Учителька, яка заснувала першу українську кондитерську фабрику.

Климентина Авдикович ризикнула відкрити свій бізнес після того, як втратила чоловіка

У міжвоєнний період Галичини, коли українці не мали своєї держави, а економічний ландшафт заповнювали іноземні компанії, у Львові відкрилася перша українська кондитерська фабрика. Ініціаторкою цього підприємства стала вчителька Климентина Авдикович, яка прибула з Перемишля, а фінансову підтримку надало митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Фабрика пропонувала широкий асортимент кондитерських виробів, мала мережу магазинів у Львові та його околицях, а також займалася експортом продукції за межі країни. Підприємство функціонувало до початку радянської окупації, після чого на базі українського заводу тривалий час виготовляли цукерки відомого бренду "Світоч". Директор Львівської обласної наукової бібліотеки Іван Сварник провів лекцію, присвячену Климентині Авдикович та її підприємницькій діяльності. ZAXID.NET підготував конспект основних моментів.

Климентина з'явилася на світ у 1884 році в Копичинцях, що в Тернопільській області, в родині священнослужителя Миколи Січинського. Її брат, Мирослав Січинський, відомий за спробу вбивства намісника Галичини графа Потоцького у Львові. Дівчина отримала освіту та працювала викладачем в Українському інституті для дівчат у Перемишлі.

Климентина вийшла заміж за Ореста Авдиковича, який викладав у двох гімназіях та вчительській семінарії, читав науково-популярні лекції для членів НТШ та був популярним автором кінця XIX-початку XX ст. Іван Франко вбачав у ньому великий талант і вважав, що з Авдиковича виросте другий Стефаник. Однак Орест Авдикович несподівано помер у 42 роки.

Гімназійний професор Орест Авдикович старший за свою дружину на сім років (зображення з Вікіпедії).

Несподівано ставши вдовою у віці 34 років, Климентина Авдикович вирішила зайнятися підприємництвом, оскільки її зарплата вчителя не могла забезпечити двох дітей. Під час догляду за хворим чоловіком у Відні, вона освоювала кондитерське мистецтво у місцевих майстрів. Після повернення до Перемишля, Климентина продала свою швейну машинку, купила мішок цукру та розпочала виробництво перших помадок — доступних і улюблених солодощів школярів. Так виникла фабрика "Felicitas" ("Щастя"). Однак незабаром її перейменували на "Фортуну", натхненну популярним романсом, де слово "фортуна" символізувало надію на краще майбутнє після важких часів. Як підкреслювала сама Авдикович, це була перша українська фабрика, що спеціалізувалася на цукерках і помадках.

Спостерігаючи зростання інтересу до крафтових солодощів, Климентина за рік зібрала команду з п’яти жінок. "У своїх мріях я уявляла сотні працівників і відчувала гордість за українську ініціативу, адже моя фабрика стала однією з перших українських мануфактур у цьому регіоні", - згадувала вона в своїх мемуарах.

Успіх спонукав Климентину перенести своє виробництво до Львова в 1922 році. Вона зняла в оренду приміщення українського "Союзу збуту худоби", розташовані на вулиці Паулінів, 16, що знаходиться на перехресті сучасних вулиць Ніжинської, Острозького та Стрілецької.

Інноваційні маркетингові концепції розробляв Теофан Глинський, друг Климентини, випускник Віденської школи міжнародної торгівлі та виконавчий директор компанії "Фортуна". Для дітей вони створили упаковки цукерок, що містили колекційні картки під назвою "Солодка історія України". Таким чином, діти мали можливість збирати та обмінювати портрети історичних постатей, таких як князі та гетьмани, і в ігровій формі осягати українську історію. У той час маленькі львів'яни зазвичай збирали картинки з цукерок, що зображали різні куточки світу. А "Фортуна Нова" стала першою українською компанією, яка запропонувала дітям національний культурний продукт.

Перші виробничі потужності у Львові Авдикович запустила на Погулянці

Бізнес набував обертів, але разом з успіхом з'явилися й заздрісники. Власники орендованого приміщення вимагали від підприємства звільнити займану площу, незважаючи на те, що Авдикович інвестувала значні кошти у ремонт. За їхніми суперечками стежило все місто та засоби масової інформації: львів'яни захоплювалися жінкою, яка не боялася виступити проти впливових торговців худобою.

Климентина Авдикович звернулася по допомогу до митрополита Шептицького, який активно сприяв розвитку бізнесу серед українців. Він надавав консультації, організовував професійні тренінги та фінансово підтримував підприємців. Шептицький порадив Климентині знайти інженера для розробки плану розширення фабрики та інвестував власні кошти в цей проєкт. В результаті, у 1924 році було створено спільне підприємство "Фортуна Нова", яке переїхало до нової будівлі на вулиці Кордецького, 21-25, що належала митрополиту (тепер ця вулиця носить ім'я Олени Степанівни).

Будівля фабрики на вулиці Кордецького була власністю митрополита.

"Митрополит Шептицький надавав величезну увагу українському підприємництву. Він вірив, що для того, щоб українці могли стати повноцінною європейською нацією, їм необхідно мати не тільки вчителів, священиків і державних службовців, а й успішних бізнесменів. Саме тому він активно підтримував розвиток бізнесу", - ділиться Іван Сварник.

Шептицький хотів, щоб Климентина Авдикович стала найбільшим виробником у галузі харчової промисловості. Він сміливо вклав гроші у розширення і модернізацію виробництва. "Фортуна Нова" мала до 150 працівників - у десять разів більше ніж середній львівський заклад. Фабрика відкрила три магазини у Львові та два в області, експортувала продукцію за кордон. На день тут виготовляли до п'яти тонн солодощів.

На фабрику Климентина працевлаштовувала переважно українок з освітою. Окрім бізнесу, вона займалася харитативною допомогою: підтримувала "Союз українок", допомагала сиротам і студенткам, організовувала безкоштовні подарунки для дітей на свято Миколая. У 1934 році стала однією з головних спонсорок Першого жіночого конгресу українок у Станіславові.

Продукти компанії "Фортуна Нова" конкурували на ринку не лише серед українських споживачів. У той час у Львові функціонувало приблизно 20 подібних виробництв та безліч кондитерських магазинів. "Фортуна Нова" володіла кількома магазинами:

Також львівські цукерки експортували туди, де була велика українська діаспора - в Австралію, Північну і Південну Америку.

Рекламні матеріали "Фортуни Нової" в українських виданнях того часу.

Асортимент продукції фабрики вражав своєю різноманітністю: від тістечок і цукерок до мармеладів, кремів, печива, помадок та напівфабрикатів для домашнього використання. На території фабрики функціонувала власна лабораторія, а всі співробітники проходили регулярні медичні огляди, адже дотримання гігієнічних норм та високої якості продукції було пріоритетом для підприємниці. На відміну від конкурентів, які могли знижувати витрати шляхом використання дешевих сировин і зменшення зарплат, Авдикович завжди ставила якість на перше місце.

"Фортуні новій" бракувало досвідчених інженерів, тому розвиток фабрики відбувався занадто повільно. У 1925 році митрополит призначив свого брата Климентія для допомоги бізнес-партнерці. Врешті митрополит Шептицький, який вклав у фабрику "Фортуна Нова" 46 тисяч доларів, скасував борг Климентині Авдикович.

Продукти Климентини Авдикович були оригінально представлені в українських медіа: було опубліковано 10 заповідей "Фортуни Нової". У рекламних матеріалах акцентували увагу на тому, що ця компанія є єдиною українською кондитерською фірмою в регіоні. У той час існувала тенденція "Свій до свого по своє": українці прагнули підтримувати місцевих виробників, купуючи їхні товари.

Десять заповідей "Фортуни Нової" (ілюстрація ZAXID.NET за допомогою ШІ-програм)

У 1939 році радянський режим призупинив діяльність українського підприємства. Під час німецької окупації фабрика була повернена її власниці, проте у 1944 році її остаточно націоналізували. На основі цього підприємства була заснована кондитерська фабрика №2, яка згодом стала відомою як "Світоч". Протягом тривалого часу радянська влада продовжувала використовувати якісне німецьке обладнання "Фортуна Нова".

У 1944 році Климентина Авдикович вирушила в еміграцію до Австрії, спочатку оселившись у Відні, а згодом переїхала до Зальцбурга, де відновила свою справу у галузі кондитерських виробів. Вона відійшла у вічність у Відні в 1965 році, залишивши по собі яскравий слід у пам'яті українців як смілива підприємниця, яка не злякалася почати нову справу. Її донька Стефанія стала дружиною іспанського художника Фернандо Герассі та в Парижі дружила з відомими особистостями, такими як Сімона де Бовуар і Жан-Пол Сартр. Згодом вона вирушила в еміграцію до США.

Підсумовуючи, Іван Сварник назвав три українські найуспішніші підприємства Львова того часу: архітектурне бюро і будівельна фірма Івана Левинського, видавничий концерн Івана Тиктора і "Фортуна Нова" Климентини Авдикович.