Спав у домовині, закохавшись у божевільну. Приховані сторінки життя Івана Франка, які залишаються поза увагою у навчальних програмах.

Які незвичайні факти про Івана Франка залишаться непоміченими на уроках української літератури, дізнайтеся з матеріалів РБК-Україна (проєкт Styler).

Під час навчання в Дрогобицькій гімназії Франко жив у родичів, які були трунарями. Через брак місця йому доводилося спати в майстерні, серед трун, а іноді - навіть усередині них. Цей моторошний досвід він пізніше згадував із гіркою іронією.

Його приватна бібліотека справляла враження навіть на дослідників: вона містила приблизно 12 тисяч томів. Серед них можна було знайти унікальні філософські трактати, словники санскриту та давні версії Біблії. Ці книги стали основою для його особистісного розвитку і джерелом натхнення для багатьох перекладів.

Після одного з арештів Франко опинився в крайній нужді. У нього не було грошей на їжу, і він три дні нічого не їв. Випадковий працівник готелю виявив Франка непритомного і врятував йому життя.

Під час своєї подорожі Карпатами Іван Франко залишив свій автограф на Писаному Камені, розташованому неподалік села Буковець. Це місце вважалося священним ще до прийняття християнства. Франко був вражений народними міфами та вірив, що гуцульська земля володіє унікальною енергією.

У своїх листах Франко ділився, що під час хвороби йому з’являлися голоси, які надихали його на створення нових творів. Він вірив, що дух Адама Міцкевича сприяв йому у віднайденні втраченого твору польського класика. Його пошуки в духовному світі перепліталися з містичними та окультними вченнями.

Франко був активним прихильником реформування українського правопису, започаткованого Михайлом Драгомановим. У 1878 році він випустив кілька документів, написаних за новою альтернативною орфографією. Хоча цей варіант був більш наближеним до фонетичних принципів, він не отримав широкого визнання та не став популярним.

На зорі 20 століття Франко переживав важкі часи, опинившись без власного даху над головою. Студенти та представники інтелігенції Львова об'єднали свої зусилля і зібрали гроші, щоб придбати для нього скромний будинок. Цей вчинок став символом народної вдячності та визнання його внеску.

Будівля під номером 152 на вулиці Франка у Львові була спроектована архітектором Мартином Заходнім (1869-1910). Сьогодні тут розташований Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка. (джерело: Вікіпедія)

У 1916 році, після смерті Франка, його кандидатуру було висунуто на Нобелівську премію з літератури. Хоч нагорода не була вручена посмертно, сам факт номінації є підтвердженням високої оцінки його творчості. Цікаво, що ініціатором виступили науковці з Австро-Угорщини.

У 1960-70-х роках у СРСР діяв пасажирський лайнер "Іван Франко", побудований у НДР. Це був флагман серії круїзних суден, які обслуговували міжнародні маршрути. Ім'я Франка стало символом культурного престижу.

На банкноті номіналом 20 гривень, виданій у 2003 році, можна знайти уривок з творів Франка, надрукований шрифтом драгоманівки. Це особливий випадок застосування реформованого правопису на державних валютах. Дизайн цієї банкноти є символічним посиланням на його мовну та ідеологічну боротьбу.

Аверс банкноти вартістю 20 гривень, випущеної в 2003 році. (джерело: Вікіпедія)

Іван Франко використовував близько ста різних псевдонімів, серед яких можна зустріти такі, як Джеджалик, Мирон, Невідомий, Каменяр, Нірвана та Живий. Це давало йому можливість публікуватися в газетах, що підлягали цензурі, а також розділяти теми своїх статей. Деякі з його псевдонімів досі викликають інтерес і залишаються невирішеними загадками.

Батьки Франка мріяли про те, щоб їхній син став священнослужителем. Він справді здобував освіту у дяка, але зрештою вирішив перейти до гімназії та обрати світський шлях. Це раннє знайомство з релігією сформувало його критичне ставлення до церкви в подальшому.

Ольга Хоружинська, дружина Івана Франка, мала серйозні проблеми з психічним здоров'ям. З часом її стан тільки погіршувався, що негативно впливало на сімейні стосунки. Незважаючи на всі труднощі, Франко залишався відданим батьком для своїх чотирьох дітей.

На сходах власної вілли Іван Франко разом із дружиною та дітьми, вересень 1904 року. Діти, зліва направо: Петро, Тарас, Анна, Андрій (фото: Вікіпедія)

Франко намагався потрапити до австрійського парламенту двічі, прагнучи відстоювати інтереси українського народу. Проте обидва його спроби були заблоковані під тиском церковних і державних структур. Ці невдачі в політиці стали для нього значним розчаруванням.

Австро-Угорська поліція вважала Франка особливо небезпечним інтелектуалом. Він неодноразово потрапляв під арешти, його листи перехоплювали, а твори вилучали з бібліотек. Це свідчить про глибокий вплив його думки на суспільство.

Франко є одним з перших українських письменників, які почали експериментувати з детективним жанром. У його творах "Для домашнього огнища" і "Грабіж" присутні елементи розслідування, інтриги та психологічного аналізу. Це була спроба адаптувати українську прозу до європейських літературних традицій.

Щоб дослідити соціальні умови праці, Франко сам влаштувався працювати на шахту. Він не просто спостерігав, а брав участь у видобутку, спілкувався з робітниками, жив з ними. Цей досвід ліг в основу багатьох його соціальних творів.

Франко регулярно знаходив натхнення для своїх творів у парках або на лавках у серці Львова. Мешканці міста згадують, як він, з блокнотом і олівцем в руках, записував діалоги для наступної драми. Саме так народилися його відомі твори "Украдене щастя" та "Сон князя Святослава".

У похилому віці Франко страждав від тяжкого поліартриту, що заважало йому тримати ручку. Проте він не припиняв своєї творчої діяльності, диктуючи свої твори синові Андрію, незважаючи на фізичний біль. Це свідчить про його виняткову силу духу.

Незважаючи на те, що офіційні особи проігнорували похорон Франка, його труну несли звичайні люди. Це стало мовчазним підтвердженням його значного внеску в долю народу. Похорон Каменяра перетворився на подію національного значення, яка обійшлася без жодних формальностей. Він знайшов свій останній спочинок на Личаківському кладовищі у Львові.