Рідна мати не впізнала свого сина. Українець, який подолав жахи табору смерті, згодом здобув титул короля світової гімнастики.

9 листопада 1921 року з'явився на світ один із найуспішніших спортсменів в історії, семиразовий олімпійський чемпіон з спортивної гімнастики Віктор Чукарін.

У той час як багато гімнастів завершують свої змагання, Чукарін тільки починав свій шлях на Олімпійських іграх. Його шлях до Олімпіади був сповнений труднощів.

Віктор з'явився на світ у Донеччині, а свою освіту почав у Маріуполі. Саме там він вирішив зайнятися гімнастикою. Про професійний спорт він не мріяв, адже мусив піклуватися про сім'ю. У 1937 році його батька репресували через лист, в якому той звертався до родичів в Румунії з проханням надіслати продукти.

Тож після школи Віктор вступив до металургійного технікуму. Однак тренери помітили спортивний хист у Чукаріна і вмовили перевестися до Києва, до технікуму фізкультури. Там і застала його війна.

Чукарін вирішив піти на фронт як доброволець. Він брав активну участь у захисті Києва, але під час боїв зазнав контузії і був захоплений у полон поблизу Полтави. Його шлях пролягав через 17 концтаборів, серед яких був і відомий табір смерті Бухенвальд.

Коли німецьке командування ухвалило рішення залучити військовополонених до роботи, Віктор стверджував, що він родом із села. В результаті його направили на ферму. "Я не мав жодного досвіду в доїнні корів або скошуванні трави, і незабаром фрау Брунс це помітила. Проте вона не здала мене і відправила працювати на поле, щоб розріджувати ріпу," - згадував Чукарін.

В останні дні конфлікту Чукарін та інші полонені були поміщені на баржу, яку німці планували затопити в водах Балтійського моря. Проте, цей задум не був реалізований, і покинута баржа була піднята англійським патрульним кораблем.

Повернення додому Віктор Чукарін детально зобразив у своїй праці "Шлях до вершин".

Напередодні жовтневої річниці 1945 року я знову опинився в Маріуполі... Від нашого житла залишилася лише похмура купа каміння. Де ж тепер мої близькі? Чи залишилися вони живими?

Двері відчинила струнка дівчина високого зросту. Це Люся? Вона залишилася в пам'яті як 12-річна дівчинка з милими косичками, а тепер, через сім років, постала переді мною у ватнику з комсомольським значком. А де ж її мама? Мати з'явилася, виглядаючи втомленою. Я ступаю в дім і вклоняюся їй.

Привіт і вам, юний пане.

— Мамо! Я ж вже вдома!

Мати з переляком обернулася до мене, недовірливо похитнувши головою. Вона не впізнала мене! Підійшла ближче і, раптово нахиливши мою голову, провела по ній трясучоюся рукою.

-- Це він! Мій маленький! -- вирвалося з її вуст разом із слізьми.

Я зовсім про це забув. Про той слід, що залишився з тих часів, коли я, будучи хлопчиком, впав зі скирти. Про цей шрам. Хіба ж можна таке забути матері!

Він не просто повернувся додому, а й знову став на гімнастичний поміст. У віці 31 року він вперше виступив на Олімпійських іграх у Гельсінкі, здобувши чотири золоті та дві срібні медалі.

У 35-річному віці Віктор Чукарін вирушив до Мельбурна-1956, звідки привіз додому три золоті медалі, срібло та бронзу. Зокрема, він здобув золото за перемогу в абсолютній категорії важкої боротьби над японцем Такасі Оно, який пізніше зізнався, що перемогти Чукаріна просто неможливо. Віктор залишив спорт, не знаючи поразок.

Зображення короля спортивної гімнастики з'явилося на сторінках численних міжнародних видань, і навіть сама фрау Брунс впізнала його, написавши листа Чукаріну в СРСР.

За словами доньки Чукаріна Вікторії, батько листувався з сім'єю Брунс, навіть зідзвонювався, коли був за кордоном. А перед Олімпіадою-1972 у Мюнхені, куди Чукарін уже їхав як тренер, сім'я Брунс запросила його в гості. Чукарін збирався відвідати своїх німецьких знайомих і приготував для них подарунки. Однак у КДБ заборонили Чукаріну йти в гості.

Помер Віктор Чукарін після тривалої хвороби 25 серпня 1984 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.