Подорож до Лопати: завершуємо сезон хайкінгу на території славнозвісного бою УПА.

Багато хто з любителів хайкінгу недооцінює гори Львівської області. Мовляв, вони низькі та не такі відомі. Однак УНІАН.Туризм на власному досвіді підкорення гори Лопата переконався, що підйом на місцеві гірські вершини точно не буде легкою прогулянкою.

На початку липня цього року ми протестували нашу теорію щодо складності львівських гір, взявши за приклад гору Парашка поблизу містечка Сколе. Наприкінці літа ми вирішили підтвердити її, піднявшись зі Сколе на іншу вершину - Лопату.

Хоча, переглянувши рекомендації в мережі, ми сподівалися, що ця подорож буде набагато простішою, насправді ж, ми зіткнулися з істинним викликом.

Розповідаємо з власного досвіду, що варто врахувати перед підйомом на Лопату.

Аналізуємо рівень складності маршруту.

Основні дані про маршрут можна отримати на офіційному сайті нацпарку "Сколівські Бескиди" - там він позначений як 13-й туристичний шлях "На гору Лопата" (але ми готові розповісти вам про нього більш детально).

Слід зазначити, що автори маршруту надали досить детальний опис - він дійсно виявився складним. На початку підйому ми жартували, що цей маршрут призначений для менш досвідчених мандрівників, але виявилося, що ми помилилися. Навіть для нас, пішохідників із значним досвідом хайкінгу, в деяких місцях було досить важко.

Весь шлях "туди-назад" дійсно має приблизно 12 кілометрів, проте для його проходження, враховуючи всі зупинки та перепочинок на вершині, рекомендується планувати 7-8 годин, замість 6-7, як зазначено в інформаційних матеріалах національного парку.

На веб-сайті є можливість заздалегідь купити вхідний квиток до заповідника, вартість якого становить 50 гривень для дорослих. Проте, на відміну від стартової точки маршруту на Парашку, на вході квитки не перевіряються. Хоча оголошення попереджає, що в лісі можуть виникнути питання від співробітників парку щодо наявності квитків.

Де починати сходження

Підйом на вершину гори Лопата є зручним, оскільки стартує всього за 5 хвилин пішки від залізничного вокзалу в Сколе. Після того, як ви перейдете через річку Опір, ви одразу потрапите до входу рекреаційної зони "Павлів потік". Тут вас зустріне інформативний стенд, який містить детальну інформацію, а також QR-код для оплати входу до національного парку.

Далі вам потрібно буде пройти приблизно 300 метрів до повороту вліво, після чого зверніть вправо на грунтову стежку. Просто дотримуйтесь яскравих жовтих маркерів маршруту 13 – працівники національного парку дійсно старанно створили цей шлях до вершини.

Якщо вам потрібно швидше дістатися до Сколе, ви можете повернутися тим же маршрутом.

Проте існує кілька інших можливостей – можна розширити свій маршрут, на середині повернення звернувши праворуч до водоспаду Кам'янка, який також є відомою туристичною точкою поблизу Сколе.

Альтернативним маршрутом є спуск в іншу сторону, через урочища Озірний і Джершин, до села Гребенів, яке розташоване приблизно за 10 кілометрів від Сколе у напрямку Тухлі.

До чого варто бути готовими

Місто Сколе розташоване на висоті близько 436 метрів над рівнем моря, тоді як висота Лопати - 1210,9 метрів. Тобто маємо набір висоти близько 800 метрів. А це насправді чимало.

Менше ніж половина маршруту насправді проходить досить мирно, з незначним і рівномірним підйомом. Це може вводити в оману, створюючи ілюзію простоти шляху.

Проте приблизно з середини маршруту з'являються перші "неочікувані моменти" у вигляді ділянок, де ухил становить близько 40-50 градусів, і висота збільшується різко.

Однак, це не є основною проблемою. Справжня загроза криється в ґрунті — слизька суха земля та хитке дрібне каміння, яке може раптово вислизнути з-під ваших ніг. Тому без належного трекінгового взуття з міцною підошвою тут не варто й з'являтися. Трекінгові палиці також виявляться корисними.

Головні переваги маршруту

Нам дуже сподобався цей маршрут, адже більшість його проходить через щільний ліс, спочатку переважно хвойний, а потім переходить у буковий чи змішаний. Це ідеальний вибір для літнього походу, коли на вулиці стоїть спека і палюче сонце.

Йдеш собі, дихаєш на повні груди листям та хвоєю, милуєшся квітами, ласуєш лохиною та ожиною, слухаєш спів пташок... Краса...

При цьому маршрут цілком можна проходити і восени (вересень-жовтень), до початку сильнох злив і різкого похолодання. Але тоді варто добре підготувати спеціальний багатошаровий туристичний одяг і термос з чимось гаряченьким, адже на вершині може бути прохолодно. Непоганий варіант для закриття сезону хайкінгу.

Не лише пейзажі, а й історичні події.

Отже, Лопата може поступатися за красою своїх пейзажів Парашці – адже захоплююча гірська панорама відкривається лише з вершини, тоді як на всьому шляху її приховують дерева.

Однак ця гора має також захоплюючу історію. У липні 1944 року протягом десяти днів тут відбувались запеклі бої між українськими повстанцями УПА, очолюваними Василем Андрусяком, та німецько-угорськими окупантами. У той час 600 українців змогли дати відсіч 16 тисячам ворогів, змусивши їх відступити, після того як розправились із групою радянських загарбників.

Сьогодні про ці події свідчить пам'ятний хрест, встановлений на верхів'ї Лопати.

Що розчаровує

На завершення хочу торкнутися сумної теми. На жаль, значна частина українців ще не оволоділа навичками поваги та шанування природних багатств своєї батьківщини.

Хоча в Україні на території національних парків заборонено розпалювати вогнища, окрім спеціально відведених для цього місць, ми помітили, що чим вище піднімалися до вершини Лопати, тим частіше натрапляли на сліди вогнищ, розведених просто на голій землі, серед легкозаймистих хвойних голок та сухого листя. Декілька таких осередків було навіть на самій вершині, де деякі туристи встановлюють свої намети на ніч.

Одне з таких вогнищ, залишене недогашеним недбайливими туристами, змусило нас самостійно зайнятися його ліквідацією, витративши при цьому частину нашої дорогоцінної питної води. Чи так важко взяти з собою компактну туристичну газову плитку або пальник, якщо ви так прагнете приготувати їжу чи напої на вершині гори?

Ще одна проблема - сміття. Протягом усього шляху нам траплялися вологі серветки, обгортки від солодощів, порожні пляшки і багато іншого дрібного сміття, яке туристи цілком могли б скласти у невеличкий пакетик і викинути у смітник на виході з маршруту. От як так можна зневажати природу своєї країни?

Проте, джиперів тут не спостерігається... Це пояснюється тим, що вони не можуть піднятися на саму вершину...

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Хайкінг стає дедалі популярнішим у всьому світі, зокрема як ефективний засіб боротьби з масовим туризмом. Водночас природні ландшафти України пропонують чудові можливості для пішохідних прогулянок. Головне — створити належні маршрути та забезпечити зручний доступ до них.

Вас також можуть зацікавити новини:

Слідкуйте за актуальними новинами в сфері туризму, відкривайте нові ідеї для своїх подорожей та насолоджуйтеся захоплюючими фотографіями з різних куточків планети на нашому Телеграм-каналі УНІАН.Туризм.