Співак Julik: Для досягнення перемоги важливо налаштуватися на позитивний лад.

РБК-Україна провело інтерв'ю зі співаком, де він розкрив справжні мотиви свого рішення покинути гурт DZIDZIO. Також обговорили його реакцію на критику щодо виїзду чоловіків-зірок за межі країни, перспективи артистів, які вирішили емігрувати, та інші важливі теми.

Ось спрощена версія нашої бесіди. Повну версію інтерв'ю можна знайти на YouTube-каналі РБК-Україна.

-- У 2018-му році ти вийшов з гурту DZIDZIO і ходили чутки, що це пов'язано з фінансовими питаннями. Гроші дійсно зіграли якусь роль у твоєму рішенні піти чи все-таки тут інша причина?

Ні, у моїй ситуації це не стосувалося фінансів. Історія з грошима більше стосувалася Лесика, який залишив гурт за рік до мене. Я ж залишився ще на рік, перш ніж піти. Мій вихід був пов'язаний з бажанням розвиватися. Мені хотілося чогось іншого, нового.

Плюси з цього є. По-перше, я навчився говорити і це вже добре. Тому тут фінансова складова ні до чого. Дякувати Богу, ми гарно розійшлися, на дружніх таких стосунках. Досі спілкуємося з Дзідзьом, зідзвонюємося, бачимось, коли є можливість.

Чи надає він тобі якісь рекомендації?

Як відомо, не люблю нав'язувати свої поради, адже постійно дзвонити і запитувати: "А що ти про це думаєш?" – це не зовсім коректно. Проте іноді, коли виникає потреба дізнатися щось нове або просто поспілкуватися, я все ж беру телефон до рук.

-- Якщо буде така нагода і знову колектив возз'єднається, можливо, на якомусь концерті, і тебе запросять взяти участь. Погодишся?

Звичайно, так. По-перше, колектив DZIDZIO — це як велика родина, з якою я провів п'ять років свого життя. Якщо тебе запросить на хрестини хтось із далеких родичів, хіба ти не підеш? Тож, безумовно, я б із задоволенням взяв участь у цьому святі і був би дуже щасливий.

-- Після початку повномасштабного вторгнення Дзідзьо відійшов від образу позитивного бородача і взагалі зник з медійного простору. Як ти вважаєш, чи варто йому повертатися до цього персонажу, чи він вже буде не такий цікавий і популярний?

-- Я думаю, що буде цікавий і популярний. Але чи він цього хоче? Тут треба запитати у нього, чи відповідає це зараз його стану душі, планам і так далі... Бо все-таки такі проєкти залежать від самого артиста, від самої людини, яка є очільником цього. Якщо він має такі ідеї, настрій, має що розказати людям... На мою думку, кожен артист стає артистом повноцінним тоді, коли має що розказати людям.

Ти часто здійснюєш поїздки за кордон з благодійними концертами, а також отримуєш запрошення вести весільні церемонії. Проте, тема виїзду чоловіків-зірок за межі країни викликає у багатьох українців сильні емоції та неоднозначні реакції. Яка твоя думка щодо критики таких дій?

Я прекрасно розумію людей, які висловлюють свої думки конструктивно. Одного разу, після концерту, підійшла жінка і, переповнена емоціями, почала говорити до Лесика: "Як ви могли таке зробити? Я щойно була на заході, який не хотіла б бачити у своєму житті... Я не очікувала, що це буде так. Я думала, ми тут заспіваємо сумних пісень і вшануватимемо пам'ять воїнів." Незважаючи на це, на кожному концерті я завжди дякую захисникам, оголошую хвилину мовчання та пам'ятаю про них. Крім того, кожен наш концерт є благодійним, і ми збираємо кошти саме на підтримку військових.

Отже, з одного боку, вона має рацію, адже у її сина служба на фронті. Я можу зрозуміти її переживання. Проте, з іншого боку, я пояснив їй, що на такі заходи приходять люди, які вже понад 20-25 років живуть за кордоном. Вони привезли свої родини, і їхні зв'язки з Україною фактично зникли, окрім того, що вони просто ідентифікують себе як українці.

Коли ми влаштовуємо такі концерти, у мене виникає чітке усвідомлення нашої мети. Ми прагнемо підтримати наших хлопців. Люди, які вже два десятки років живуть за кордоном, можливо, не відчувають тієї ж тривоги, що й ті, хто залишається в Україні, особливо ті, у кого діти служать на передовій.

Вони приходять, щоб відчути справжній український дух і приємно провести час. Ми, як артисти, у свою чергу, отримуємо від цього не стільки гроші, скільки певну вигоду — збираємо внески, щоб підтримати наших військових на передовій. Коли людина, яка не була в Україні 20 років, приходить на захід, вона точно не прагне слухати сумні пісні або бути свідком дійства, де всі плачуть і думають про погане. Вони хочуть насолодитися атмосферою, повеселитися. Як артист, я зобов'язаний забезпечити їм таке свято. А вони, в свою чергу, роблять свої внески на підтримку.

Я намагаюся пояснити цій жінці: "Уявіть, що я сьогодні приїхав і влаштував концерт тривалістю півтора години, де звучать лише сумні пісні. Ми слухаємо їх, співаємо про смерть і важкі моменти життя. Чи повернуться ті ж люди знову і чи зроблять внесок? Сумніваюся, адже вони скажуть: 'Я не хочу слухати про негатив, я прийшов, щоб отримати задоволення'."

Так, можливо, буде критика або негатив, але це – моя відповідальність і, напевно, моя доля. Важливо навчитися сприймати це. Ми, артисти, обрали такий шлях, і повинні гідно йти ним, роблячи щось корисне для нашої країни. Іноді варто пояснювати тим, хто висловлює незадоволення чи критику. У коментарях також трапляються різні відгуки. Але мене підтримують військові, з якими я знайомий і з якими спілкуюсь, вони знають, що я роблю для них. Коли вони стають на мій захист, усі запитання зникають.

Julik (image source: instagram.com/julikofficial)

Такі артисти, як Потап, Олег Винник, Влад Яма... можуть здаватися такими, що активно підтримують вітчизняні ініціативи навіть за межами країни, але багато людей вважають, що це не є достатнім виправданням їх дій. Як ти вважаєш, чи матимуть вони шанс на успішне повернення в Україну, якщо вирішать повернутися?

Я дотримуюсь принципу: "Не суди, і не будеш судимий". Це моє особисте сприйняття. Я вважаю, що не можу оцінювати когось за їхні вчинки, адже у них, напевно, були свої причини для таких дій. Але якщо ми просто спостерігатимемо за ситуацією і намагатимемося вирішити, чи мають ці люди перспективи, чи зможуть знову знайти прийняття у суспільстві, у мене виникають сумніви. Адже вони, як і багато інших артистів, мали можливість залишитися тут, подорожувати та проводити благодійні концерти за кордоном, підтримуючи тих, хто зараз відчуває те, що переживають їхні колишні фанати.

Хоча з другої сторони, якщо подивитися на того ж самого Потапа, так, є багато людей, які досі ходять на його концерти. Якщо вони ті концерти дають, значить хтось на них приходить. Якщо на них хтось приходить, значить вони далі є їхніми прихильниками. Але чи це вже ті прихильники і така кількість тих людей? Чи це вже ті люди, які тут пережили війну, прильоти, шахеди, смерті рідних і близьких? Не знаю.

Чи ті люди будуть їм довіряти? Бо, перш за все, артист є індивідуум. Це особа, якій довіряють прихильники. Довіряють тому артисту, через те і слухають пісні, слухають, що вони там розповідають про себе в соцмережах. Не знаю, чи вже буде та довіра, яка була колись, чи вже буде той статус, той рівень відповідальності. Бо це відповідальність перед людьми. Багато людей навіть думають, що ті артисти, які виїхали, вони їх зрадили, бо вони хочуть кращого простішого життя.

Якщо заглибитися в тему "позитивних представників російської культури", можна згадати Noize MC. Здається, він зупинив свою діяльність у Росії, організовує благодійні концерти і навіть виступає українською мовою. Чи варто виправдовувати таких артистів через їхні дії?

Чесно кажучи, тут виникає певний когнітивний дисонанс. Візьмемо, наприклад, Галкіна. Він не просто так висловлює свою думку. Так, його щось не влаштовує в політичному курсі Росії, але при цьому він веде корпоративи, вартість яких далеко не обмежується тисячею доларів. Він усвідомлює, що це, наприклад, платоспроможна аудиторія.

У мене була ситуація на концерті в Барселоні. Я люблю з людьми поспілкуватися на концертах, поговорити між піснями. Якось підійшов до пари, які вигукували "Слава Україні". Думаю, та підійду, спитаю, звідки вони. Вони відповіли: "Ми росіяни".

Я усвідомлюю, що в залі виявилося багато українців. Мене охоплює думка: "Господи, чому ви тут? Скажіть, що ви словак або з іншої країни... Навіщо вам ці проблеми, адже ви могли б просто піти?" Але зрештою вони придбали лоти, зробили донати і висловили своє обурення щодо дій своєї держави.

Є такі особи, але наскільки їм можна довіряти? Чесно кажучи, у мене є певні побоювання, адже я сам не надто довірливий. Проте, варто визнати, що вони мають право на своє місце у світі, і їх слід намагатися зрозуміти. Їм також потрібно віддати належне, адже вони залишили своє минуле позаду. Яким би воно не було — добрим чи поганим — це їхній вибір, і вони вирішили піти. Проте, чи варто довіряти їм повністю? Від себе скажу, що я б не наважився.

-- Існує думка, що у таких регіонах як Львів, війна десь далеко. До прикладу, вдень прощаються з полеглими героями, а вже увечері влаштовують "двіж-паріж" та вечірки. Як це можна пояснити?

-- Це негарно, як мінімум, коли хлопці воюють, не досипають, не доїдають, знаходяться в окопах за наш спокій, а тут роблять гучні вечірки, слухають російську музику. До речі, це дуже поширений факт. Але з іншого боку, я розумію, що майже 1000 днів війни, повномасштабне вторгнення, і кожна людина хоче відпочити, хоч трохи забути про проблеми й прильоти, переключитись. Тому потрібно підходити до цього питання з двох сторін.

Так, це справді недобре стосовно хлопців на передовій, дівчат і всіх, хто нас охороняє. Проте самі військові, коли ти приїжджаєш до них і запитуєш, яку пісню вони хочуть почути – веселу чи сумну, відповідають: "Веселу. Нам потрібно відволіктись, хоча б на півгодини, потанцювати, поспівати, а не лише чути про негатив".

Я завжди підкреслюю на всіх своїх концертах, що досягати перемоги слід за допомогою позитивного налаштування, але важливо робити це з обережністю та повагою до тих, хто стоїть на захисті. Тож, хоча гучні святкування не є ідеальним варіантом, іноді важливо відзначати моменти радості. Головне – дотримуватись міри.

-- Зараз активно ведуться дискусії з приводу мобілізації жінок. Як ти вважаєш, чи потрібно до цього вдаватися?

Я, звичайно, як і будь-який чоловік, мрію про те, щоб моя дружина займалася вихованням нашого сина. Звісно, не йдеться про участь у війні чи подібних речах. Але якщо подивитися на приклад Ізраїлю, де всі беруть участь у військових діях, то виникають питання. На мою думку, у нас жінки звикли до ролі, яка полягає в створенні домашнього затишку, підтримці родинного тепла та розвитку української нації, щоб вона процвітала і множилася.

Якщо забрати ще більше жінок, це може призвести до руйнування України. Адже без них нація не зможе розвиватися і зростати. Тому виникає важливе питання... Так, збільшення населення є позитивним, але не можна допустити, щоб усі стали жертвами. Не можна всіх віддати на поталу.

-- А тепер до більш лайтового... Назвіть ваш топ улюблених фільмів

Мені дуже подобаються американські комедії. Часом я переглядаю й серйозніші стрічки, але здебільшого віддаю перевагу легким фільмам, де не потрібно заглиблюватись у переживання персонажів. Просто дивлюся, сміюся з простих жартів і насолоджуюсь моментом.

Звісно, я люблю перед Різдвом чи на Різдво подивитись "Сам удома". Люблю якісь фільми Dzidzio. Цікаво подивитися, яким я був кілька років тому. Особливо "Контрабас" - ми з Заліском і Ростиком, коли були в Іспанії в турі, якось зробили вечір Dzidzio-фільмів і цілий вечір їх дивились. Це було цікаво. Отакі легкі фільми мені подобаються.

А якщо ми заговоримо про музику, які молоді українські виконавці вам до вподоби найбільше?

Серед нових виконавців мені особливо імпонує Парфенюк. Щодо Монатіка, хоча вже не можу вважати його молодим артистом, проте його творчість мене справді вражає. Усе, що він створює, має високу якість і справляє чудове враження.

Хто ще? Шумей - класні пісні, гарний голос, хороші треки. Kola - теж чудові пісні. Насправді є багато талановитих виконавців.