Разом зі Степаном Бандерою був і один вбивця: 68 років тому КДБ ліквідувало Лева Ребета.

Лев-Роман Ребет, відомий під псевдонімами Кіл, Кліщ, Левко, Лисий, Стар, був українським політичним діячем і публіцистом, одним із провідних фігур Організації українських націоналістів (ОУН). Він став жертвою агента КДБ Богдана Сташинського, який також через два роки здійснив напад на Степана Бандеру. 12 жовтня ми відзначаємо 68-річчя з моменту його трагічної загибелі.

У огляді Еспресо пригадає, як Лев Ребет став один з провідників Організації українських націоналістів та чому радянська влада його так боялась, що підступно убила

Лев Ребет з'явився на світ 3 березня 1912 року в Стрию, що на Львівщині, в родині працівника пошти. З юних років він з пристрастю говорив про ідеали української нації. У 15 років, навчаючись у Стрийській українській гімназії, він приєднався до Української Військової Організації (УВО). Після створення Організації українських націоналістів у 1929 році, він став її активним членом, а через рік очолив осередок у своєму рідному краї.

Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем та іншими діячами ОУН заарештувала польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпустили.

З 1935 по початок 1939 року він обіймав посаду провідника Крайової Екзекутиви ОУН у західній частині нинішньої України. Після поділу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у вересні 1939 року, Ребет переїхав до Кракова, звідки очолив діяльність розвідки.

Після розділення ОУН на фракції мельниківців і бандерівців, він став на бік Степана Бандери і з квітня 1941 року приєднався до ОУНР.

Коли 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, Ребет разом із бандерівською групою вирушив до Львова. Увечері 30 червня 1941 року, після того як радянські війська залишили місто, у Львові був оголошений Акт відновлення Української держави. 5 липня Ребет отримав призначення на посаду заступника керівника Західноукраїнського уряду, який очолював Ярослав Стецько.

Після оголошення Акту відновлення Української Держави нацистська влада розпочала репресії щодо українських діячів. Німці вимагали від Степана Бандери та Ярослава Стецька анулювати цей документ, але внаслідок відмови перейшли до арештів.

6 липня 1941 року в Кракові гестапо затримало Степана Бандеру, а вже 9 липня у Львові заарештувало голову Українського державного правління Ярослава Стецька. Після цього Лев Ребет взяв на себе його обов'язки і став представником ОУН(б) в Українській національній раді, очолюваній Костем Левицьким та митрополитом Андреєм Шептицьким.

12 липня німецькі військові затримали декількох представників уряду, серед яких були Дмитро Яців, Роман Ільницький, Володимир Стахів та Лев Ребет. Всі вони були етаповані до Берліна, де протягом двох місяців їх змушували скасувати Акт відновлення Української Держави.

Оскільки Бандера, Ребет, Стецько та інші рішуче відмовилися співпрацювати, їх направили до концентраційних таборів. Лева Ребета, після проведення допитів у Кракові, ув’язнили в Аушвіц, де він залишався до грудня 1944 року.

Влітку 1944 року була створена Українська головна визвольна рада (УГВР) -- орган, який взяв на себе керівництво повстанським рухом. До складу її Президії увійшла дружина Лева Ребета, Дарія Ребет. Після звільнення з концтабору, в жовтні того ж року, Лев Ребет, за дорученням УГВР, виїхав до Мюнхена. Там він представляв український визвольний рух. Очолював організації ОУН у Мюнхені, у 1945-1948 роках виконував обов'язки головного судді Закордонних частин ОУН. Згодом Ребет став одним із її керівників, а ще пізніше - головою.

У 1948 році в рядах бандерівського крила ОУН відбувся перший значний розкол. Лев Ребет і його соратники виступили проти авторитарного напрямку, який захищали Степан Бандера та Ярослав Стецько. Незважаючи на спроби досягти компромісу у 1953 році, у лютому 1954 року конфлікт став незворотним.

Бандера та Стецько закликали відновити концепцію "Україна для українців", тоді як Ребет захищав демократичну програму ОУН 1943 року, що проголошувала гасло "Свободу народам, свободу людині!"

Ребет покинув ОУН(р) і заснував нову організацію - Закордонні підрозділи ОУН.

Під час свого перебування за кордоном Лев Ребет активно долучався до наукових досліджень і публіцистики, співпрацюючи з такими виданнями, як "Українська трибуна", "Час" та "Сучасна Україна".

Ребет відстоював необхідність встановлення автономної демократичної Української держави. Він підкреслював, що така держава може бути створена лише на основі незалежності України. Лише "самостійна країна є найкращим середовищем для зростання етнічної спільноти".

Концепція Ребети, що стверджує, що "теорія народного суверенітету стала основою для стихійного руху, який підняв численні народи та етнічні групи до статусу націй", у контексті українського народу суперечила радянській ідеології. Внаслідок цього комуністичне керівництво визнало її загрозливою і видало жорстокий наказ про придушення цієї ідеї.

Радянська влада не раз виставляла вимоги про видачу членів ОУН та УПА, серед яких був і Ребет, звинувачуючи їх у співпраці з німецькими окупантами. Його неодноразово намагалися викрасти, однак в підсумку було ухвалено рішення позбавити його життя.

КДБ охарактеризував Ребету як одного з найбільш загрозливих фігур. Його життя обірвав агент Богдан Сташинський. Через два роки він також позбавив життя Степана Бандеру.

12 жовтня 1957 року на сходах будинку на Карлплатц у Мюнхені, де розташовувалася редакція "Українського Самостійника", стався інцидент із пристроєм, що стріляв струменем синильної кислоти, загорнутим у газету. Цей пристрій був виготовлений у московській лабораторії, відомій під назвами "спеціальний кабінет", "камера", а в епоху КҐБ – "спецлабораторія № 12". Сьогодні в структурах ФСБ вона носить назву "лабораторія Х".

У момент, коли вбивця Сташинський, також відомий як Йозеф Леман, або ж під псевдонімами Зіґфрід Дреґер, Ганс-Йоахим Будайт та Олександр Крилов, націлив свою зброю прямо в обличчя Ребета, він натиснув на спусковий механізм. Як і було заплановано в Москві, отруйні пари швидко проникли в організм жертви, викликавши закупорку судин головного мозку. Ребет помер всього за півтори хвилини, залишивши після себе жодних видимих слідів насильства. За результатами судмедекспертизи, причиною його смерті була визнана серцева недостатність.

"Я чекав біля будинку. Після десятої години помітив, як він виходив із зупинки трамваю. Я розвернувся і попрямував у бік будівлі. Піднявся на один поверх, до першого. Я підготував зброю і залишився в коридорі на першому поверсі. Через деякий час почув, як вхідні двері відчинилися," - розповідав про події перед "вистрілом" Сташинський, згідно з інформацією на сайті Історія Пласту.

Українські емігрантські видання опублікували новину про смерть Лева Ребета, спершу вказавши, що причиною стала серцева недостатність. Проте згодом з'ясувалося, що його життя обірвалося через отруєння.

Сташинський повідомив, що йому стало відомо, нібито Ребет вважався "основним теоретиком української еміграції". Він зазначив, що Ребет "більше займався ідеологічними аспектами, аніж просто висвітленням актуальних новин у своїх газетах".

Затираючи свої сліди, Сташинський через Франкфурт і Берлін повернувся на територію СРСР. За успішне виконання цієї місії він отримав в подарунок фотоапарат "Контакс".

15 жовтня 1959 року за такою ж схемою, але вже з більш вдосконаленої зброї Богдан Сташинський убив Степана Бандеру, цього разу з використанням цианистого калію.

Історик Владислав Гриневич підкреслив, що Ребет, безсумнівно, належав до числа ключових ідеологів українського націоналістичного руху.

Той факт, що КҐБ зарахувало його до числа найбільш небезпечних осіб, свідчить про те, що проти нього було організовано замах. В результаті цього нападу він загинув від рук агента КҐБ Сташинського, який був спеціально направлений для виконання цього завдання. Також варто зазначити, що представники КҐБ діяли проти ключових фігур. Оскільки Ребет займав важливу позицію в ОУН, він становив серйозну загрозу для їхніх інтересів.

У той же час намагалися так все організувати, щоб складалося враження, ніби це його політичні супротивники, зокрема українські націоналісти, були винні в цьому. І не так давно стало відомо, що цей замах був здійснений КҐБ", - поділився він у інтерв'ю для Радіо Свобода.