"Відомі особистості на монетах": Магдебурзьке право - що воно собою являє та як функціонувало в Україні - На пенсійному етапі.

Оскільки деякі з наших поважних читачів можуть не бути повністю обізнані з цим правом, автор цих слів вирішив самостійно дослідити цю тему більш детально.

Зазвичай, говорячи про пам'ятні монети, ми представляємо вам викарбувані в металі образи видатних особистостей, що залишили свій слід в історії України. Проте існують також ювілейні монети. Однією з таких є п'ятигривнева монета з серії "Духовні скарби України", присвячена 500-річчю впровадження Магдебурзького права в Києві.

Нацбанк України наприкінці 1999 року ввів в обіг п'ятигривневу монету, присвячену 500-річчю Магдебурзького права Києва. Оскільки деякі з наших поважних читачів можуть не бути повністю обізнані з цим правом, автор цих слів вирішив самостійно дослідити цю тему більш детально.

Отже, це міське право виникло в німецькому місті Магдебург, яке розташоване в землі Саксонія, ще в 1188 році. Воно забезпечувало місту автономію від управління "паном" та звільняло його від юрисдикції місцевих феодалів, що були господарями даної території. Це право стало основою для створення системи міського самоврядування. Воно гарантувало права міських купців і ремісників, визначало процедуру обрання органів місцевого управління та їхні функції. Крім того, дана система регулювала правила торгівлі, опіки, спадкування, а також передбачала покарання за певні злочини.

Говорячи про злочини, наведу один цікавий приклад. Ми всі, шановні читачі, маємо корені в СРСР, тому добре пам'ятаємо, яким було розбавлене пиво, яке продавали в розлив. У 70-х роках був чудовий фільм під назвою "Не може бути", де талановитий В'ячеслав Невинний, який торгував пивом, співав фразу: "Губит людей не пиво, губит людей вода". В ті часи не було чутно про жодні страждання професійних розріджувачів пива: вони жили своїм життям і не нарікали.

У середньовічній Німеччині існувала цікава традиція, пов'язана з контролем якості пива, яку здійснювала місцева "народна" влада. Для перевірки пінного напою пивовар або торговець пивом сідав на дубову лавку у спеціальних шкіряних штанях. Якщо за певний час він не міг підвестися, залишивши частину штанів приклеєною до лави, міські чиновники дякували йому за якісне пиво і відпускали без проблем. Однак, якщо штани не прилипали до лави, це свідчило про те, що пиво було розведеним і водянистим. У такому випадку місто накладало на нього заборону займатися цим бізнесом назавжди.

На території сучасної України перші міста, які отримали Магдебурзьке право, включають Сянок (сучасний польський Санок, 1339 рік), Львів (1356 рік), Кам'янець-Подільський (1374 рік) та Луцьк (1432 рік). Це право з'явилося завдяки німецьким колоністам, яких запросив князь Данило Романович (1201-1264), син великого князя Київського Романа Мстиславовича. Історики вважають, що Магдебурзьке право в Києві стало актуальним у 1494 році. Існує документ — лист литовського князя, в якому він у 1499 році підтверджує киянам надання "права німецького". Це вважається офіційною датою, хоча є свідчення про наявність цього права в Києві ще до 1430 року. Проте метою даної публікації є не стільки дослідження Києва, скільки розгляд самої системи Магдебурзького права в Україні того часу. Тому, як видається, найзручніше проаналізувати це на прикладі Львова, оскільки в інтернеті можна знайти більше інформації про це місто.

Магістрат Львова, або міське управління, складався з двох основних органів: Лави та Ради. На початкових етапах Лава відігравала ключову роль, маючи в своєму розпорядженні всі важливі управлінські повноваження. З 1356 року до складу Лави обирали семеро засідателів (лавників), з 1385 року чисельність зросла до дев'яти, а з XV століття до дванадцяти, причому лавники отримували довічне призначення. Очолював цю структуру війт, який виконував функції головної особи в магістраті. Відзначимо, що в деяких варіантах, перекладених на російську мову, термін "війт" може з'являтися як "войт". Напевно, у багатьох з вас є знайомі або родичі з прізвищами, що походять від цього слова. Наприклад, пам'ятаєте прем'єр-міністра Пустовойтенка? А я знав людей на прізвища Войтовський, Старовойтов, Войтишина та Войт.

Раду було створено для нагляду за Лавою. Спершу до її складу входили шість радників (консулів), яких обирали на річний термін. На чолі Ради стояв бургомістр (проконсул), але його посада змінювалася щомісяця. Таким чином, щороку призначали трьох бургомістрів: один представляв львівського королівського старосту, інший – Раду, а третій – міську громаду. Вони по черзі виконували свої обов'язки протягом місяця у кожному кварталі.

Також у складі магістрату був виконавчий орган -- "міські слуги", яких не обирали, а наймали за оплату. Очолював службу ратушний (господар). До "міських слуг" належали інстиґатор (прокурор), синдик (адвокат), возний (дрібний судовий виконавець), нотаріус (писар), людвисар (ливарник, гармаш), годинникар, геометр (фортифікатор), лікар, товмач (перекладач), рурмайстер (доглядач водогону), мірник (доглядач "міри" на площі Ринок), доглядач "важні" на площі Ринок, воскобійник (доглядач за воском і якістю товарів), відбілювач полотна, яточник (наглядач за ятками), лазняр (доглядач міської лазні), пургант (прибирач сміття), ключники (на міських брамах), трубач (на ратушній вежі), кат. Також до "міських слуг" належали ціпаки (гайдуки, міська поліція), їм допомагали драби (до п'ятдесяти чоловік), яких наймали тимчасово. На передмістях представляли владу магістрату - ландвійти. B їхньому розпорядженні були "старші вулиць" (присяжні десятники).

Такою проявлялася європейська демократія в Україні в середньовічний період.

Чи варто згадувати, яка темрява і дичина в той період панували в Московії? "Старший брат" з величезним невдоволенням споглядав таку європейськість України. І ось прийшов 1654 рік - рік так званого возз'єднання України і Росії. У тих районах, які собі відкусила Московія, магдебурзьке право було одразу ж анульовано - крім кількох "привілейованих міст". Фактично застосування права припинили у 1781 року. Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де його скасували 1835 року.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.