У музеї ікон в Коломиї зберігаються образи, що нагадують про козацькі молитви (ФОТО, ВІДЕО)

Тут час ніби завмирає, панує умиротворення, а повітря ледь вібрує. Директорка коломийського музею ікон, Христина Ляшенко, вважає це благодаттю. Це відчуття, напевно, охоплює всіх, хто відвідує музей, аби насолодитися іконами, послухати захоплюючі розповіді про мистецтво іконопису, традиції або невідомі епізоди з життя святих. Або просто знайти момент для тиші.

Часто буває, що приходять люди й кажуть, що не мають часу, і просять коротеньку екскурсію суто по собору на 15-20 хвилин, - розповідає директорка "Музею сакрального мистецтва імені Владики Миколая Сімкайла" Христина Ляшенко. - Гаразд. Про собор розповіла і коротенько заторкнули одну ікону. І щось відбувається - люди забувають за час і їм уже нікуди не треба. Вони починають цікавитися ще одною іконою, другою, третьою... Добре святі отці кажуть, що у молитві немає часу. Ти проникаєш у ту ікону, вона тебе уприсутнює і тобі там добре, бо ти є з Богом. Ти за все забуваєш і то є диво.

Музей ікон був заснований у 2014 році. Він розташований у нижньому храмі Катедрального Собору за адресою Театральна, 31. Заклад відкритий для відвідувачів щодня, за винятком понеділка та п'ятниці.

Ось уже сім років цю установу очолює Христина Ляшенко. Вона не приховує, що не любить титул директорки музею. Для неї найкращим визначенням є опікунка цього закладу.

"Тут зберігаються найцінніші скарби нашої церкви," - зазначає пані Христина. "Ці святині стали символом віри, за які люди сміливо йшли на жертви, не зважаючи на катування та загрозу смерті. Тут наша віра оживає у яскравих барвах. І всі ці святині були зібрані владикою Миколаєм Сімкайлом."

Збирання ікон розпочалося для отця Миколая Сімкайла в 1970-х роках, коли Українська греко-католицька церква перебувала в підпіллі. Як молодий священник, він разом із владикою Павлом Василиком подолав пішки майже весь захід України. Таємно проводили літургії, хрестили, вінчали, сповідали, причащали та надавали підтримку людям. Для радянських органів отець Миколай залишався звичайним пожежником.

На думку Христини Ляшенко, одного разу комуністи підпалили церкву в Микитинцях, і Сімкайло разом зі своєю командою вирушив на місце події, щоб ліквідувати осередок вогню. Саме там він зміг врятувати старовинну ікону.

Пізніше розповідав, що цей випадок надихнув його на ідею збирати колекцію ікон і рятувати їх від знищення, - розповідає Христина Ляшенко. - Якщо уважно глянути, то на багатьох іконах помітні сліди палення. Люди бачили таку ревність молодого священника й приносили йому свої святині, бо вірили що він зможе заховати їх від пильного ока КГБ.

Коли церква отримала свободу, Микола Сімкайло почав купувати ікони на так званих блошиних ринках. Він не бажав, щоб ці святині потрапляли до недоброчесних людей.

З часом молоді сім'ї, стали купувати собі нові, світлі друковані ікони, а старі - темні й понищені привозили владиці, - говорить музейниця. - Знали, що він збирає. І він викуповував їх, бо знав їхню правдиву цінність.

Христина Ляшенко ділиться історією про те, як отець Миколай Сімкайло лише мріяв про створення музею. На жаль, він не зміг втілити цю ідею в життя, оскільки постійно відкладав її на потім. Його головною турботою було забезпечення комфорту для парафіян та підтримка молодого покоління. Продовжив цю справу владика Василій Івасюк, який відкрив музей на честь Миколая Сімкайла.

В даний час на екскурсії групами приїжджають люди з таких міст, як Львів, Івано-Франківськ та Тернопіль. Серед гостей можна також зустріти іноземців з США, Канади та Німеччини. Часто відвідувачі приходять самостійно. Серед них є й ті, хто вже знайомий з цим місцем і просто хоче провести час біля своєї улюбленої ікони, насолоджуючись тишею. Пані Христина зазначає, що цей простір є джерелом спокою для переселенців та військових.

Ці ікони зберігають у собі спогади про моління козаків, - зазначає куратор музею. - Вони відчувають молитви матерів під час Першої світової війни та в період Другої світової. Справді, складається враження, що ці молитви досі присутні тут.

Найстаріший експонат – це царські ворота, які приблизно належать XVII століттю. Наразі вони перебувають на реставрації у Львові. Як зазначила музейна працівниця, про їх історію немає жодних відомостей, але сподіваються, що під час реставраційних робіт можуть з'явитися нові факти.

Вони мали яскраві жовті та блакитні кольори, подібно до того, як це роблять у селах, – ділиться Ляшенко. – Проте це виглядає дуже старомодно. Що стосується архітектури, вона нагадує візантійські стилі, а кольорова палітра не є типовою для України. Під цими яскравими відтінками ховаються більш спокійні тони.

У колекції представлені ікони, що датуються XVII-XX століттями. Пані Христина вказує на ікону під назвою "Христос Недремне око" і розповідає, що цей іконографічний мотив виник наприкінці XV століття.

Ось тут Христос, немовля, спочиває, і здається, що він у сні, хоча насправді це не зовсім так. Він вже усвідомлює ті страждання, які його очікують, і знає причину свого приходу в цей світ, - ділиться опікунка музею.

Серед нових надходжень присутні Молитвослов, виданий у 1843 році, та Новий Завіт, підписаний Андреєм Шептицьким. Ці цінні книги передав небайдужий мешканець Коломиї.

Молитвослов передавався в його родині поколіннями священників, - розказує музейниця. - Якщо не помиляюся, книга перейшла через вісім поколінь. Він захотів, аби цей Молитвослов і Новий завіт зберігалися у нашому музеї.

Він зазначає, що відвідувачі продовжують приносити ікони до музею, проте більшість з них виготовлені на папері. У той же час, музей приймає лише ікони, написані фарбами на дерев'яних дошках, олійними або темперними техніками. Також у колекції є твори, виконані на полотні.

"Я все ж візьму," - каже працівниця музею. - "Пам'ятаю один випадок, коли жінка принесла до нас маленькі керамічні ікони. Вона дуже хотіла, щоб ми їх прийняли, але ми були змушені відмовити. Тоді вона сказала: 'Я просто викину їх у смітник'. Але ми не могли цього зробити – уявіть, скільки у нас фотографій, де їх зберігати? Тож я вирішила взяти їх і подарувати комусь. Люди з радістю їх приймають. Іноді приходять переселенці, які втратили все, і для них ця ікона стає справжньою святинею."

Христина Ляшенко ділиться думкою, що ікони нагадують вишиванки. Кожен регіон має свої унікальні образи. Наприклад, у Київському регіоні часто використовували техніку крапочок. На Поліссі переважав зелений фон, що відображає лісисту природу. А в Чернігівській області на іконах можна помітити помаранчеві шторки.

Також каже, для XIX століття характерним було мати в одній хаті від трьох до 10 ікон. Це були вінчальні пари, ікони, які дарували на хрещення. Також був святий - покровитель голови сім'ї. У кожного він різний - бо у когось голова сім'ї Микола, то ікона Миколая, у когось Михаїла, а в когось ікона Святого Петра.

До речі, в музеї можна знайти безліч ікон, присвячених святому Миколаю, адже владика носив це ім'я. Йому подарували чимало таких творів мистецтва. У фондах музею зберігається приблизно 100 ікон цього святого, і жодна з них не повторюється.

Також пані Христина розказує за гарну традицію, яка колись була у наших предків. Коли народжувалась дитина, її клали на дошку, відміряли, потім відрізали ту дошку і на ній зображали того святого, в чий день дитина народилася.

І потім цю ікону поміщали в ліжечко дитини, - продовжує музейниця. - У фондах є така дитяча ікона - Святого Димитрія. На всіх образах він зображений таким зрілим чоловіком у воїнських одежах. А на тій іконі у нього юне лагідне обличчя, як у дитини. Але теж у воїнських одежах.

Щодо покровителів воїнства, то це Архангел Михаїл, Святий Юрій, якого також зображали у воїнських одежах та Іоан Воїн.

Цікаво, аби зекономити, на іконах малювали кілька святих. Так було дешевше. Тому на прямокутній дошці можна було помістити кілька релігійних сюжетів.

Ще Христина Ляшенко започаткувала зустрічі, де розповідає про ікони. Їх організовує майже щонеділі, на великі свята або в день пам'яті святого, ікона якого є у музеї. На них іноді приходить 20 людей, а інколи й четверо. Під час цих зустрічей говорять про символіку, іконографію, читають про життя того чи іншого святого.

На жаль, ми не можемо знати, звідки більшість ікон, - говорить пані Христина. - Не впевнена, чи і сам владика Миколай знав усі історії, бо ціль була все зібрати та зберегти. Але, можливо, це закрите дає нам нагоду поговорити про вище. Чому є ікона? Що таке ікона? А нам це необхідно знати. Якщо взяти разом мистецтво співу та мистецтво богослужіння, то тільки в іконі ми можемо зустрітися з воплоченим Богом очі в очі та лице в лице. І воно прекрасно.

Розповідається про першу зустріч, що відбулася 4 грудня 2023 року, в день святкування Святої Варвари. Наголошується, що після того, як усі дізналися більше про цю святу, вона стала для багатьох близькою і знайомою. Демонструється ікона Варвари, яку активно обговорювали та аналізували. Відзначається, що це витвір класичного бароко, а обличчя в стилі бароко, як правило, або відразу полонять, або викликають неприязнь.

"Ось тут інша картина, - розповідає пані Христина. - В її погляді відчувається глибина душі. Очі її наповнені чимось особливим. У неї незвичайна постава. В руках вона тримає книгу з молитвою, а мізинець вказує на меч, що лежить унизу. Святих зазвичай зображують зі зброєю, якою їх стратили. Її мучили довго і жорстоко, а зрештою відрубали голову. І вона вказує на цей меч, наче це щось зовсім незначне. І, стоячи на мечі, вона ніби підноситься над смертю."

Усі зустрічі опікунка музею анонсує на сторінці "Музей сакрального мистецтва імені Владики Миколая Сімкайла" у мережі Facebook.