Вшанування пам'яті військового сапера Олега Марчишина.

Протягом служби в армії отримав п'ять нагород за мужність.

У січні 2024 року, виконуючи бойове завдання, командир саперного відділення, молодший сержант Олег Марчишин, зазнав тяжкого осколкового поранення в грудну клітину. Лікарі провели кілька складних операцій, включаючи хірургічне втручання на легенях, у результаті чого були видалені чотири ребра. Олег провів близько шести місяців на лікуванні та реабілітації у рідному Хотині на Буковині. Він мав можливість звільнитися зі служби через стан здоров'я або залишитися в тилу, але відмовився від обох варіантів. Наприкінці літа 2024 року він повернувся до своїх товаришів на передову, бажаючи внести свій вклад у боротьбу з ворогом. На жаль, у вересні, під час виконання бойового завдання в місті Часів Яр на Донеччині, він загинув від осколкового поранення, отриманого від ворожих снарядів.

Олег з'явився на світ і провів свої юнацькі роки в Хотині. У дитинстві він захоплювався футболом та баскетболом, відзначався невгамовною енергією, живим характером і артистичним талантом.

Брат мав пристрасть до танців та навчався в музичній школі. Він вмів грати на фортепіано, співав у хорі та виступав сольно. Часто був ведучим на різноманітних культурних подіях у Хотині. Анна, молодша сестра Героя, згадує, що він також брав участь у творчих конкурсах, зокрема в "Містері Хотина".

Олег відзначався успіхами в навчанні в школі, не раз здобував нагороди на олімпіадах та різноманітних шкільних конкурсах. Його особливо захоплювала "Історія України". У старших класах він отримував високі бали, навчаючись у Криму на базі дитячого табору "Артек". Після завершення навчання у школі Олег вирішив продовжити освіту в "Буковинському університеті", де здобув спеціальність юриста.

Родичі розповідають, що Олег завжди відрізнявся патріотичними настроями. У 18 років він прагнув піти на строкову службу, але родина вмовила його спочатку отримати вищу освіту. Проте після завершення навчання він наполіг на своєму бажанні служити в армії.

Строкову службу проходив на Львівщині у 2008-2009 роках. Після цього деякий час працював в органах МВС. Після початку АТО Олег вирішив доєднатися до захисту країни. Тричі укладав контракт із ЗСУ. У липні 2016 року отримав посвідчення учасника бойових дій.

Перед початком масштабної агресії Російської Федерації Олег проживав із сім'єю в Хотині. Він мав різний досвід роботи, зокрема працював охоронцем, у фруктових садах та виконував різноманітні підсобні роботи.

На другий день після початку повномасштабної агресії мій брат вирушив до місцевого військкомату. Він розповів родині, що йде служити заради нас усіх, заради захисту своєї родини, друзів і всіх українців, у яких ворог забрав найдорожче – їхнє життя. Він боровся за незалежність України, адже складав присягу на вірність українському народу. У ті непрості часи він постійно підкреслював, що його місце – на передовій, а його обов'язок – захищати найближчих, - ділиться Анна.

Олега спочатку призначили на посаду командира взводу в артилерійській бригаді, де він брав участь у бойових діях на Житомирщині, в безпосередній близькості до кордону з Білоруссю. Пізніше він був переведений до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, де отримав звання командира відділення інженерно-саперного взводу. Чоловік виконував завдання на фронті в Херсонській, Донецькій та Луганській областях.

Олег ділився з сестрою своїми враженнями про те, як служба змінилася з початком повномасштабного вторгнення. Він зазначив, що ситуація стала набагато складнішою в порівнянні з АТО/ООС, адже ворог проявив більшу витривалість та хитрість. Якщо раніше на фронті основну роль виконувала артилерія, то тепер, підкреслював він, дрони відіграють ключову роль у веденні бойових дій.

Він ставив дрони в один ряд із бджолами, що безперервно кружляють над окопами, невтомно вишукуючи мішені серед наших воїнів. Загроза підстерігала буквально на кожному кроці, - згадує слова Олега його сестра.

Військовий не завершив курс реабілітації після важкого поранення і сам подав у частину рапорт щодо повернення в зону бойових дій.

- Родина не знала, що Олег уже оформив документи для повернення на службу. Напередодні відправлення в зону бойових дій лише зателефонував і сказав "Дівчата, їду до вас, зайду трохи додому побачитися, а потім їду до хлопців", - пригадує Анна.

Дівчина каже, що під час їхньої останньої зустрічі відчувала тривогу. Додає, що ніколи раніше не бачила під час прощання в очах брата сліз. А того дня плакали усі.

Відчуття, що це остання зустріч, не зрадило...

Олег провів удома всього лише кілька годин; на його зустріч зібралися всі близькі. Ближче до вечора ми проводили його на автобус, що вирушав у напрямку Часового Яру, - розповідає Анна.

Під час оборони саме цього міста Олег Марчишин отримав смертельні поранення. Це сталося 22 вересня 2024 року.

Героя поховали у рідному Хотині, на Алеї Слави. Його життя обірвалося на 38-му році.

Олег Марчишин нагороджений п'ятьма відзнаками за доблесть. Три нагороди отримав уже під час повномасштабного вторгнення. Нагрудний знак "Хрест хоробрих", нагрудний знак "Червона калина", медаль "За оборону міста Бахмут" та дві медалі - за проходження служби та виконання бойових завдань під час АТО.

Автором цієї статті є журналіст Укрінформу Віталій Олійник, який навчався в одному класі з Олегом.

Протягом усіх років навчання в одному класі я не пригадую, щоб Олег коли-небудь виглядав сумним. Він завжди випромінював позитив і, напевно, був найусміхненішим учнем серед нас. Однак Олег також вмів бути серйозним у потрібний момент. Після закінчення школи, на жаль, ми рідко перетиналися, хоча залишалися на зв'язку через соціальні мережі. Олег ділився зі мною своїми переживаннями щодо поранення на початку року та тяжкого процесу відновлення після операції. Ми обговорювали новини та плани на майбутнє... Мені шкода, що ми так і не змогли зустрітися... Але пам'ять про нього залишиться з нами назавжди.

Безмежна слава і визнання Герою!