Щира бесіда з військовим медиком ССО Збройних сил України.

"Працює артилерія, рвуться КАБи, насипають з дронів, а ти рятуєш побратима": неймовірна історія перевтілення бійця ССО

До свята медичних працівників

27 липня в Україні святкують день людей, які рятують життя — медичних працівників. У часи війни, що триває в країні, значення їхньої професії набуває особливої ваги.

Ми поговорили з бійцем із позивним Тренер -- людиною, яка ще донедавна виховувала юних дзюдоїстів, потім здобувала досвід у добровольчому батальйоні "Госпітальєри", а наразі служить бойовим медиком 6 окремого полку "Рейнджер" Сил спеціальних операцій.

У 2023 році ви займалися спортом, активно беручи участь у змаганнях з дзюдо, де здобули медалі на національному та міжнародному рівнях. Але вже в квітні 2024 року ви приєдналися до Збройних Сил України, отримавши від своїх товаришів по службі позивний "Тренер". Цікаво, чому саме так?

У останні роки, окрім активних виступів, він також займався тренуванням дітей. Закінчив Львівський національний університет фізичного виховання, отримавши спеціальність тренера-викладача. Разом із батьком вони орендували спортивну залу поблизу Яворова, відремонтували її, придбали всі необхідні інструменти та заснували дитячу школу дзюдо.

Протягом певного часу ми працювали з групою з 20 дітей, чий вік варіювався від 4 до 16 років. Ми пропонували їм захоплюючі активні вправи, сподіваючись, що вони сподобаються підліткам. Важливо, що хлопці самостійно виявляли бажання брати участь у тренуваннях, без тиску з боку батьків. Приємно бачити, що деякі з них вже досягли успіхів у змаганнях. Хоча я наразі на службі, моїм батьком продовжується ця справа. Він відповідає за організацію та тренування. Це наше спільне рішення, адже діти не повинні страждати через війну. Вони займаються спортом, спілкуються один з одним, і це набагато краще, ніж проводити час вдома або піддаватися впливу вулиці.

На початку конфлікту я звернувся до знайомого лікаря Романа з проханням провести курси домедичної допомоги в нашому селі. Під час розвантаження обладнання я помітив у його машині шеврон "Госпітальєрів". Це нагадав мені, що раніше я вже надсилав їм заявку, але через велику кількість бажаючих отримав відмову.

"Якщо ти бажаєш, я заберу тебе", -- несподівано промовив Роман. Це сталося в неділю, а у вівторок він зателефонував: "Пакуй свої речі, у п'ятницю вирушаємо на навчання". "Госпітальєри" -- це медичний батальйон Української добровольчої армії, який з 2014 року займається евакуацією поранених з фронтових ліній і їх транспортуванням зі стабілізаційних пунктів до лікарень.

Запам'ятався випадок, коли ми рятували хлопця з 36-го батальйону морської піхоти. Він отримав контузію внаслідок удару FPV-дрону. Після отримання виклику ми за приблизно сорок хвилин досягли його місця, надали необхідну допомогу і транспортували до лікарні.

-- Коли бачите кров, важкопоранених хлопців та дівчат та інші жахіття війни, не виникають сумніви в правильності обраного шляху?

Це важко прийняти, але, що поробиш. Коли йдеться про надання допомоги, сльози і емоції не мають місця. Потрібно виконувати свою місію. Пам'ятаю, ми працювали в Херсонській області разом із ДСНС. Отримали виклик у одне з сіл, куди влучила ракета. Вся вулиця була зруйнована, і з-під уламків будинку вдалося витягти жінку і чоловіка, на жаль, обидва загинули...

Про "Госпітальєрів" я не зізнавався батькам, тільки старшому брату. Вони вважали, що я вирушив на навчання і знаходжуся в безпеці. І ось як вийшло, що біля супермаркету в Костянтинівці зустрів... свого дядька. До речі, він зберіг мою таємницю в секреті...

У серпні 2023 року з дядьком трапилася одна незабутня пригода. Він запросив мене відвідати його на роботі, адже служив сапером. Ми домовились про дату і вирушили до Часового Яру. Коли заїхали в ліс на його хамері, виявилося, що загрузли в болоті. Спочатку намагалися жартувати, але коли нас помітили і почали обстрілювати з міномета, страх і напруга миттєво витіснили сміх. Витягтися з тієї пастки ми змогли лише через годину. Тоді ця пригода завершилася щасливо. Але, на жаль, дядько загинув у січні 2024 року...

Для роботи з пораненими важливо володіти медичними знаннями та практичним досвідом...

Пройшов десятиденний курс підготовки. Після цього взяв відпустку на роботі та вирушив на ротацію. Всього їх було три, кожна тривала близько місяця. Нью-Йорк, Оріхів, Херсон... Ми підтримували бійців різних підрозділів. Були моменти, коли поранених доводилося евакуювати з відстані 700 метрів до ворожих позицій — це була справжня доза адреналіну. Я здобув безцінний досвід, коли мій товариш Роман запропонував: "Досить тут, приєднуйся до нас у ССО. Формується новий підрозділ, є місце для тебе". Я погодився, адже відчував, що готовий до нових викликів і прагнув бути корисним на фронті на постійній основі. Мені надали відкріплення та відправили на подальше навчання.

-- Стала в нагоді практика медевакуації?

-- Звичайно, на війні дрібниць немає. Ти бачиш, як і що роблять інші, намагаєшся уникати помилок. На навчання нас відправили в одну із країн-партнерів, в гори неподалік океану. Побачив сучасну військову інфраструктуру, повагу з боку інструкторів, навчання проводилося за стандартами НАТО. Чого не вистачало -- відчуття бойової обстановки.

Навчився поводитися зі зброєю, ходили в гори за температури 30 градусів. Для мене це не проблема, якраз спортивне минуле і стало в нагоді...

-- За яким напрямком служите в ССО, які маєте здобутки?

Бойовий медик у медичній роті. Протягом понад двох років у цій галузі я здобув безліч знань, постійно спілкуючись із колегами-практиками та відкриваючи нові аспекти своєї роботи. Іноді навчальні процеси займають увесь день, адже можливості для вдосконалення в нашій сфері безмежні. Не можу сказати, що отримую задоволення виключно від медицини. Значно більше радості приносить можливість рятувати життя людей своїми руками та знаннями, а згодом усвідомлювати значимість своїх дій. Мені пощастило служити в новоствореному підрозділі, тому я розвиваюсь разом із ним.

-- Розкажіть про 35-денні курси бойового медика. Що найбільше запам'яталося?

-- Навчання було максимально насиченим, корисним і дуже потрібним. Багато теорії, але ще більше -- практики. Хоча її справді ніколи не буває забагато. Запам'яталися інструктори. Всі -- з фронту, всі бачили війну в очі. Говорили коротко, іноді жорстко, але завжди -- по суті.

Мені пощастило зустріти безліч чудових людей. Це справжні класні хлопці та дівчата, з якими я швидко встановив дружні стосунки. На жаль, деякі з них вже пішли з цього світу. Саме ці курси стали важливим етапом у формуванні мого розуміння: ким я є і яку мету маю в житті.

Які труднощі виникали під час навчального процесу?

Прийняти, що не всіх можна буде врятувати, і що іноді потрібно робити вибір.

Яка саме атмосфера панує під час щоденної діяльності на стабілізаційному пункті?

Під час останньої ротації я перебував на Сумщині. Ситуація складна, але під контролем. Це був не звичайний стабілізаційний пункт, а скоріше передова хірургічна бригада. Фактично, це був польовий шпиталь, розташований дуже близько до лінії фронту. Найбільше навантаження спостерігалося вночі, коли масово прибували поранені. Вдень було трохи спокійніше, і я користувався цією можливістю, щоб спілкуватися з лікарями з різних спеціальностей. Я задавав питання, вчився та переймав їхній досвід.

Запам'ятався мій перший досвід асистування хірургу під час операції на пацієнті з торако-абдомінальним пораненням. Це було справжнє випробування! Я ще не мав достатньо знань, руки при цьому тремтіли, але старанно дотримувався всіх вказівок. Пізніше я взяв участь і в інших хірургічних втручаннях, зокрема, при ампутаціях. Висловлюю щиру подяку лікарям, які не лише дозволили мені бути присутнім, але й надали можливість активно працювати. Їхнє терпіння у навчанні та підтримці було безцінним.

Яка різниця між службою на "стабі" і перебуванням у бліндажі на передовій?

У першому сценарії відкривається більше можливостей: наявне обладнання, кваліфіковані спеціалісти та медики з великим досвідом. Тут ти не самотній — працює злагоджена команда. Натомість у бліндажі ресурси та час дуже обмежені. Умови далеко від ідеальних: недостатнє освітлення, а іноді й шум, адже поруч активна артилерія, вибухи КАБів та дронів. У такій ситуації твоє завдання полягає не в лікуванні, а в стабілізації стану пораненого, щоб його можна було оперативно переправити на наступний етап евакуації.

-- Який випадок із останньої ротації запам'ятався найбільше?

Це сталося під час нашого останнього чергування перед відпусткою. Ми їхали звичним шляхом, коли водій раптом помітив FPV-дрон, що летів до нас. Він встиг нас попередити, і ми миттєво вискочили з автомобіля. За мить пролунав вибух. На щастя, ми отримали лише легкі травми. Хоча ми втратили багато речей і сам автомобіль, головне, що залишилися живими.

Чи є серед ваших колег-дзюдоїстів ті, хто служить у Збройних Силах України, і чи підтримуєте ви з ними зв'язок?

Багато з них перебувають на службі. Усі мої тренери з Львова беруть участь у бойових діях, і ми підтримуємо контакт. Спорт розвиватимемо після перемоги, а зараз наше головне завдання — захистити Україну.

На жаль, серед спортсменів є й такі, хто намагається отримати славу будь-якою ціною. Мій добрий друг, обдарований дзюдоїст Стас Гуленков, родом з Волині, з Любомеля. Ми часто зустрічалися на змаганнях. Хоча ми змагалися в різних вагових категоріях, одного разу нам випала нагода виступати в одній, і тоді він здобув перемогу. Це справді гідна особа, і я з сумом згадую про нього...

Кожен солдат, навіть у моменти короткого відпочинку, мріє про спокійне життя і своє місце в ньому. Які у тебе плани на майбутнє, коли війна закінчиться?

Я маю намір розвивати наш дитячий спортивний клуб разом з батьком. Мрію створити сучасну залу з татамі та обладнанням для кросфіту, яким я також займаюся. Все має бути на найвищому рівні: роздягальні, душові та невеличка трибуна. Наші діти заслуговують на найкращі умови для тренувань, і ми будемо щасливі, якщо до нас приїдуть діти з навколишніх сіл. Проте це поки що лише плани. Для їх реалізації нам необхідна спільна перемога! Це зараз наш пріоритет, а до спорту ми ще обов'язково повернемося.

Бажаєш приєднатися до елітних сил Збройних Сил України? Мрієш про службу в 6-му полку "рейнджерів"? Тоді не вагайся і звертайся до "ССО Рекрутинг"!

сайт

Sure! Here’s a unique version of the text "facebook": "Social Media Network"

Sure! Here’s a unique take on the concept of Instagram: "Instagram is a vibrant platform where users can share snapshots of their lives, express creativity through photos and videos, and connect with a global audience. It serves as a digital gallery, allowing individuals to curate their personal stories and explore the artistic expressions of others. With features like filters, stories, and reels, it transforms everyday moments into visually captivating experiences, fostering a sense of community and inspiration among its users."

telegram канал

Телефон: 0800357174

Локації офісів ССО Рекрутинг:

Київ, Оболонська набережна, будинок 7, корпус 1.

Хмельницький, вулиця Соборна, 16. Центр надання адміністративних послуг.

Кропивницький, вулиця Віктора Чміленка, будинок 53/35