Ясний сигнал для України від Європейської комісії.

У проєкті звіту Єврокомісії про розширення ЄС є фраза про те, що Україна "повинна домогтися більшого поступу в питаннях незалежності судової влади, боротьби з організованою злочинністю та поваги до громадянського суспільства". Першими двома пунктами українців не здивуєш - вони лунали й раніше. А ось третій пункт - це, можна сказати, щось новеньке, майже "сюрприз", причому не дуже приємний.

Особливо не тішить контекст цієї новини. У документі, який європейці готуються затвердити, ідеться про те, що, незважаючи на важкі умови війни, Україна демонструє "виразну прихильність" курсу на вступ до ЄС. Але слідом за похвалою йде фраза-застереження: потрібна повага до громадянського суспільства. Вона звучить як нагадування: демократія живе не указами і не пресконференціями, а свободою людей, які мають право говорити, запитувати і вимагати.

Під громадянським суспільством нерідко розуміють тільки виборців, різні НГО, активістів... Але це вузький погляд. Як на мене, громадянське суспільство в Україні - це, крім усього іншого, ціла культура опору. Саме звідси вийшли волонтери Майдану, координатори фронтової допомоги, антикорупційні громадські організації, яскраві журналісти-розслідувачі. І тепер, коли Єврокомісія наголошує, що "роль громадянського суспільства залишається ключовою для боротьби з корупцією і верховенства права", - це означає, що майбутні європейські "співмешканці" уважно дивляться не тільки на здатність влади нахазяйнувати танків й організовувати відбиття агресії, а й на тональність її діалогу зі суспільством.

На жаль, в Україні "тіньовий звіт", підготовлений неурядовими організаціями, такими як Transparency International Ukraine та Центр прав людини ZMINA, залишився маловідомим. Цей звіт був створений як доповнення до річного звіту Єврокомісії і став першим документом, представлений українським громадським сектором Єврокомісії після того, як країна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Він охоплює період з червня 2023 року по серпень 2024 року. З нього ясно видно, що державні установи все частіше розглядають активістів не як партнерів у реформуванні, а як джерело незручностей.

Із цього неофіційного документа можна зробити висновок: в Україні прозорість державних рішень дедалі частіше стає не нормою, а жестом доброї волі влади. Це і є те саме тривожне тло, про яке тепер говорить Брюссель.

Минулого літа ми стали свідками серйозних наслідків, які може спричинити таке ставлення влади: Україна знову пережила хвилю протестів. Причиною цьому слугував скандальний законопроєкт №12414, який, за словами організації Human Rights Watch, "підриває незалежність антикорупційних інституцій". На вулиці Києва, Харкова, Львова та багатьох інших міст вийшли тисячі молодих людей. Гаслом цих протестів стали слова одного з активістів: мовляв, ми ніколи не зможемо стати членами ЄС, якщо будемо рухатися в тому ж напрямку, куди вже опинилася Північна Корея.

Суть справи передана дуже чітко. Україна веде війну з Росією, але одночасно вона може втратити битву за довіру своїх людей.

Тому пункт про повагу до громадянського суспільства у звіті Єврокомісії - не бюрократична формальність. Це тест на зрілість держави. Адже реформи неможливо провести без участі людей. А якщо влада ставиться до громадян як до підданих, а не партнерів, то реформи стають лише фасадом - акуратним, але порожнім.

Згідно з доповіддю ОЕСР про інtegrity та боротьбу з корупцією в Україні, успішність антикорупційних реформ безпосередньо пов'язана з активністю неурядових організацій та громадськості в процесах контролю. Проте в Україні цей механізм наразі не працює ефективно: ухвалення рішень відбувається за закритими дверима, критичні зауваження сприймаються як ворожі, а правозахисники все частіше піддаються тиску.

Наприклад, влітку уряд змінив правила функціонування НАБУ та САП, що призвело до фактичного зменшення їхньої незалежності. Іншим прикладом є те, що представники неурядових організацій скаржилися на виключення їх з процесу обговорення програми відновлення Rebuild Ukraine, всупереч тому, що саме вони закликали до більшої прозорості у фінансових питаннях. Також відомо, що розслідування резонансних корупційних справ часто затримуються.

Усі ці ознаки формують чітку картину: під час війни влада дедалі частіше покладається не на суспільство, а на державний апарат, а іноді - на обмежене коло осіб. У цьому й криється джерело занепокоєння Європи. Адже повага до громадянського суспільства є не просто додатковим елементом у мирний час, а життєво важливим інструментом для збереження держави під час конфлікту.

Саме в цьому контексті, коли президент Володимир Зеленський акумулює все більше повноважень, включаючи контроль над медіа, призначеннями на ключові посади та розподілом бюджетних коштів, постає питання: де проходить межа між "необхідними" діями влади та "самозадоволенням"? Війна, безумовно, вимагає певної жорсткості і централізації управління. Проте це не скасовує основні принципи Конституції.

Ця невидима межа стає дедалі більш загрозливою. Коли президент особисто визначає, хто з генералів підлягає звільненню, коли парламент фактично втрачає свою роль як арена для обговорень, а голоси незалежних ЗМІ заглушаються нав'язливим "шумом" єдиного телемарафону — все це формує відчуття замкнутої системи. І тоді згадка про "пошану до громадянського суспільства" у звіті Єврокомісії перетворюється з дипломатичного виразу на тривожний сигнал.

Але проблема не тільки в амбіціях команди Зеленського, а в тому, що неповага до суспільства вже стала гальмом не тільки для інтеграції в ЄС, а й для самої перемоги над агресором. Коли люди не відчувають себе суб'єктами, вони йдуть у тінь: хтось - економічну, хтось - фізичну. Мобілізація буксує, багато хто прагне будь-якими шляхами виїхати з України, рівень корупції не знижується, тіньова економіка не зменшується. Усе це - наслідок не тільки втоми, а й відсутності довіри.

Часом складається враження, що в надрах Офісу президента України розглядають громадянське суспільство як якусь прикрасу демократії, а не як її нервову систему. І оскільки влада перестає чути сигнали суспільства, тіло держави поступово втрачає чутливість до болю, якого завдають корупція, відчуженість частини громадян, порушення громадського порядку і побутове насильство.

Європейська комісія, включивши до свого звіту положення про важливість дотримання прав громадянського суспільства, підкреслила, що в Європі влада є похідною від суспільства, а не його протилежністю. Натомість в Україні цей баланс знову став вразливим. Це особливо помітно на фоні війни, коли суспільство демонструє надзвичайну самоорганізацію, в той час як держава часто не встигає за його потребами.

На передовій військові та волонтери діють на основі довіри та горизонтальної відповідальності, уникнувши команд з "вищих" ешелонів і бюрократичних обмежень. Проте в тилу ці ж особи часто мають справу з державою, яка спілкується з ними через укази, повістки та регламенти. Це створює все більшу прірву між фактичною свободою та формальними структурами влади.

Західні аналітики висловлюють подібні думки. "Зеленський зменшує довіру серед своїх громадян, обираючи більш авторитарний підхід до керівництва", - зазначає незалежне англомовне видання IntelliNews.

Симптоми розриву стають все більш виразними. У містах спостерігається збільшення конфліктів між територіальними центрами комплектування та громадськістю — в Одесі, Дніпрі, Львові зафіксовані випадки, коли мобілізаційні групи вдавалися до насильства або погроз, що викликало відповідну агресію з боку людей. Це не лише проблема мобілізації, а й криза довіри. Коли влада перестає надавати пояснення, вона втрачає підстави для вимог.

Але зазвичай так і починається тонка, спочатку непомітна зміна курсу країни. Спершу зникає мова співпраці - залишаються тільки гасла і накази. Потім зникає довіра - і громадяни починають "ховатися" від держави: хтось - в офшори, хтось - в еміграцію, хтось - просто в апатію. Так руйнується не фронт, а фундамент, на якому будується майбутня перемога над заклятим ворогом.

Так, Україна бореться. Україна тримається під натиском ворога. Але країна зараз нагадує будинок, у якому стіни тримаються на народній вірі, а дах уже протікає. Рано чи пізно зовнішній шторм дістанеться і до фундаменту, підточить його... Якщо негативні тенденції не зупинити.

Єврокомісія, використавши у своєму звіті вислів "повага до громадянського суспільства", фактично вказала на джерело проблеми: саме тут, у цій точці, розпочинається корозія.

Європейські партнери чітко дають зрозуміти українському керівництву, що їх цікавлять не лише реформаторські ініціативи на папері, а й створення відповідного середовища, де ці реформи можуть реалізуватися. Це можна розглядати як дипломатичний синонім слова "довіра". Без неї будь-які зусилля щодо змін перетворюються на формальності, а не на справжній прогрес. Відсутність такого прогресу може призвести до того, що Україна в майбутньому зіштовхнеться з вето не лише з боку проросійського угорського лідера.

Однак ще більш очевидним є інший аспект: повага до громадянського суспільства — це не лише вимога з боку Європи. Це ключова умова для досягнення перемоги. Коли людина відчуває, що її голос має значення, вона готова боротися, працювати та витримувати труднощі. Але коли вона усвідомлює, що її думка не має ваги, то втрачає віру. Саме тому нинішня криза довіри вражає не лише імідж, але й здатність до оборони.

Чи усвідомлюють це в українському президентському офісі? Сподіваюся, що так. Чи вловлять вони "ясний натяк" від Єврокомісії? Відповідь на це питання стане очевидною швидше, ніж ми думаємо.