Святослав Павлюк: Уявлення про низькі тарифи створює ситуацію, коли не залишиться ані труб, ані фахівців, здатних їх ремонтувати.

За останні три доби у "Львівводоканалу" сталося кілька проривів магістральних труб - всі на одній гілці, частина міста без води, працівники підприємства - без сну і відпочинку. Труби й засувки мають властивість іржавіти, а період їхньої надійної експлуатації завжди відомий. Коли цей період закінчується, метал по всій довжині починає перетворюватися на іржу, і передбачити появу та місце проривів уже неможливо. Дрібний пісок і бульбашки повітря теж поступово руйнують систему.

У звичайних умовах заміна труб проводиться не в момент їхнього руйнування, а після закінчення гарантійного терміну, який зазвичай триває від 25 до 40 років. У тарифах на водопостачання закладається інвестиційна складова, що дозволяє фінансувати планову заміну найстаріших ділянок мережі. При наявності 1900 кілометрів труб, щорічно потрібно оновлювати 40-60 кілометрів. Відсутність таких заходів призведе до необхідності одноразової заміни сотень труб, що є малореальним. Багато магістральних труб вже давно перевищили свій гарантійний термін, деякі з них знаходяться під землею більше 70 років. Знайдіть виробника, який готовий дати гарантію на такий тривалий період.

Можливо, ви помітили, що в Україні все більше водоканалів активно створюють свої сторінки у Facebook та публікують фотографії реального стану інфраструктури. Це не просто так – вони прагнуть донести до мешканців, які наслідки багаторічного недостатнього фінансування. Труби та засувки, що пролежали в землі десятиліття, потребують регулярної та планової заміни. Це має відбуватися не в момент, коли вони починають текти, а після закінчення терміну їх експлуатації. А для цього потрібні кошти.

Сума, необхідна для проведення ремонтних робіт, повинна бути включена в тариф, адже інших джерел фінансування не існує. Якщо НКРЕКП протягом багатьох років заважає включенню цих коштів до тарифу, то фізичним законом не вдасться протистояти: труби будуть рватися все частіше. Сьогодні реальна інвестиційна частина тарифу Львівводоканалу приблизно в 18 разів нижча за мінімально необхідну для оновлення системи. Необхідність інвестицій на цей рік, встановлена ще минулого року, становить 750 мільйонів гривень, тоді як затверджена регулятором сума в тарифі складає лише 42 мільйони. Навіть щодо цієї цифри у НКРЕКП є зауваження.

Тариф на водопостачання для населення у Львові - один із найнижчих в області й, можливо, у всій країні: 25,88 грн за кубометр водопостачання та водовідведення. У сусідніх менших громадах він коливається від 43 до 76,80 грн. При цьому відстань подачі води там не перевищує 10 км, а саме відстань безпосередньо впливає на витрати на перекачування, утримання труб і обладнання. У Львові ж вода постачається з різних напрямків на відстань 80-110 км, тож витрати на інфраструктуру значно більші.

Різниця полягає в тому, що малі громади можуть самостійно встановлювати тарифи, а великі міста підпорядковані Національній комісії, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Малі громади мають менше можливостей для популізму, тоді як великі стають заручниками популістичних рішень із Києва. Місто неодноразово зверталося до НКРЕКП із проханням підвищити тариф, але отримувало відмови. З 2021 року тариф залишається незмінним, хоча вартість електроенергії, реагентів і труб зросла в рази.

Одночасно на ринку праці спостерігається істотне зростання зарплат, а також відчутний дефіцит кадрів через мобілізацію. Заробітні плати, які визначені чинним тарифом, суттєво нижчі за ті, що можна знайти на платформах на зразок work.ua. Однак, для заміни труби потрібні не лише фінансові ресурси для закупівлі матеріалів, а й кваліфіковані фахівці, здатні виконати цю роботу.

Останніми роками Водоканал суттєво збільшив темпи заміни старих труб - до 30 км на рік, але потрібно робити значно більше. Завдяки заміні найаварійніших ділянок втрати води вже скорочено удвічі - ефект очевидний. Проте заміна магістралі діаметром 60 см на глибині 5 метрів - це не ремонт у квартирі. Це тривалий, дорогий процес, що вимагає постійних зусиль і стабільного фінансування.

Місто щороку підтримує Водоканал із бюджету, але так бути не повинно -- міський бюджет не безмежний. Витрати на оновлення інфраструктури мають бути частиною тарифу, тоді можна планувати роботу й уникати раптових аварій. Ілюзія "дешевих тарифів" зрештою призводить до того, що не буде ні труб, ні людей, які їх лагодять. Наявність грошей не гарантує виконання роботи, але їхня відсутність гарантує, що зроблена вона не буде.

Громада Львова, як і багато інших, фактично опинилася в ситуації, коли діюча система тарифоутворення стала її обмеженням. Відповідальність за тарифи покладена на міста, але вони не мають реальних можливостей для модернізації цієї системи. Оптимальним рішенням було б передачі повноважень щодо формування тарифів місцевим органам самоврядування. Там фахівці краще усвідомлюють потреби громади, а депутати мають можливість контролювати ефективність витрат. Наразі ж діяльність НКРЕКП виглядає, щонайменше, як непорозуміння, а в деяких випадках — як відверте перешкоджання функціонуванню місцевих комунальних підприємств водопостачання та громад.

А поки що, не забудьте висловити вдячність тим, хто під дощем, по пояс у воді та болоті, ремонтує пошкоджені труби, аби у нашому місті була вода. І ще - зверніться до свого депутата Верховної Ради з пропозицією ініціювати передачу повноважень щодо формування тарифів з НКРЕКП на місцевий рівень.