Патрони полтавських вулиць: до 125-річчя від дня народження Юрія Липи, автора праці "Розподіл Росії"

У 2023 році депутати Мачухівської сільської ради, що знаходиться в Полтавському районі, ухвалили рішення № 29/VІІІ "Про перейменування вулиць та провулків у населених пунктах Мачухівської сільської територіальної громади". В рамках цього рішення вулицю, названу на честь діячки ВЛКСМ Лялі Убийвовк, було перейменовано на "вулицю Івана та Юрія Лип". У 2024 році, за ініціативою автора цього тексту та відповідно до розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації, в Полтаві також відбулася зміна назви вулиці, до цього часу носила ім'я російсько-комуністичного діяча, який обіймав посаду завідувача відділу Полтавського обкому ВЛКСМ, Тікунова. Нова назва вулиці в обласному центрі вшановує Юрія Липу — видатного українського націоналіста, діяча УНР, письменника, полковника УПА, лікаря, автора концепцій української геополітики та засновника української фітотерапії. 5 травня відзначається 125-річчя з дня народження Юрія Липи. Далі розповімо про цю видатну особистість в історії України.

Юрій Липа з'явився на світ у Полтавському краї.

На цьому наголошує кандидат історичних наук Анатолій Гейко.

Він акцентує, що він був хрещений під ім'ям Георгій в Успенській церкві села Старі Санжари. Таїнство хрещення здійснив його дід, отець Іоан (Булдовський). Дослідниця життєвого та творчого шляху Юрія Липи Світлана Кучаренко встановила, що його батьком був майбутній міністр віросповідань Української Народної Республіки (УНР), письменник Іван Липа, який у 1898-1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи на Полтавщині. Тут, у Мачухах проживала і Єлизавета Геращенко (в дівоцтві Булдовська) - мати Юрія. Дядько Юрія Липи по матері -- Феофіл, митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929-1937), Української автокефальної православної церкви (1942-1943), архієпископ Харківський та Полтавський. Його розстріляли сталінські кати у 1944 році. Рідним братом Юрія по матері є Ігор Геращенко, який у 1918 році героїчно загинув під Крутами, стримуючи російсько-більшовицьку навалу на Київ. 1909 року, після смерті матері, Георгія забрали зі Старих Санжар до Одеси, де він і був усиновлений Іваном Липою, який на той час був одружений. Хлопчику змінили ім'я на Юрій.

Розумник з раннього віку.

Журналіст Максим Віхров у виданні "Український тиждень" ділиться інформацією про Юрія, який здобував освіту в Одесі, починаючи з гімназії №4, а пізніше продовжив навчання в Новоросійському університеті (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) з метою стати юристом. Однак на його світогляд значно вплинула нова сім'я. Іван Липа, один із засновників "Братерства Тарасівців", яке було засноване в 1891 році в Харкові, прагнув реалізувати політичні ідеї Тараса Шевченка. Ця таємна організація активно підтримувала український націоналізм, а її учасники вважали себе "націоналами". Серед своїх завдань тарасівці зобов'язалися виховувати власних дітей у дусі українства. Як це відбувалося на практиці, можна дізнатися з листів Івана Липи. Один із таких листів був опублікований у журналі "Український тиждень": "...У нашій хаті ввечері влаштована школа, вчимо Юрка. Дружина Івана Липи, Маруся, у дівоцтві Шепель-Шепеленко, викладає йому за програмою другого класу, а я займаюся з ним українською мовою, історією нашої країни за Аркасом і природничими науками. На завтра в історії ми вже обговорюємо Богдана Хмельницького, а з природничих наук вивчаємо, як отримати кисень, карбонат і проводимо різні експерименти... Юрко — дуже здібний хлопець, розвинутий для свого віку (йому вже десять років), енергійний. Єдине, що турбує, — немає чого йому читати. Він уже прочитав майже все, що було доступно, зокрема твори Івана Левицького, Бориса Грінченка, Франка, Мордовця, навіть з "Літературно-Наукового Вістника", як, наприклад, "Беніта", а я все ще не можу знайти для нього нові матеріали. Читає так, що, якби не запитав, міг би розповісти все сам. Пам'ять у нього просто чудова".

У вирі боротьби за автономію Української Народної Республіки.

"Юрій Липа -- діяч Української революції 1917-21 рр.: був активним учасником Перших визвольних змагань в Одесі в лавах Гайдамацької дивізії, а згодом -- куреня морської піхоти Армії УНР", -- зауважив Анатолій Гейко.

22 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила IV Універсал, проголошуючи незалежність Української Народної Республіки від Росії. У відповідь на цей важливий документ, більшовики в Одесі вчинили заворушення, заколоти та терористичні акти. Для придушення бунтівників були залучені 1-й, 2-й та 3-й гайдамацькі курені, а також добровольчі підрозділи, сформовані з місцевих студентів і гімназистів, які підтримували УНР. Одним із бійців "Одеської Січі" став Юрій Липа, який у віці 18 років став заступником командира Трифона Яніва, про якого згодом написав новелу "Гринів". Янів, ветеран Легіону Січових Стрільців, який втік до Одеси з полону в Саратові, справив на Юрія велике враження. "Ми оточили його, як мухи мед: він був справжнім Усусусом! Ми з захопленням повторювали кожне його слово... -- згадував Липа. -- Першим, чого він нас навчив, була пісня "Ой у лузі червона калина", яка стала нашою улюбленою. Потім ми перейшли до муштри, старанно вивчаючи військову дисципліну Усусусів..." Однак муштра не стала єдиним випробуванням: Юрію довелося безпосередньо брати участь у боях проти більшовиків. Загиблих воїнів поховали на Куликовому полі в Одесі, — так описав цю частину життя Юрія Липи журналіст Максим Віхров.

Він зазначає, що невдовзі Юрій приєднався до свого батька, який 1918 року став урядовцем УНР: "розділив з ним митарства усіх, хто опинився у "вагоні Директорії". У 1919 році їх разом з батьком та Юрієм Коллардом (міністр транспорту УНР) ледь не розстріляли румунські військові, які жадали поживитися скарбницею партії Самостійників-Соціалістів, що була у них на руках (Іван Липа тоді входив до Центрального комітету партії). Врятувало їх те, що Коллард наважився на втечу і румуни побоялися гучного скандалу через розстріл урядовців сусідньої країни. Коли уряд УНР опинився за Збручем, Юрій Липа продовжив навчання у Кам'янецькому університеті, але вже на медичному факультеті".

Націоналістичний автор, журналіст, видавець, дослідник, літератор.

Уже в юнацькі роки Юрій проявив себе як видавець і журналіст. Революція 1917 року, згодом народження УНР застали Юрія на студентській лаві. Як зазначає Максим Віхров : "Свій шлях публіциста він почав у сімейному видавництві "Народний стяг", де вийшли його юнацькі брошури "Королівство Київське по проекту Бісмарка", "Союз Визволення України" та кілька інших творів... Під час навчання у Польщі на медика Юрій Липа долучився до корпорації "Чорноморе" і став співзасновником низки літературних організацій, серед яких "Авангард", "Ми", "Сонцесвіт", "Варяг", "Танк". В цей період побачили світ і перші "програмні" твори Липи -- "Державницька молодь" і "Влада й особистості". Цілих 13 років Липа дописував до редагованого Донцовим "Літературно-наукового вістника". У 1930-х вийшли основні збірки його власних віршів: "Світлість", "Суворість" та "Вірую...1940 року у Варшаві Юрій Липа разом із Левом Биковським, Іваном Шовгенівим, Михайлом Садовським створили науково-дослідну установу "Чорноморський інститут", який був покликаний визначити переваги географічного положення України".

Краєзнавець з села Мачухи в Полтавському районі, Анатолій Гейко, наводить основні етапи життя Юрія Липи. Він обіймав посади редактора газети "Вісник Одеси" у 1918 році, а також керував журналом "Нова думка" в Кам'янці у 1920 році. Липа був також співзасновником видавництва "Народній стяг", яке діяло в Одесі (1917), Каліші (1924-1925), Варшаві (1933-1935) та Львові (1935-1936). Окрім цього, він активно брав участь у суспільно-політичному житті, ставши членом українських студентських організацій "Чорноморе" у 1925-1933 роках у Данцигу, Познані та Варшаві. Липа працював у Українському Економічному Бюро (1933-1934, Варшава), очолював Український Допомоговий комітет у 1940 році та був ініціатором створення Українського Чорноморського інституту, де працював у 1940-1944 роках. Як і його батько, Юрій також був письменником. У партнерстві з Євгеном Маланюком він став одним із засновників літературної групи "Танк" у 1929 році у Варшаві. Його літературна спадщина налічує більше 360 творів, серед яких три поетичні збірки: "Світлість" (1925), "Суворість" (1931) та "Вірую" (1938), а також літературознавча праця "Бій за українську літературу" (1935), тритомник новел "Нотатник" (1936-1937) і історичний роман "Козаки в Московії" (1930-1931, 1934), а також публіцистичні роботи "Призначення України" (1938) та "Чорноморська доктрина" (1940).

Автор знакової роботи "Розподіл Росії"

У 1941 році Юрій Липа написав працю "Розподіл Росії" (1941). У ній український мислитель точно визначив головну суперечність Росії як нації та держави: вона "розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії: вічне скрите протиборство-ненависть між її класами, що знайшли своє яскраве вираження у диктатурі і наджорстокостях большевизму, вічна схильність до крайнощів, що часто призводять до руїн і злочинів масового характеру, вічна імперсько-геополітична ворожість до інших народів, які в неї завжди діляться тільки на "більших" і "менших" ворогів, а друзями бувають тільки як раби або засоби для міжнародних маніпуляцій". У монографії "Розподіл Росії" Юрій Липа переконує читача, що з огляду на розміри, потенціал і геополітичні претензії Росії, вона становить стабільну загрозу для усієї планети: "Створена різними деспотами Андрієм Боголюбським, Іваном ІІІ, Іваном ІV Грозним, Петром І, Ніколаєм І дуже химерно, Росія як імперія виросла на протиставленні себе світові. Так визріла ментальна схильність росіян до ненависті, до вишукування ворогів (Сталін лише довів цю схильність до маніакальності через свою жахливу натуру деспота з психологічним комплексом нікчеми".

Історик Ігор Стамбол зазначав: "Справжнім захисником і провідником України до статусу країни "першого світу" був Юрій Липа. Його творчість не є сумними рефлексіями на тему "все втрачено" чи "ми бідні й нещасні", а навпаки, це потужний та натхненний план для великого народу, якому судилося визначати майбутнє не лише свого регіону, а й, можливо, всього світу". Ті, хто ознайомився з його працями, такими як "Призначення України", "Чорноморська доктрина" та "Розподіл Росії", згідно з думкою І. Стамбола, "питання про всеохоплюючу силу Росії та єдину можливу перспективу інтеграції до ЄС, а також усвідомлення місця України між Сходом і Заходом – більше не сприйматимуться так, як раніше".

Лікар, дослідник української фітотерапії.

У 1922 році Юрій Липа прийняв рішення стати лікарем і вступив на медичний факультет Познанського університету. У період з 1929 по 1943 роки він жив і працював у Варшаві. Вибір кар'єри медика був зумовлений подіями війни між росіянами та Українською Народною Республікою. У передмові до однієї зі своїх медичних праць він згадує: "Це сталося в 1919 році. Люди помирали як на фронті, так і в Кам'янці через брак найнеобхіднішого... Мій батько, який у той час працював лікарем у Військовому міністерстві, повертався додому сумним і мовчазним. Часто ми просто спостерігали за тим, як найкращі з нас гинуть від епідемій і хвороб... Хоча після тих важких часів в Кам'янці минуло чимало часу, я не зміг забути ті страшні миті, коли лікарі були безсилі допомогти хворим. Так я вирішив присвятити своє життя медицині".

Автором дослідницьких робіт, присвячених лікувальним властивостям рослин, є такі видання: "Фітотерапія" (1933), "Цілющі рослини в стародавній та сучасній медицині" (1937), а також "Ліки під ногами" (1943).

Командир УПА

Влітку 1943 року Юрій Липа разом із родиною залишив Варшаву і оселився в Яворові на Львівщині. Він надавав медичну допомогу місцевим жителям та рятував вояків Української повстанської армії (УПА) від загибелі, щоб вони могли повернутися до боротьби проти гітлерівських нацистів і сталінських окупантів. Крім того, Юрій займався підготовкою текстів листівок та звернень до населення та німецьких солдат.

Один з бійців УПА згадував, що в 1944 році Липа навіть припинив приймати звичайних пацієнтів, оскільки був повністю зайнятий повстанцями. Він також організовував курси надання першої допомоги для молоді – це було легально, але місцевий провід ОУН направляв туди своїх людей, які згодом ставали підпільними санітарами. Учасниця одного з таких навчань, Дарія Масюк, залишила про нього такі спогади: "Доктор Липа справив на нас дуже позитивне враження. Він був надзвичайно добрим і чуйним. Є лікарі, які просто пояснюють і все. А він підходив до кожного: 'Ти зрозуміла?' – 'Не зрозуміла'. – 'Давай ще раз, повторимо'. Він хотів, щоб кожен усвідомив, щоб інформація дійшла до всіх. Дисципліна була дуже строгою, ми всі уважно слухали, навіть думати про щось інше було неможливо, адже він розповідав дуже цікаво", – ще раз цитуємо Максима Віхрова з "УТ".

За інформацією, наданою Анатолієм Гейком, з липня 1944 року Юрій Липа виконував обов'язки інструктора в 1-й старшинській школі УПА. Коли фронт наблизився, він рішуче відмовився залишити країну та емігрувати на Захід. 19 серпня 1944 року його затримали, і після жорстоких тортур, що відзначалися особливою жорстокістю, притаманною радянським катам, 20 серпня він був страчений енкаведистами в селі Шутова. Наказом головного штабу УПА, виданим 10 жовтня 1945 року, Юрію Липі було присвоєно звання полковника посмертно.

Юрій Іванович Липа знайшов вічний спочинок у селі Бунів. Сьогодні його могила залишається в пам’яті людей: неподалік від місця, де було знайдено тіло цього видатного українця, встановлено пам'ятний хрест з написом: "Цей хрест – німий свідок катувань 19-20 серпня 1944 року та трагічної загибелі Юрія Липи від рук комуністичного режиму". Проте, на думку Максима Віхрова, найкращою епітафією для Липи є його власний вірш:

"Коли настав час, і ти став готовим"

У стражданнях повсякденності, у суперечці з власним "я".

Як образ берегів в імлі на морі, -

В одній хвилині з'явиться тобі

Твоє покликання та суть.

Воно з'являється лише один раз, але залишає слід на все життя.

Не вдасться забути цей образ тобі,

Не намагайся втекти, поглянь уперед - і пам'ятай:

Тобі лишається одне - просто існувати поруч з ним.

І наповнитися ним, адже це - дарунок від Бога.

Як же не усвідомити своє призначення, -

Ти ще не жив, і ще не гідний вмерти".

Упорядкував Олег Пустовгар, представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області (за матеріалами кандидата історичних наук Ігоря Стамбола, журналіста тижневика "Український тиждень" Максима Віхрова, завідувача відділу палеогончарства Інституту кермамології відділення Інституту народознавства НАН України, краєзнавця із Мачухи Полтавського району Анатолія Гейка)