про труднощі з постачанням у 2022 році, про те, як закінчувалися запаси їжі та як важливі речі губилися під час відступів.

- Тоді ми дуже швидко зібрали на тепловізор, але коли його відправили, Ден зателефонував і сказав, що він - у госпіталі. Мовляв, із ним усе добре - він так завжди казав - і є дві новини. Хороша - що обіцяли більше не посилати на такі завдання, а погана - тепловізор не використали... Мені тоді було смішно крізь сльози, бо головне, що він був цілий, а інше неважливо. Тоді він дійсно отримав можливість працювати з документами і популяризувати ідею з дронами в кожному підрозділі. Це тоді не було масово і не здавалося перспективним, тож він продавлював завжди це через силу, і став згодом дронщиком. Втрачав дрони, купував за свій кошт, учив інших - це був час його натхнення. А ще він своїм дронам давав імена. Ден знов, як і завжди, любив те, що робив і любив людей навколо. І не переставав вірити, - підкреслює Вікторія.

У нього добре виходило працювати зі штабною документацією, але він завжди хотів бути оператором БПЛА. Ще у навчальному центрі пройшов онлайн-курс із пілотування. За власний кошт придбав свій перший мінідрон і "літав" ним по казармі. Пізніше його друзі зі США допомогли йому придбати більш потужний апарат. Зрештою, це допомогло йому перевестися та отримати посаду оператора БПЛА.

Як каже Вікторія, серце Дениса було особливим завжди, бо він не ніколи ображався. Йому часто було боляче, він дуже гостро відчував несправедливість, але ніколи не говорив про людей погано, навіть якщо його щось злило.

- Він таким був у дитинстві, і мене завжди прощав дуже швидко, як тільки сльози просохнуть. І таким залишився назавжди, бо і про відверто поганих командирів не казав зле, розповідав тільки позитивне про всіх хлопців, - додає вона.

Сестра розповідає, що спочатку у Дена був позивний "Saint", але він не протримався довго. Коли побратими проводжали його в останню путь, вони називали Дениса "Космонавт".

Рух "Всі разом!" у пам'ять про Дениса підкреслює, що з 2014 року він активно підтримував Революцію гідності та виступав проти корупції.

Психолог і волонтер Володимир Багненко, ділячись своїми спостереженнями з Укрінформом про Героя, підкреслює, що Денис відзначався великою турботою та чутливістю.

Спілкуватися з ним було не лише легко, а й неможливо не знайти спільну мову. Це особистість, яка вміє створити щирий та теплий зв'язок з кожним. Полюбити його просто неможливо, адже його чуйність вражає. Як клінічний психолог, я, працюючи з людськими душами, усвідомлюю, як важливо мати емпатію, якої, на жаль, бракує багатьом. Війна та бойові дії часто роблять військових холодними та емоційно відстороненими. Проте Ден зміг зберегти свою чутливість, любов до людей і Бога, щедро ділячись цим теплом у спілкуванні та стосунках. Це справді вражаюче, - ділиться пан Володимир.

Він також підкреслює, що Денис був по-справжньому віруючою особистістю, яка демонструвала свою віру не лише словами, а й через свої вчинки: "Він дотримувався принципів віри, а не просто говорив про них. Навіть його рішення піти до армії, адже він вважав за честь не ухилятися від повістки, багато говорить про його характер. Його віра та вірність продовжують надихати й сьогодні. Я дуже відчуваю брак Дена в нашому світі".

Волонтерка та медійниця Ірина Саліхова ділиться своїми переживаннями: щоранку о 9:00 вона зупиняється, щоб згадати всіх, хто міг би залишитися живим, якби не війна з Росією. "Першим мені завжди на думку приходить Денчик. Він ніколи не вважав себе військовим і називав себе 'цивільним у пікселі'. Коли з'являлася можливість повернутися до мирного життя, він завжди вдягав цивільний одяг і говорив, що чекає цього моменту".

Вона пригадує, що, коли вперше побачила цього скромного і тихого юнака, не мала великих сподівань. Проте він виявився надзвичайно старанним і завжди був готовий допомогти, як у професійних справах, так і в особистих ситуаціях, що швидко завоювало її прихильність.

Згідно з розповіддю Ірини, Денис був працівником сусіднього відділу видавничого дому "Гривна" і брав участь у створенні дизайну.

- Ми швидко помітили його незвичне почуття гумору, він його дещо соромився, а нам це подобалось. Ми взагалі були, як то кажуть, на одній хвилі. Якось зранку посміялись з того, що вся команда прийшла у офіс у сорочках у клітинку і тут заходить Ден, який не у нашому відділі, але теж у сорочці в клітинку, - згадує жінка.

Згодом вони зрозуміли, що Ден справжній фанат молоді — він міг годинами ділитися ідеями про неймовірні заходи, які організовує для них, захоплюючись їхніми талантами та вміннями. Сам він також був обдарованим юнаком, здатним виявляти і розвивати потенціал оточуючих.

На початку великомасштабного вторгнення, коли в Херсоні виникли труднощі з продовольством та медикаментами, у місті була створена волонтерська ініціатива під назвою "Котики-патріотики". У цей час постало питання про визначення сутності цього руху.

Одного разу під час розмови ти запропонувала ідею створення логотипу, щоб підвищити впізнаваність нашого руху та полегшити людям його візуальну ідентифікацію. Саме тоді Денис погодився взятися за розробку цього логотипу. Після того, як я залишила окуповану територію, я замовила шеврони "Котиків-патріотиків" із логотипом, що його створив Денис. Декілька наших волонтерів, які також покидали окупацію, відправлялися на фронт і з гордістю носили ці шеврони. Один з них навіть висить за спиною у Президента, і я можу бачити його під час його щоденних виступів — шеврон, розроблений Денисом, - ділиться Ірина.

Вічна шана Герою!