"Він залишив після себе певні вказівки". Історія життя та смерті актора Юрія Феліпенка, який загинув на фронті.

Юрій Феліпенко – актор театру та кіно, який здобув визнання в Київському академічному драматичному театрі на Подолі. Він також активно займався кінематографом. У весняний період 2024 року вступив до складу батальйону ударних БПАК Ахіллес 92-го окремого штурмового батальйону. На жаль, 15 червня він трагічно загинув на фронті, виконуючи бойове завдання.

На запит OBOZ.UA близькі та колеги поділилися спогадами про те, яким Юрій був поза межами театру та знімальних майданчиків. Усі одностайно відзначають: Феліпенко був не лише талановитим актором, а й справжнім джерелом натхнення і взірцем мужності в повсякденному житті.

Актор Костянтин Темляк, який виконує головну роль у фільмі "БожеВільні", має глибокі дружні зв'язки з Юрієм Феліпенком, які виникли ще під час їх навчання в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Вони разом розвивали свої акторські навички, виступали на сцені Театру на Подолі, а також поділилися досвідом служби на фронті, воюючи в одному підрозділі.

"Ми завжди знаходили спільну мову, ніколи не виникало жодних конфліктів," - з легким сумом усміхається Костянтин Темляк. "З Юрою ми прожили в одній кімнаті гуртожитку з моменту нашого вступу, навіть до початку навчання. З того дня, як ми познайомилися, були нерозлучні. Коли на початку російської агресії ми прийшли до ТЦК разом, нам потиснули руки і сказали: 'Дякуємо, хлопці, що ви такі свідомі, але наразі актори не потрібні'. Ми ще рік чи півтора працювали в театрі, але з часом усвідомили, що наше місце не там. Ми обговорили це і вирішили зателефонувати рекрутерам - це було спільне рішення. Ми не просто служили в одному підрозділі, а потрапили до одного взводу."

Юра проявив себе як видатний воїн, я був свідком його мужності під час багатьох бойових місій. "Він вміло "підраховував" супротивника," - продовжує Темляк. Хоча він не мав військового досвіду перед тим, як прийшов до ТЦК і навіть не мав військового квитка, в бою він діяв як справжній професіонал. Його поведінка на полі бою була настільки вражаючою, що важко знайти слова для її опису. Чи ділилися ми роздумами на кшталт "що робити, якщо щось піде не так"? Звісно, ділилися. Він залишив певні заповіти — так, це правда. Але ці розмови залишаться між нами. Це не були якісь пафосні висловлювання, а прості істини — і я впевнений, що вони будуть втілені в життя.

Актор Григорій Бакланов, зірка серіалу "Спіймати Кайдаша", теж навчався на одному курсі з Юрієм у театральному виші.

«Я завжди згадую Юру як найобдарованішого студента нашого курсу, — ділиться спогадами Григорій Бакланов. — Він був вкрай добрим, просто неймовірно добрим. У нього була особлива чутливість до всього навколо — це відразу кидалося в очі. Пам'ятаю, як ми разом прийшли на прослуховування до Театру на Подолі. Його наставник, вже покійний Віталій Малахов, був вражений, побачивши Юру: «Такі, як він, зараз рідкість — ні за зовнішністю, ні за сприйняттям життя».

Згодом кожен з нас почав працювати в своєму театрі, і наші розмови стали рідшими, - згадує актор. - Ми підтримували зв'язок, вітаючи один одного з днями народження та радіючи випадковим зустрічам, які іноді траплялися. Коли я дізнався, що Юрій пішов на фронт як доброволець, ми мали кілька телефонних розмов. Я намагався не навантажувати його, не відволікати, лише казав, що, якщо йому знадобиться допомога, нехай обов'язково звертається. Коли почула новину про його загибель, я була в шокові. Я чомусь наївно вважала, що таким людям, як він, завжди усміхається доля, і янголи охороняють їх. Але, на жаль, цього разу не вдалося їх уберегти.

Режисер Юрій Висоцький був викладачем і керівником акторської майстерні Юрія Феліпенка в Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

"Це була людина з непересічною внутрішньою та зовнішньою інтелігентністю, - ділиться спогадами Юрій Висоцький. - Це справляло враження, особливо враховуючи, що вихованням Юрія опікувалася лише його бабуся, оскільки батьків у нього не було. Бабусі не стало, здається, у 2019 році. Він відзначався надзвичайною добротою - тихою, глибокою, світлою. Протягом всіх чотирьох років навчання (а середовище акторів дуже емоційне й напружене) не пригадую жодного випадку, коли Юрій проявив би негативні емоції чи роздратування. Його доброзичливість і внутрішня гармонія були абсолютними. Навіть зараз намагаюся згадати хоч один випадок, коли б мав до нього зауваження, але нічого не можу згадати."

Він справив на мене враження ще під час вступних іспитів. Його привабливість була не лише вражаючою зовнішністю (яка просто сяяла — бездоганні риси обличчя), але й у потужній внутрішній енергетиці. Вже на першому курсі він почав зніматися в кіно. Його чекало яскраве акторське майбутнє, але війна змінила все. І знову прийшла трагедія, яка забрала в нас усе. Чи слідкував я за його кар'єрою? Звичайно. Якось він запросив мене на одну з його вистав — просив відвідати і висловити свою думку. Коли я дізнався, що він пішов на фронт, це не стало для мене несподіванкою. Він — людина з неймовірною чесністю, яка не ховається від труднощів. Саме ця чесність робила його вразливим, але водночас наділяла великою силою.

Два роки тому Максим Голенко, гендиректор та художній керівник Львівського театру імені Марії Заньковецької, реалізував виставу "Зелені коридори" в Київському академічному драматичному театрі на Подолі. Ця постановка основана на творі Наталки Ворожбит, а в ній також взяв участь актор Юрій Феліпенко.

"Юрій Феліпенко, на мою думку, був одним із найперспективніших українських акторів. Він поєднував у собі винятковий професіоналізм, тонке відчуття сценічної правди та виразну зовнішність - рідкісну серед сучасних акторів, - каже Максим Голенко. - Як людина Юрій був неймовірний: відповідальний, надійний, завжди дотримувався домовленостей і ставився до справи з повною віддачою. У виставі "Зелені коридори" Юрій грав кілька ролей -- і все встигав. Він однаково віддано працював як над головними ролями, так і над епізодами. Відверто зізнаюся: коли я прийшов до Театру імені Заньковецької, попри те, що тут багато талановитих акторів, почав шукати нові обличчя. І одним із перших, до кого звернувся з пропозицією, був Юра. Я запропонував переїхати до Львова, але він відповів, що закоханий у Київ і відданий своєму театру".

Смерть Юрія Феліпенка - це значна втрата для українського театрального мистецтва, що стає кроком назад, - зазначає режисер. - І це не просто фраза. Те, що трапилося, є глибокою трагедією, оскільки ми залишилися без частини нашого майбутнього. Юрій був справжнім митцем і непересічною особистістю. Зараз у Театрі на Подолі відбувається щось трагічне: ми вже втратили Василя Кухарського, а тепер - Юрія Феліпенка. Це приносить велику біль.

Акторка Валерія Ходос знімалася разом із Юрієм Феліпенком у головних ролях серіалу "Обіцянка Богу". Під час прем'єри в червні минулого року серіал посів друге місце за переглядами серед найпопулярніших телепроєктів на той час.

"Не можу стверджувати напевно, але, здається, наш серіал став останньою роботою Юри в кіно", - зазначає Валерія Ходос. "Ми завершили зйомки проекту, і він вирушив на фронт. Я навіть писала йому: 'Юрко, ти вже на службі, а тут твій серіал виходить. Це хоч якось тобі допомагає? Тебе впізнають?' Він відповів з гумором: 'Так, іноді в магазинах щось продають без черги'."

"Я знала Юру як партнера - наш зв'язок був водночас професійним і особистим, - ділиться акторка. - І саме ці людські якості часто вирішували все, адже ми працювали в надзвичайно важких умовах: проєкт вимагав значних зусиль. У ті моменти, коли втома була на межі, а командна робота була критично важливою, Юра став справжнім командним гравцем. Не можу назвати нас близькими друзями, але завжди відчувала підтримку, наче ми були братами - він завжди був на моєму боці."

"Зараз таке зустрінеш нечасто, але в Юри була вроджена інтелігентність, - згадує про колегу. - Водночас - він був дуже прямолінійним, проте в цій своїй чесності ніколи не ображав. Міг прямо висловитися про якісь не надто вдалі акторські роботи. Пам'ятаю одну розмову: він щиро сказав, що йому не сподобалась стрічка, якою я була захоплена. Але це прозвучало настільки чесно, що в цій справжності зумів нікого не образити. У ньому було тонке відчуття такту, внутрішня культура й простота".

"Одного разу я запросила Юру провести майстер-клас для моїх студентів у школі акторської майстерності," - згадує Валерія Ходос. - "Сьогодні ми разом згадували той незабутній день. Він був надзвичайно доброзичливим і спілкувався з ними на рівних. Ми очікували зустріти 'зірку телебачення', але натомість побачили просту й відкриту людину, яка щиро прагнула поділитися своїми знаннями. Спілкування тривало більше трьох годин, і всі були в захваті... Якщо чесно, я досі не можу повірити, що його більше немає. Я думала, що момент прощання змінить моє сприйняття, але цього не сталося."

"Я знайома з його дружиною, - каже Валерія. - Ще до того, як дізналася, що вони разом, була її великою прихильницею. Рідко захоплююся жінками - майже ніколи, - але її програми дивилася із захватом. (Катерина Мотрич - ведуча та співзасновниця популярного YouTube-шоу "ебаут", де зокрема відкрито говорять на табуйовані теми. - Ред.) Вона надзвичайно світла, сильна, розумна й свідома, з чіткою громадянською позицією - попри свій молодий вік. І така красуня".

Згадую, в перший день наших спільних зйомок з Юрою, він несподівано почав ділитися зі мною історією про свою дівчину. Він розповів, що вони планують переїзд, і, ймовірно, незабаром вона стане його дружиною. Я не втрималась і пожартувала: "Чого ж ти чекаєш, якщо ти її любиш?" На що він впевнено відповів: "Я навіть не сумніваюся". А потім додав: "Це Катя Мотрич". Я була в шоці: "Справді?! Я ж її шалено люблю, Юро!" У той момент в моїй уяві виникла дивовижна картина їхнього кохання. Потім ми зустрілися з нею на прем'єрі одного з моїх фільмів, куди я її запросила. Я й далі слідкувала за її творчістю, а тепер мені дуже боляче за Катю.

Актор Сергій Кисіль разом із Юрієм Феліпенком знімався в популярному серіалі "Колір пристрасті" та в його продовженні - "Колір помсти".

У рамках одного з наших проєктів ми вперше зустрілися. "Коли Юра з'являвся на знімальному майданчику, відразу ставало зрозуміло: все буде гаразд", - ділиться враженнями Сергій Кисіль. - "Не секрет, що найбільше втомлює під час зйомок - це чекати свого чергового виходу на екран. Але Юра спокійно сидів і чекав, і жодного разу я не бачив, щоб він був незадоволений. Від нього просто випромінювався незмінний оптимізм".

"На прощанні хтось із нас сказав: він дивиться на нас зверху й усміхається, - продовжує артист. - Але я думаю, що йому теж трохи сумно - бо ми всі тужимо за ним. І сум цей - не лише про втрату, а й про велику вдячність. Кілька місяців тому ми бачилися. Я запитав: "Юро, як ти?" А він відповів: "Все нормально: захищати - це мій обов'язок". Але впевнений: він і думки не допускав, що все закінчиться саме так. Юра не був фаталістом, він дуже любив життя. Бачив світло навіть у найтемніші часи. Його оптимізм заряджав, присутність давала відчуття опори. Він не просто жив - він надихав жити інших".

Дізнайтеся більше на OBOZ.UA про романтичну історію актора і захисника Юрія Феліпенка та його дружини: саме вона першою запросила його на побачення, але перед 24 лютого їхні шляхи розійшлися.