"Рудий пес": Кожен хвіст має право на свій власний диван.

У притулку "Рудий пес" кожен чотирилапий мешканець має свою неповторну історію, але багато з них об'єднує спільний біль – зраду, яку вони зазнали. Зараз тут знайшли прихисток більше 100 собак, про яких дбають всього лише чотири волонтерки.

Кормити, прибрати вольєри, вивести на прогулянку – це буденні обов'язки. Проте головна мета полягає в тому, щоб тварини не залишалися в притулку. Тут впевнені, що кожна істота заслуговує на власний дім, затишне місце та, найголовніше, на свою людину.

Усі під контролем Цибулі.

Мандруючи звивистими сільськими стежками, оминаючи спокійних перехожих, корів та одну вперту козу, яка ніяк не бажає звільняти дорогу для автомобіля, ми проходимо повз Старий Лисець. Далі нас чекає польова дорога, обрамлена густими кущами терену — хоч і позбавленими листя, але щедро вкритими ягодами. Навігатор підтверджує, що ми на місці, а гучний гавкіт собак лише підкріплює цю інформацію. Зробивши ще один поворот, ми потрапляємо на подвір'я притулку "Рудий пес".

Оточення складають охайні газони, маленькі деревця і кущі, а в центрі стоїть затишна хатина з верандою. На стіні красується яскравий банер з мультяшними собаками та котами, а також написом "Щастя не має породи". Біля сходів обертається пухкенький пес, який підозріло принюхується до незнайомців, але не наважується підійти ближче. Згодом з'ясовується, що це дівчинка на ім'я Цибуля, також відома як Цибулька, Буля або Булька. Вона не просто звичайна мешканка, а справжній "адміністратор" цієї території.

Прямуємо до місця, звідки чути гавкіт - це огороджена зона з вольєрами. Біля входу нас зустрічають дівчата: Катерина Гуменюк, співзасновниця благодійної організації "Рудий пес", та волонтерка Леся Літанюк. Вони щойно завершили свою щоденну діяльність - прибрали вольєри, нагодували собак, випустили їх на подвір'я погратися, а також знайшли час, щоб трохи погладити та обійняти чотирилапих друзів.

Катерина веде нас до собак і під час прогулянки розповідає цікаві історії про кожного з них. Ось, наприклад, маленький песик Міккі, який весело гавкає. Його волонтери виявили неподалік притулку, прив'язаним до куща на настільки короткому повідку, що йому було неможливо навіть влаштуватися на відпочинок. Дівчата припускають, що він міг провести в такому становищі кілька днів. Його знайшов охоронець, коли прямував у село.

По сусідству танцює на двох лапах Шаккі, далі дві собаки, яких разом знайшли в лісі, видно, що жили в одному дворі, а потім їх разом і вивезли. От дівчатка, яких привезли з АТО, - так, вони тут уже давно.

У останній клітці на білосніжному матраці ліг великий собака. Його єдиною реакцією на незнайомців був сумний погляд. "Він вже справді дуже старий", - зазначила Катерина.

Підемо до хатинки, тут набагато спокійніше, тож можна поспілкуватися. Поблизу розташовані огорожі. У першій з них живе Джек — собака, який вміє сміятися.

«Ну, покажи, покажи, на що ти здатний», – говорить Катерина. – «Він був зі стоянки на Довженка, прожив там усе своє життя, а коли занедужав, то хотіли його приспати. Ось уже два роки, як він живе з нами і проходить лікування».

Поруч - Рей, він ховається від чужих у буду. Його викинули в парку на Молодіжній.

Досліджуйте: "Музей закритий на реставрацію". Яким чином активісти вивозять мистецькі твори з міст, що знаходяться в зоні бойових дій.

Він був сповнений страху і не піддавався, його важко було зловити. Довгий час перебував у стресі, і тепер, крім нас, уникає спілкування з іншими людьми. Ось так і проводить дні тут.

Цей маленький будинок також наповнений життям - в ньому мешкають ті, хто потребує особливого піклування, а ще, звичайно ж, і Цибуля.

З бокових дверей на нас насторожено поглядає рудий собака, схожий на акіту. Його ім’я – Помагайло, і він має особливі потреби.

Волонтерка розповідає, що цей пес прибув з Почаївської лаври. Тоді звідти привезли двох собак, які потрапили під колеса автомобіля, і обидва стали спинальниками. Один із них був уже у літньому віці, прожив лише півроку і помер. А Помагайлик досі залишається тут. Катерина зазначає, що свою кличку пес отримав через те, що завжди, коли йому змінюють матрацик, влаштовує його по-своєму — він любить допомагати.

Всередині кліток мешкають маленькі собаки разом із своїми мамами. Ось, наприклад, сім'я з кемпінгу - вагітну крихітну собачку, схожу на пекінеса, просто покинули. В притулку вона народила чотирьох цуценят: одного вже вдалося прилаштувати, а інші досі чекають на своїх нових господарів.

Зараз у притулку перебуває приблизно сто собак, - повідомляє Катерина.

Сімейні стосунки можуть бути складними, але вони цілком досяжні.

Щодня на вулицях з’являється безліч звісток про тварин, які помічають перехожі, розповідають волонтери.

Телефонують і повідомляють, що десь викинули тварину або що її збила машина... Справді, кільком дівчатам це дуже важко витримати. І враховуючи, що люди ще й працюють, мають сім'ї, дітей, - зітхає Катерина. - Якщо люди адекватні, то ми просимо їх: привезіть до клініки, ми допоможемо з збором коштів, з прилаштуванням, часто просимо про тимчасове утримання. Бо ми не маємо можливості розмістити всіх тут.

Ми виступаємо за те, щоб тварини не залишалися в притулках на тривалий час, а щоб ми максимально зусиллями знаходили їм нові домівки. Це наша основна мета, і ми постійно прагнемо до цього, - зазначає Катерина. - Притулок не повинен бути місцем для численного скупчення тварин, де неможливо забезпечити їм комфортні умови чи створити належні вольєри. Це, перш за все, про знаходження їм люблячих господарів.

Знайти домашнього улюбленця – це досить складний процес, що потребує значних зусиль: доведеться писати багато повідомлень у соціальних мережах, здійснювати численні дзвінки та відповідати на безліч запитань.

Прилаштовування тварин - це не просто дія, де ти віддаєш когось, бо хтось цього бажає. Ми насправді впливаємо на їхню долю, - говорить Катерина. - Від нашого вибору залежить, куди саме вони потраплять. Ти звертаєшся до людей за їхніми акаунтами в соцмережах, щоб дізнатися більше про них, а також запитуєш фотографії умов, в яких житиме тварина.

Так, нерідко буває і таке, що людям відмовляють.

Ознайомтеся з матеріалом: "Оаза Архангела Михаїла" пропонує притулок кожному, хто шукає допомоги (ВІДЕО)

Ти розумієш, що тваринка, скоріш за все, втече, якщо людина намагатиметься забрати її до себе, адже на подвір'ї немає вольєра і нормальної огорожі. То який сенс віддавати її туди? Те ж саме, коли хтось розповідає, що в нього було цуценя, яке прожило у нього три місяці і померло, і він не знає причин. Куди ти його віддаси? Не віддаси. І це лише частина проблем. Або тримати на прив'язі? Ніколи!

Навіть після всіх цих запитань та уточнень, ти не можеш бути повністю впевненим, що все складеться добре, відзначають дівчата. Проте, на щастя, наразі в більшості випадків справи йдуть непогано.

Тут можна знайти безліч історій з щасливим фіналом, і деякі з них дійсно вражають уяву.

Не так давно наша підопічна Моллі, тепер відома як Міллі, переїхала в родину в Нідерланди, - розповідають дівчата.

Ця собака провела своє дитинство в притулку, а згодом її "запостили" в соцмережах, що принесло їй удачу. Жінка з Одеси, яка вже тривалий час мешкає в Нідерландах і має там родину, натрапила на її фотографію і вирішила взяти її до себе.

Ознайомтеся: Культура – у затишному притулку. Яким чином переселенці в Ужгороді та Косові сприяють культурному розвитку.

Або ж є ще одна чудова історія - до нас потрапили троє кішок, які знайшли новий дім в одній родині. Їх привезла до притулку жінка, яка виявила на смітнику трьох кошенят, уражених лишаями.

Спочатку жінка зі Львова взяла одну сестру, і ми так були на зв'язку у фейсбуці, вона дивилася фотки, знала, що то сестри. Ну і слово за слово, вона каже - мені так жаль, я би ще, напевно, взяла цю другу, - розказує Катерина. - Ну я так втішилася, супер, відправлю. А вона потім - а як та третя буде, їй же буде самій страшно, ай відправляйте двох. Вийшла у нас акція "1+2". І зараз та жінка такі смішні фотки скидає, що вони там сидять всі три на підвіконнику, дивляться за однією пташкою.

Поки ми спілкуємось, Цибуля не зводить погляду з дівчат, постійно пересуваючись від однієї до іншої. Зрештою, вона влаштовується на лежанці поруч із лавкою, перевертається на спину, чекаючи, щоб їй почухали живіт. Ніхто не може відмовити Цибулі в цій ласці.

Цибуля, наша улюблениця, - усміхаються дівчата. - Вона виконує роль адміністратора в притулку. З самого ранку розпочинається її обхід, і вона завжди поруч, перевіряючи кожен куточок. З маленькими цуциками грає, з маленькими котиками забавляється.

Цибуля раніше жила на промзоні у Франківську. А потім потрапила під машину.

Реабілітаційний етап виявився для неї досить тривалим, адже в лапі була встановлена пластина, і поки заживали шви та проходили інші процедури. Коротше кажучи, Булю вже не повернули, - з усмішкою говорить Леся.

Ті, хто залишається

Знайти нові домівки для котів зазвичай легше, і цуценята також швидше знаходять своїх господарів. Проте, дорослі собаки стикаються з труднощами у пошуку власників, адже багато людей все ще дотримуються думки, що у 10 місяців собака вже надто велика, - зазначає Катерина. - Ми постійно намагаємося пояснити, що успішність спілкування з собакою залежить від вашого ставлення до неї, а не від віку.

Катерина розповідає, що у неї є троє собак: одній з них вже 17 років, другій — 12, а третю вона взяла, коли та була досить літньою. Сказати точно, скільки їй років, не вдається.

Ми були на дні народження у подружки, на озерах, і прийшла собачка, видно, що старенька, невелика, одна лапка скривлена. Я взяла її на перетримку, а потім прилаштувала.

Але всередині щось муляло, каже, коли собака йшла за жінкою, яка її взяла, то весь час бідолашна ставала і оглядалася.

І мені так недобре, але переконую себе, що ж не можу всіх забрати, - пригадує Катерина. - І та жінка зранку дзвонить і каже, що вона бідна цілу ніч так плакала. Я кажу - давайте назад. І так якось вийшло. І вона старенька, але ми прекрасно живем.

Дівчата жартують, що волонтери забирають собі тварин, "доки лізе, а навіть якщо не лізе, то все одно ще трішки лізе".

Притулок "Рудий пес" функціонує вже шість років. Його створення було фінансоване анонімним благодійником з-за кордону. За його діяльністю пильно слідкують чотири дівчини, які щодня вкладають душу в свою роботу. Притулок продовжує існувати завдяки щедрим донатам небайдужих людей.

У центрі їхнього домівки дівчата створили велику стіну, яка прикрашена знімками тварин, що знайшли нові притулки, а також сердечними листами від їхніх нових господарів.

Є тут і листи, які собаки "пишуть" до Святого Миколая. Волонтери щороку роблять такі акції - складають листи від імені собак притулку про те, щоб вони хотіли отримати в подарунок, і вставляють в соцмережах. Іграшки, ліки, корм.

Проте найбільше прагнення кожної людини полягає в тому, щоб їхня родина нарешті прибула і забрала їх додому.