Віктор Цибуленко: подолав недугу серця, витримав німецьку окупацію і здобув титул короля Риму.

13 липня відзначається 95-річчя від дня народження Віктора Цибуленка, видатного українського легкоатлета епохи СРСР, який здобув золоту медаль у метанні списа на Олімпійських іграх 1960 року в Римі.

Писати про Віктора Цибуленка – це справжнє задоволення, адже він був моїм сучасником, з яким я неодноразово зустрічався. Він активно долучався до спортивного життя України, а також залишив по собі велику кількість цікавих матеріалів в українських спортивних ЗМІ. Зокрема, на нашому сайті представлено багато цінних статей, які я з вдячністю використовую, посилаючись на колег, таких як Віктор Ястребов ("2000"), Олена Павлова ("Обоз"), Максим Розенко ("Чемпіон") та інші.

Народився уславлений метальник 13 липня 1930 року в селі Веприк Фастівського району Київської області. Через рік його батька, який мав 20 соток землі та трійку добрих коней, вирішили "розкуркулити". Батьки були вимушені залишити хлопчика бабусі та втекли до Києва. Потім вони забрали сина до себе, а коли все стихло, повернулися.

На старті Другої світової війни батько майбутнього олімпійського чемпіона певний час виконував обов'язки охоронця аеродрому в Святошині, після чого повернувся до рідного Веприка.

Німецькі загарбники змусили Сергія Цибуленка стати старостою села та очолити новостворений колгосп. Коли радянські війська звільнили територію, старшого Цибуленка не можна було звинуватити в жодних злочинах. Він знову потрапив до армії, звідки повернувся з контузією та проблемами зі зором.

У дитинстві Віктор майстерно метав сніжки, уявляючи, що це гранати, які летять у ворожі танки. Проте його спортивна кар'єра в метанні могла б і не розпочатися: після падіння з "гойдалки-тарзанки" та втрати свідомості, сільський фельдшер виявив у хлопця серцеву ваду і заборонив займатися будь-яким спортом. Пізніше цей діагноз підтвердили під час медичного огляду в залізничному училищі, через що Віктора не взяли на посаду помічника машиніста, залишивши лише в санітарній групі. І ще раз наголосили - про спорт не може бути й мови.

Коли Віктор почув по радіо, що чемпіонат Києва з метання гранати завершився з рекордом 55,75 м, у нього виникло відчуття, що він може досягти більшого. Взявши гранату у свого фізрука, він вийшов за паркан школи і скинув її на вражаючу відстань близько 70 метрів.

Вчитель миттєво усвідомив, що в хлопцеві приховано великий потенціал, і порадив йому звернутися до тренера з легкої атлетики Володимира Козловського. Саме цей тренер, за словами нашого героя, став його провідником у світ великого спорту.

У той час трапилось ще одне диво - медобстеження показало, що вади серця вже немає - переріс.

Цибуленко стартував свою кар'єру в легкій атлетиці з метання диска та штовхання ядра.

У 1948 році в Ленінграді він взяв участь у перших для нього великих змаганнях - першості Центральної ради спортивного товариства "Трудові резерви". Віктор переміг у штовханні ядра, потім у метанні диска та встановив рекорд товариства в метанні гранати.

На цих змаганнях він вперше спробував кинути спис і одразу ж здобув друге місце.

На відкритті київського стадіону СКА, 1 травня 1951 року, Цибуленко кинув гранату на 89,39 м - це був рекорд СРСР, як виявилося, вічний: за наступні 40 років існування країни його так і не змогли перевершити. Незабаром змагання з цього виду спорту перестали проводити.

Під час своєї військової служби представляв київський СКА. Після цього завершив навчання в Київському інституті фізичної культури в 1958 році, а в рамках служби в Радянській армії досяг звання підполковника, вийшовши у відставку в 1985 році.

На чемпіонаті СРСР 1950 року в Києві 20-річний Віктор Цибуленко з результатом 66.16 м посів друге місце, програвши естонцю Гаррі Валману 24 см. Саме тоді він увійшов до еліти радянського метання списа.

У 1951 році Віктора включили до складу команди, яка виступала на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Берліні. Перед початком турніру він пошкодив палець, борючись з товаришем. Тому виступив у штовханні ядра, посівши 5 місце.

Чемпіонат Союзу Цибуленко виграв вперше в серпні 1952 року в Ленінграді. Проте за три тижні до цього він вже довів свою силу, ставши найкращим радянським метальником на Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінкі.

На своїх перших Олімпійських іграх Віктор представляв збірну СРСР під третім номером, поступаючись лише ленінградцям Володимиру Кузнецову та Юрію Щербакову. Молодий українець вразив усіх, здобувши 4 місце з результатом 71.72, лише на 17 см відставши від бронзового призера, фінна Тойво Хюютіяйнена.

За словами самого Цибуленка, він мав можливість показати кращий результат, але йому завадила неприємна травма. Під час кваліфікаційного етапу він підвернув ногу через занадто великі штани, які нагадували шаровари, а також через шипи на взутті, за які він зачепився за штанину. У підсумку, у фіналі йому довелося метати практично без розбігу.

Чемпіон, американець Сай Янг, встановив новий олімпійський рекорд, досягнувши дистанції 73.78 метра. Що стосується радянських спортсменів, то Кузнецов посів шосте місце з результатом 70.37 метра, а Щербаков фінішував тринадцятим, показавши результат 64.52 метра.

На вказаному раніше чемпіонаті СРСР 1952 року Цибуленко досягнув результату 72.26 м, що суттєво перевищило показники Кузнецова (67.47 м) та Щербакова (65.44 м).

У 1953 та 1954 роках Володимир Кузнецов здобував золоті медалі на чемпіонатах СРСР. Однак українець знову зайняв першу позицію, утримуючи її протягом трьох років (1955-1957) та знову у 1959 році. Цей успіх мав велике значення в рамках олімпійських циклів.

У своїй найкращій фізичній формі, як тепер модно казати, у розквіті сил, Цибуленко мав такі параметри: зріст — 188 см, вага — 92 кг.

З 1954 року його тренував Зосима Синицький, видатний експерт у своїй галузі, який протягом тривалого часу очолював кафедру легкої атлетики в Київському державному інституті фізичної культури.

На Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні Віктор вирушив як визнаний лідер збірної СРСР, супроводжуваний Володимиром Кузнецовим та Олександром Горшковим.

На змаганнях зі метання списа на Іграх у Мельбурні, що відбулися 26 листопада 1956 року, спостерігався сильний вітер. Атлети, які здійснювали свої спроби в моменти, коли вітер стихав, отримували певну перевагу.

Утім, перемога норвежця Егіля Даніельсена зі світовим рекордом 85.71 м не викликає жодних сумнівів. До історії світової легкої атлетики увійшов сюжет про те, як другий призер, поляк Януш Сідло, позичив Егілю свій сучасний металевий снаряд - коли норвежець не міг показати кращі результати зі старим дерев'яним списом. То був видатний випадок фейр-плей. Сідло метнув на 79.98 і здобув срібло. А Віктор Цибуленко з результатом 79.50 зійшов на п'єдестал, виборовши бронзу. Олександр Горшков став восьмим (70.32), а Володимир Кузнецов - дванадцятим (67.14).

За успіх у Мельбурні Віктор Цибуленко отримав звання "Заслужений майстер спорту СРСР", орден "Знак пошани". У 1957-му йому видали двокімнатну квартиру в будинку совміну з високими стелями (3,5 м).

У липні 1960 року в Москві пройшов чемпіонат СРСР з легкої атлетики, де проводився відбір на Олімпійські ігри. Перше місце взяв естонець Март Паама (79.77 м), який майже на два метри випередив 30-річного українця (77.87). Третім став ленінградець Іван Сивоплясов (76.80). Таким складом і поїхали до Рима.

"Перед Олімпійськими іграми 1960 року в Римі я мав зустріч з робітниками ЛАЗу у Львові. Вони запитали мене: 'На що сподіваєшся?' Я почав аналізувати: у Хельсінкі я посів четверте місце, у Мельбурні – третє. Виходить, у Римі я повинен розраховувати на друге. Але якщо пощастить зайняти перше, я не буду заперечувати. І, зрештою, все склалося так, як я передбачав," - ділився спогадами Цибуленко.

Декілька обставин були несприятливими: він травмував плече незадовго до Ігор, а його тренера Зосиму Синицького до Рима не взяли - опікав Віктора персональний тренер Володимира Кузнецова Леван Сулієв. Кузнецов на Ігри не відібрався, а Сулієв привіз до Рима Ельвіру Озоліну, яка стала чемпіонкою.

У вільний від клопоту про Озоліну час Сулієв трохи займався Цибуленком. Перш за все, він дав спортсменові три дні відпочинку: щоби той заспокоївся та налаштувався на змагання.

А згодом все почало складатися на краще.

У день кваліфікаційних змагань (7 вересня) Егіль Даніельсен не зміг виконати кваліфікаційний норматив та не пройшов до фіналу.

У день фіналу, 8 вересня, чинний рекордсмен світу американець Ел Кантелло, який у червні 1959 року показав 85.04 м, закінчив турнір з результатом 74.70, чого вистачило лише для 10 місця.

Однак головну роль у цьому успіху відіграв сам Цибуленко, який вже з першої спроби метнув снаряд на вражаючу відстань 84.54 метри. При цьому його нога зупинилася всього за кілька сантиметрів до межі заступу, що навіть викликало усмішку у судді, який вказав на це. Друге місце зайняв німець Вальтер Крюгер з результатом 79.36 метра, а угорець Гергей Кулчар фінішував з 78.57 метра. Таким чином, перевага Цибуленка була абсолютно очевидною.

Март Паама фінішував з результатом 74.56, зайнявши 11 місце, тоді як Іван Сивоплясов не зміг пройти до фіналу. Таким чином, всю гордість радянського спорту в метанні списа знову утримав українець Віктор Цибуленко.

За перемогу на Олімпіаді в Римі Цибуленку вручили орден Трудового Червоного Прапора та грошову винагороду в розмірі 15 тисяч карбованців "старого зразка", оскільки вже наступного року відбулася грошова реформа, внаслідок якої ці кошти стали еквівалентом 1500 нових карбованців.

Останню медаль всесоюзного чемпіонату Віктор Цибуленко здобув у 1962 році в Москві, і це була бронзова нагорода. У той час на спортивний Олимп вже піднімалася зірка Яніса Лусіса, який успадкував олімпійську славу Цибуленка. Лусіс завоював золоту медаль на Олімпійських іграх у Мехіко-1968, срібло в Мюнхені-1972 та бронзу в Токіо-1964. У тому ж 1962 році на чемпіонаті Європи в Белграді Лусіс здобув золото з результатом 82.04, тоді як Цибуленко зайняв друге місце з результатом 77.92.

Символічна передача естафети відбулася.

Після завершення активної військової служби Віктор Сергійович провів чотири роки в якості офіцера в Групі радянських військ у Німеччині. За цей період він підготував близько двадцяти майстрів спорту СРСР у різних спортивних дисциплінах. У період з 1972 по 1985 роки обіймав посаду викладача в київському зенітно-ракетному училищі. Досягнувши звання підполковника, він вийшов на пенсію, але не залишив спорт. Натомість розпочав тренерську діяльність, багато років працюючи в дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву "Старт".

У 2002 році президент України Леонід Кучма своїм указом присвоїв йому звання полковника та вручив орден "За заслуги" III ступеня. Через десять років, у 2012-му, ветеран отримав орден "За заслуги" II ступеня.

Незважаючи на всі труднощі важких 90-х, чемпіон відмовився від продажу своєї золотої олімпійської медалі, навіть попри те, що йому запропонували значну суму для тих часів - 5000 доларів.

"Мене постійно переконували, - ділився Цибуленко. - Я сказав, що готовий стати жебраком і просити милостиню, але свою медаль ніколи не продам. Навіть за мільйон доларів! Це надто велика вартість для мене, адже я здобув її, жертвуючи своїм здоров'ям."

У 1994 році Віктор Сергійович, за підтримки спонсора, поїхав на чемпіонат світу серед ветеранів до Австралії та виграв цей турнір. У 64 роки метнув спис на 41.42 м.

Навіть у зрілому віці він прагнув залишатися активним: "Лопата, коса, сокира. У моєму рідному селі, де я з'явився на світ, є будинок, який тепер став нашою дачею. Ось туди ми вирушаємо, аби зайнятися господарством". Він також турбувався про свою дружину Розану, яка перенесла інсульт...