Яка сума за водопостачання повинна сплачуватися мешканцями Львова?

"Львівводоканал" замінює частину 60-річного колектора у Винниках на нові труби. Фото дня ZAXID.NET

Впродовж 23-25 жовтня на одному з магістральних водопроводів Львова один за одним сталися чотири прориви. В результаті 50 тис. містян залишились без води на кілька діб. У соцмережах одні користувачі дякували працівникам ЛМКП "Львівводоканал", які ремонтували трубу, що лежить в землі з 1901 року, інші ж звинувачували міську владу в бездіяльності впродовж 20 років, що, на їхню думку, призвела до масштабної аварії.

Щоб розібратися у ситуації, ZAXID.NET поговорив про водопостачання в місті з головою наглядової ради ЛМКП "Львівводоканал" та виконавчим директором Асоціації "Енергоефективні міста України" Святославом Павлюком.

Після інциденту на водогоні у Львові Святослав Павлюк поділився своїми думками в колонці на ZAXID.NET:

"Фінансування необхідних ремонтів повинно бути передбачене в тарифах, адже інших джерел коштів немає. Якщо НКРЕКП протягом багатьох років не дозволяє включати ці витрати до тарифу, то закони фізики не змінити: труби продовжуватимуть ламатися, і це відбуватиметься все частіше. Наразі реальна інвестиційна частина тарифу Львівводоканалу приблизно у 18 разів менша за мінімально необхідну суму для оновлення системи."

Святослав Павлюк став головою наглядової ради львівського водопостачального підприємства з березня 2024 року (джерело: zrozumilo.in.ua).

Суть справи полягає в тому, що великі міста, такі як Львів, не мають можливості самостійно визначати тарифи на постачання води. Місцеві водоканали передають свої розрахунки до регуляторного органу — Національної комісії, яка займається державним регулюванням в галузі енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і лише ця інстанція може затверджувати або відхиляти ці пропозиції.

Однак, за словами Святослава Павлюка, підходи, які використовують регулятор і міська влада, суттєво відрізняються один від одного.

"Принципи регулятора зводяться до встановлення мінімальних тарифів. Проте місту необхідна стабільність підприємств, що передбачає вибір не найнижчої ціни, а найвищої якості, що забезпечить тривалу експлуатацію протягом 40 років, замість швидкого зносу через п'ять", - зазначає голова наглядової ради водоканалу Львова.

Сьогодні Львів, разом з кількома іншими містами, проводить судові розгляди проти регулятора за можливість самостійно визначати тарифи на водопостачання і водовідведення. Проте наразі результатів немає.

Святослав Павлюк висловив думку, що необхідно створити адекватну систему, за якою органи місцевого самоврядування матимуть можливість за власним бажанням встановлювати тарифи, при цьому регулятор зберігатиме свої функції нагляду та контролю.

До суми, яку львів'яни сьогодні сплачують за водопостачання і водовідведення, входять операційні витрати та адміністрування роботи. У 25,88 грн за кубометр закладені гроші на електроенергію, яку використовує водоканал для подачі води, на зарплати працівникам, які обслуговують мережі, витрати на техніку, пальне, матеріали, їхню амортизацію тощо.

Цих грошей не вистачає, щоб покрити базові видатки підприємства. Навіть з урахуванням того, що бригади продовжать їздити на автомобілях 50-річної давнини, тариф мав би становити близько 48 грн за кубометр. Ці гроші, каже Святослав Павлюк, дали би підприємству змогу підтримувати труби в нормальному стані, щоб вони не деградували далі.

Щоб проводити заміну водопровідних труб не в момент їхнього руйнівного стану, а вчасно, коли закінчується їхній експлуатаційний термін, тариф, за його словами, має бути близько 65 гривень за кубометр.

Святослав Павлюк окремо звертає увагу на важливу складову тарифу — амортизацію обладнання. Проблема полягає в тому, що адекватно оцінено лише ті активи підприємства, які були придбані за останні кілька років. Наприклад, нещодавно замінені труби обліковуються за їх реальною вартістю. Натомість труби, встановлені ще в часи австрійського цісаря або радянського періоду, за документами мають символічну вартість — всього кілька копійок, адже їхній термін експлуатації давно вичерпався.

Це означає, що в тарифі сума, необхідна для ремонту чи заміни в майбутньому таких труб розраховується від їхньої копійчаної вартості, тоді як на реальні нові труби потрібні мільйони.

Існує поняття переоцінки основних засобів, яке набуває особливого значення в умовах високої інфляції. Це явище спостерігалося, наприклад, у 1990-ті та 2010-ті роки, коли вартість активів підприємств підлягала переоцінці, що призводило до збільшення їхньої оцінки в документах. На перший погляд, це могло б дати змогу оновити старі труби, що залишилися з часів царя Гороха. Проте, як зазначає Святослав Павлюк, українське законодавство вимагає, щоб водоканали сплачували 18% податку на прибуток, що ускладнює ситуацію, адже на папері активи підприємств суттєво зростають.

Іншими словами, фактична вартість активів водопроводу — такі елементи, як труби, техніка та все обладнання — може досягати кількох мільярдів гривень. Однак для їхньої заміни, коли вони виходять з ладу, буде потрібно кілька десятків мільярдів. Зміна цієї інформації в документах ускладнена через високий рівень оподаткування.

Голова наглядової ради ЛМКП "Львівводоканал" впевнений, що законодавчі зміни можуть стати ключем до розв'язання цієї проблеми.

"Переоцінка активів комунальних підприємств не має впливати на оподаткування, тому що це не нові активи, це, по суті, ті активи, що є, і які раніше були недооцінені", - пояснює він.

Іншою складністю є винагорода для працівників, які цілодобово, незалежно від погодних умов, займаються копанням траншей, щоб добратися до аварії на глибині 3-5 метрів і здійснити ремонт трубопроводу.

"Зарплати працівників водоканалу - на рівні 20 тис. грн, це просто обійняти і плакати. Підприємство в цьому плані неконкурентне. Чоловік, який шукає роботу, піде туди, де платять 60 тис. грн, а не на соціально важливе підприємство, де платять 20. Інакше його жінка вижене. Не може бути так, що люди, які виконують найбруднішу роботу, їздять машинами, яким 60 років, сидять в будках, палять дровами. Це ненормально, це треба змінювати", - говорить Святослав Павлюк.

В підсумку гроші, яких підприємству не вистачає, воно отримує з бюджету ЛМР. Але так не має бути, вважає Святослав Павлюк, адже ці бюджетні видатки можна було би скерувати на розвиток, а не на проїдання. Наприклад, на каналізацію населених пунктів у Львівській громаді.

На ситуацію з проривами труб і їхньою заміною впливає і велика технічна проблема. Справа в тому, що інженерний стандарт у Львові історично передбачає одну нитку водогону в усіх напрямках. Тобто зі Стрия до Львова, наприклад, прокладений лише один водогін - одна труба.

У містах Європейського Союзу встановлено стандарт, який передбачає використання двох або трьох труб. Під час відновлення водопроводу, зруйнованого внаслідок війни, у Миколаєві було заплановано встановлення двох труб, а в Дніпрі між водозабором і містом проклали три труби.

"Якщо одна з труб зазнає витоку, друга гарантує безперервність водопостачання. Через кожні кілька кілометрів розташовані камери для переключення між трубами, що дає можливість перекидати воду з однієї труби в іншу. Наша ситуація інша: ми маємо тільки одну трубу, і якщо вона пошкоджена, це означає кінець", - говорить Святослав Павлюк.

Для виконання ремонту магістрального водопроводу необхідно призупинити його роботу, зливати воду, а також висушити ділянку, аби мати можливість дістатися до зони пошкодження. Це вимагає значних витрат, як фінансових, так і часових.

За що ми взагалі платимо? Воду до Львова постачають з кількох сотень джерел, що розташовані на відстані 30-110 км від міста. Окрім вартості труб та їх обслуговування, слід враховувати витрати на подачу води - тобто на електроенергію, що живить насоси, завдяки яким помпи качають воду. Цю складну систему обслуговують диспетчерські служби, працівникам яких потрібно платити.

Водночас назвати точну собівартість видобутку і доставки води в крани львів'ян - неможливо, адже на кожній свердловині вона буде іншою. Враховується середнє значення.

Твердження, що труби не ремонтують, а лише латують, щоб витрачати бюджетні кошти, часто з’являється в коментарях під публікаціями про "Львівводоканал". Проте Святослав Павлюк пояснює, що в тих випадках, де це можливо, проводять латання, щоб гарантувати стабільне водопостачання та не відключати воду для тисяч споживачів.

"Заміна труби потребує зупинки водопостачання та зливу води. Якщо є шанс обійтися хомутом, саме так і вчиняють. А при нагоді можна здійснити заміну разом із аварійним фрагментом труби," - зазначає він.

Якщо ситуація з трубопроводом критична, можна встановити новий фрагмент труби поряд із аварійним водогоном і з'єднати його з основною системою. Проте слід зазначити, що такі роботи є досить витратними. Часто місто змушене брати кредити для фінансування заміни труб, а витрати на погашення позики враховуються в тарифах.

"Витрати на кредит можуть збільшити вартість робіт на 40%, оскільки необхідно враховувати витрати на його обслуговування, оформлення, відсотки та посередницькі послуги європейських інженерних компаній. Крім того, це займає багато часу. Тому доцільно включити в тариф кошти для виконання робіт самостійно - це дозволить зробити все швидше та без зайвих витрат", - зазначає Святослав Павлюк.

Чому у Львові протягом двох десятиліть не оновлювали труби? Протягом цих років вдавалось замінити 30-35 км старих труб щорічно, що значно більше, ніж раніше, коли обсяги заміни становили лише 10-12 км на рік. Однак, за словами Святослава Павлюка, це всього лише крапля в океані, якщо врахувати, що "Львівводоканал" обслуговує близько 600 км труб, які потребують термінового ремонту, що складає значну частину водопровідної системи міста. Якщо ж говорити про загальну довжину труб у з'єднанні з міськими мережами, то мова йде вже про 2,5 тисячі км.

"Це лише питання водопостачання; не слід забувати про водовідведення та каналізацію. Ми ще не почали модернізацію всіх колекторів. У Європейському Союзі, до якого ми прагнемо приєднатися, безумовно виникнуть питання щодо якості наших стічних вод", - зазначає Святослав Павлюк.

Для розвитку міської системи водопостачання необхідні ресурси, зокрема фінансові засоби та кадри, яких наразі бракує як підприємству, так і місту. Внаслідок цього знову виникає необхідність обговорення тарифів на водопостачання та водовідведення.

"Вода - це безцінний ресурс. Коли вона доступна, люди не замислюються про її значущість. Але в моменти її відсутності, як це сталося після жовтневої аварії, готові платити не 30 чи 60 грн за кубометр, а цілих 20 грн за літр (один кубометр містить тисячу літрів, - ред.)," - зазначає Святослав Павлюк.

Труби прориваються, отже, робота була неякісною? Сучасні труби самі по собі не є поганими, але дійсно, вони можуть частіше піддаватися проривам у порівнянні зі старими чавунними. Причини цього можуть бути різноманітними, зокрема вплив ґрунтових вод, близькість до ліній електропередач або залізничних шляхів. Всі ці фактори можуть спричиняти локальне "зношення" труб.

В трубах можуть виникати дефекти, адже, за словами Святослава Павлюка, на тендерах закупівлі здійснюються, орієнтуючись на ціну, а не на якість. Він зазначає, що такий підхід також потребує змін.

"Час, нарешті, діяти відповідно до раціонального мислення," - зауважує він.

Попри складну ситуацію з мережею водопостачання у Львові, не варто забувати про позитивні і важливі зміни, говорить Святослав Павлюк.

Наприклад, за минулі 6-8 років втрати води в мережах суттєво скоротилися - якщо раніше ішлося про майже 50%, то сьогодні - про менше, ніж 30%. Це найкращих показник з-поміж усіх водоканалів України. Також підприємство скоротило використання електроенергії на викачку і доставку води до Львова на 1,5-2%.

Обсяги заміни аварійних труб за рік збільшились у три рази, досягнувши 30-35 км, порівняно з попередніми 10-12 км. Це призвело до значного зниження кількості трубних проривів. Найвищий рівень аварій спостерігався у 2013 році, коли було зафіксовано 4,5 тисячі проривів. Наразі цей показник складає близько 1,5 тисячі на рік, включаючи як великі, так і дрібні випадки, які не завдають значних незручностей мешканцям.

ЛМКП "Львівводоканал" налагодило співпрацю з Німеччиною, Данією, Японією, іншими країнами та різними організаціями, які допомагають з оновленням обладнанням, транспорту, когенераційними установками тощо.

"На мою думку, обсяги фінансування, отриманого від грантових програм та донорів, на сьогоднішній день вже перевищують підтримку з боку міської ради. Це означає, що підприємство адаптується до обставин якомога краще," - зазначає Святослав Павлюк.

Голова наглядової ради "Львівводоканалу" вважає, що Львівська міська рада повинна відкрито інформувати жителів про те, що стратегічному підприємству не вистачає фінансування через занижені тарифи на водопостачання.

Останній раз тарифи для жителів Львова були підвищені в грудні 2021 року. З того часу майже всі основні витрати, включаючи електроенергію та хімічні реагенти, зросли майже вдвічі.

"Необхідно відверто зазначити, що це підприємство належить не міській владі чи депутатам, а самому місту. Кожен мешканець, по суті, є акціонером цього підприємства. Коли ви вирішуєте купити кран для кухні, ви ж не обираєте найдешевший варіант, чи не так?" - підкреслює Святослав Павлюк.