Вшанування пам'яті старшого лейтенанта Петра Гука, відомого під позивним "Кучерявий".

Навіть в темних підземеллях "Азовсталі" він не залишав надії на те, що знову опиниться вдома.

Петро Гук, відомий під позивним "Кучерявий", трагічно загинув у ніч з 28 на 29 липня 2022 року в Оленівці, де російські війська скоїли злочин проти українських військовополонених.

Він активно долучився до Революції Гідності, а з 2014 року став частиною полку "Азов". Навесні 2022 року, разом із товаришами, він боровся проти російської агресії і отримав поранення. За командою він вийшов у полон з "Азовсталі" разом з іншими захисниками Маріуполя.

Петро з'явився на світ у місті Алі-Байрамли, що в Азербайджані, де його батько трудився зварювальником на будівництві. Після п'яти років проживання там, сім'я вирішила повернутися до Львова. По закінченні школи юнак з відзнакою завершив навчання в училищі за спеціальністю "Бухгалтерський облік", а згодом продовжив освіту у національному університеті "Львівська політехніка". Його давній друг Костянтин, ще зі шкільних років, згадує: "Ми були ультраправими, з чіткими націоналістичними переконаннями, які не змінювалися з часом".

Петро займався приватним підприємництвом, спеціалізуючись на електрифікації житлових будинків. У 2014 році, на фоні Революції Гідності, він вирушив до Києва, де став частиною Самооборони Майдану. Літом того ж року він вступив до полку "Азов" і переїхав до Маріуполя.

Після старту антитерористичної операції Петра призначили кулеметником. У вересні 2014 року він отримав призначення комендантом бази в Маріуполі, що розташовувалася в приміщенні колишньої школи №62. Саме тут він зустрів Валентину, свою майбутню дружину, яка на той час виконувала обов'язки директорки цієї школи.

"При першій зустрічі відрекомендував себе: "Я Кучерявий. Я парубок. Ось мій паспорт". Позивний Петра пішов від сленгового виразу "Все буде кучеряво", тобто добре. Якщо у мене були сумніви щодо якої-небудь справи, чоловік казав: "Я ж Кучерявий, все буде кучеряво"", - ділиться спогадами дружина.

У лютому 2015 року "Кучерявий" брав участь у Павлопільсько-Широкинській операції. Після складної травми коліна й кількох операцій його перевели у сапери, він відповідав за інженерне забезпечення, був керівником відділу, що займався зведенням фортифікаційних споруд, прокладанням доріг до лінії зіткнення.

Попри те, що Петро очолював саперний підрозділ, він не мав офіцерського звання через відсутність диплома вищої освіти. У 2015 році він вирішив продовжити навчання та подав документи до Маріупольського державного університету на факультет "Туризм". Через два роки Петро вступив до магістратури, обравши спеціалізацію "Фінансово-економічна безпека".

За висловлюванням Валентини, Петро мав глибоку любов до України. Він не мав власних дітей, але щиро піклувався про учнів, сподіваючись, що вони розмовлятимуть українською не лише в навчальних закладах, а й у своїх родинах. Він активно підтримував ідеї патріотичного виховання молоді.

З початком повномасштабної агресії Росії старший лейтенант залишився на службі за контрактом і разом із товаришами по службі захищав Маріуполь на території "Азовсталі".

6 березня 2022 року подружжя востаннє зустрілося: "Він був у чудовому настрої, приніс роздруковані листівки від "Азову", на яких була інформація про нещодавні події. Він щиро вірив, що їм вдасться утримати оборону Маріуполя," - поділилася Валентина.

Після того, як Петро покинув територію "Азовсталі", він разом з іншими в'язнями опинився в колонії в Оленівці, де його тримали російські військові. На жаль, 29 липня 2022 року захисник загинув, ставши жертвою міжнародно відомого теракту. На момент загибелі йому було 49 років.

Лише у червні 2023 року залишки Героя повернулися до рідного Львова. Прощальну церемонію відвідали мер Львова Андрій Садовий і мер Києва Віталій Кличко.

"Він завжди залишався оптимістом. Мав вірних друзів, перевірених часом. Був справжнім патріотом, незламним у своїй вірі. До самого кінця сподівався, що повернеться додому... Російські загарбники були приголомшені відвагою наших захисників", - поділився емоціями на похороні брат Петра, Роберт.

"Важливі питання він завжди висловлював безпосередньо. Ворог був свідомий, хто саме перебуває у його руках," - зазначив товариш Петра Костянтина.

Петра Гука поховали 29 червня 2023 року на полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. У скорботі за ним залишилися дружина, брат та чотири племінники.

Військовий нагороджений пам'ятним знаком "Захисник Маріуполя", медаллю й відзнакою Президента України "За участь в АТО". Посмертно офіцер був удостоєний ордена "За мужність" ІІІ ступеня, йому було присвоєне звання "капітан".