Ракета вразила Hummer: розповідь про прикарпатця Михайла Павлова.

Військовий з Галицької громади Михайло Павлов пройшов бої у Дзержинську, Первомайську, Попасній, Слов'янську та Мар'їнці. Захисник вижив після 70% опіків тіла і не втратив жагу до життя,повідомляють на сторінці Галицької громади.

Михайло Павлов з'явився на світ 12 травня 1993 року в місті Галич. Після отримання освіти у Вищому професійному училищі №3 в Івано-Франківську він проходив строкову військову службу.

У 2013 році боєць вступив до лав внутрішніх військ Львова. Згодом - до Національної гвардії України.

Захисник ділиться спогадами про свій перший бойовий досвід, який розпочався у 2014 році в Луганському аеропорту. Після втрати аеропорту в червні того ж року, він разом із побратимами брав участь у боях у Дзержинську, Первомайську, Попасній та Слов'янську. На той момент він виконував обов'язки старшого солдата та старшого стрільця-кулеметника.

Михайло Павлов, один із побратимів, згадує про солдата Василя Мартинюка, який мешкав у селі Блюдники. Він також підкреслює, що в той період поруч з ним боролися молоді чоловіки, переважно з західних регіонів України, адже батальйон був створений у Львові.

Зв'язок із місцевими жителями був обмеженим, оскільки більшість з них підтримували проросійські погляди. Бог зберіг від травм і поранень. Єдиний випадок стався під час відступу з Дзержинська — наш КАМАЗ перевернувся, але, на щастя, все обійшлося, - ділиться військовослужбовець.

У грудні 2014 року військовослужбовцям стало відомо, що призвані на строкову службу мають можливість демобілізуватися. В результаті, у квітні 2015 року Михайло Павлов був переведений у запас.

У 2015-2017 роках прикарпатець очолював ГО "Галицьке районне об'єднання воїнів АТО", займався справами військових, допомагав їм з документами. Одного разу й сам їздив на реабілітацію у Меджугор'є

У 2015 році захисник розпочав свою кар'єру на Галицькій рятувально-водолазній станції. Але з початком повномасштабної агресії він вирішив повернутися на фронт. 24 лютого, разом із товаришами з Галича, він відвідав військовий комісаріат. Вже 27 лютого їх усіх направили до 114-ї бригади тактичної авіації.

Там формувався батальйон, ми проходили злагодження і вже мали висуватись на позиції, де відбуваються бойові дії. Але якось так сталося, що батальйон не поїхав і весь час хлопців забирали частинами на доукомплектацію. Тож нас із Богданом Крищуком закинуло до 35 бригади морської піхоти, яка 14 березня 2023 року висувалась в напрямку Мар'їнки, - каже Михайло Павлов.

Війна для мешканця Прикарпаття закінчилася 25 березня 2025 року, коли під час бойового виїзду їхній Hummer був вражений протитанковою керованою ракетою (ПТУР). Автомобіль спалахнув, забравши життя бійців. У Михайла лікарі зафіксували близько 70% опіків тіла, більшість з яких були четвертого ступеня важкості.

За словами Михайла Павлова, після того, як він потрапив під вогонь, захисники змушені були виходити з оточення, піддаючись обстрілам артилерії та атакам дронів. Наступні п’ять днів він провів на лікуванні в обласній лікарні в Дніпрі. Після цього його перевели до Києва, де він проходив лікування протягом двох місяців. У травні Михайло вирушив до Німеччини для подальшої реабілітації, де перебуває і дотепер. Тут йому виконали ампутацію обох ніг, і незабаром плануються ще дві операції на сильно обгорілій лівій руці, після чого розпочнеться процес виготовлення протезів.

Сьогодні військовослужбовець активно взаємодіє з рідними та друзями через соціальні мережі, підтримуючи безперервний контакт з частиною. У його рідному домі на нього чекають батько, брат, сестра, друзі та товариші по службі.

Військовослужбовець ділиться своїм бажанням повернутися до служби, адже його справжня пристрасть – дайвінг. Під час роботи на станції рятувальних водолазів він провів чимало часу під водою в річці Дністер.