Віра Церкви (4). Сприйняття Божественного Слова та реакція вірян - Vatican News

У наступному випуску нашої серії, присвяченій спадщині Другого Ватиканського Собору, ми глибше дослідимо вчення Собору про Боже Об'явлення. Нашою метою є показати, як людина відповідає на це Об'явлення, щоб Слово Боже щедро оселилося в серці кожного та стало активним у повсякденному житті.

Продовжуємо розглядати нашу віру, яка спочатку виникає завдяки дії Святого Духа та Божій ініціативі розкрити Себе перед людьми. Сьогодні зосередимося на специфіці довіри до Божого Слова, а також на важливих аспектах, які роблять його джерелом живлення та путівником для всієї Церкви.

Коли Бог промовляє, першою відповіддю повинна бути тиша слухання. Ця невід'ємна умова продовжує бути актуальною не лише для віри, а й для сучасної культури. У наші дні, здається, переважає форма висловлювання, позначена перериванням, перекривленням і всім тим, що має на меті перешкодити співрозмовникові висловити свої думки. Це явище свідчить про рух у напрямку до того, щоб не слухати іншого. Людина акцентує увагу на вибіркових словах, не враховуючи їхній контекст, або ж робить вигляд, що вже зрозуміла намір співрозмовника, а потім протиставляє йому свою версію. Там, де проголошується верховенство власних переконань над істиною, повага до позицій інших також ставиться під сумнів. Таким чином, коли все ставиться на один рівень без ієрархії суджень, зростає зарозумілість та зверхність тих, хто має найбільше засобів для пропагування своєї думки. Все це не означає, як дехто безсоромно стверджує, що ми досягли високого рівня "демократії", де кожен, доки це нікому не шкодить, говорить те, що думає. Насправді, описана ситуація завдає шкоди насамперед самій особі. Людина, яка просякнута суб'єктивізмом, не лише не може побачити правду про себе, а й стає нездатною відрізнити добро від зла.

Догматична конституція Dei Verbum вже з першого речення підкреслює важливість мовчання: "У Боже слово святобливо вслухаючись...". Мовчання виступає необхідною умовою для того, щоб слово набуло сенсу. Значення мовчання, яке не слід плутати з відсутністю слів, пов'язане з готовністю сприймати те, що було сказано. Святе Письмо пронизане мовчанням. Для того щоб виявити глибину, закладену в текстах Святого Письма, важливо також дослідити мовчання, яке вони містять. Святий Ігнатій Антіохійський, один із ранніх Отців Церкви, чудово підкреслює цю думку у своєму посланні до Ефесян: "Краще мовчати і бути, ніж говорити і не бути, - зазначає він. - Навчання стає добрим, коли той, хто навчає, сам діє. Лише один Учитель промовляв, і те, що Він говорив, супроводжувалося вчинками; а те, що Він робив у мовчанні, гідне Отця. Той, хто володіє словом Ісуса, може також слухати Його мовчання, щоб воно було досконалим, щоб Він діяв через те, що говорить, і був пізнаний через те, про що мовчить".

На почуте Боже слово потрібно відповідати вірою. Конституція про Боже Об'явлення говорить про "послух віри". Послух - це інша сторона слухання. "Послух (по-слухати; лат. ob-audire) у вірі означає добровільне підпорядкування почутому слову, тому що його правда гарантована Богом, Який є самою Правдою", - навчає нас Катехизм Католицької Церкви. Апостол Павло переконаний, що людина може прийти до віри, якщо прийме його проповідь, основа якої - в Слові Господньому. Тому він з радістю говорить про віру "із слухання, а слухання через слово Христове" (Рим. 10,17). Тут спостерігаємо вражаючу циклічність: віра походить від слухання проповіді Божого слова і веде до послуху; так само послух віри передбачає слухання Слова Господнього. Тільки ті, хто приймає Воплочене Слово і є знайомі зі Словом Божим, можуть стати його правдивими й достовірними свідками. Саме тому апостол Павло може писати до Ефесян, що ми "не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі" (Еф. 2,19). Таким чином, Об'явлення є Словом Божим, зверненим до Церкви, яка в тиші слухання повинна створити умови для відповіді на зроблену їй пропозицію спільності з Богом.

Боже запрошення до відкриття таємниці своєї волі (пор. Еф. 1,9) передбачає відповідь Божого народу, яку можна окреслити трьома основними реакціями Церкви. Першою є оповідь. Святе Письмо містить розповіді про численні події, що формують історію спасіння. Коли Церква проголошує Боже Слово, вона не лише переказує різні етапи цього спасіння, а й має на меті залучати слухачів, спонукаючи їх відповідати вірою. Без активної участі аудиторії, розповідь може призвести до ізоляції між подією Об'явлення і особистим досвідом людей. У такому разі індивіди залишаться осторонь, і їхнє життя втрачає спасенний зміст. Крім того, Боже Слово повинно слугувати нормою для життя Церкви. Отже, історична природа Слова є результатом діалогу між Богом, який говорить, і людиною, що слухає та втілює Боже Слово у своєму повсякденному житті.

Другий аспект відповіді полягає в акті пам’яті. Це особливість літургійної мови, коли Церква зустрічається з Божим таїнством і усвідомлює обмеженість своїх висловлювань. Більш того, після вознесіння Христа, єдність з Богом набуває обов'язкового сакраментального виміру. Через сім Святих Таїнств ми в Церкві втілюємо жести і слова Ісуса, Який присутній серед нас. У цьому контексті Конституція Dei Verbum проводить аналогію між Святим Письмом і Євхаристією, які обидва є необхідним джерелом для життя в Бозі. Отже, доступ до пізнання Ісуса здійснюється через єдність з Богом у Святих Таїнствах та в Божому Слові, яке, зокрема, міститься у Святому Письмі.

Церква високо цінує Святе Письмо не лише з формальної причини, а з усвідомлення, що в ньому міститься Боже Слово. Це не просто книга, яка може претендувати на титул найбільш продаваної у світі, адже часто вона залишається забутою на домашніх полицях. Мати Біблію недостатньо, якщо вона не стає джерелом натхнення та духовного зростання в повсякденному житті християнина. Як справедливо зазначав святий Єронім: "Незнання Святого Письма - це незнання Христа". Існує потреба в значних зусиллях і палкому бажанні відновити інтерес і пристрасть християн до глибшого вкорінення в Божому Слові. Спілкування з ним і його запам’ятовування прямо пов’язані з виконанням зобов’язань, які людина приймає під час Святого Таїнства Хрищення. Отже, шанування Святого Письма полягає в усвідомленні його як найвищого принципу християнської віри.

Третя реакція Церкви на Боже Об'явлення проявляється через активність. Боже Слово виступає як активна мова, здатна формувати та змінювати реальність, а також залучати віруючих під час слухання. "У Біблії міститься така сила і велич, що вона стає для Церкви опорою і джерелом життя, а для її прихильників — джерелом віри, живленням для душі, чистим і безмежним фонтаном духовного існування", — зазначено в Догматичній конституції про Боже Об'явлення. Нам слід переглянути наше сприйняття Божественного Слова як першоджерела церковного буття. У повсякденному житті, наповненому численними справами, часто не найважливішими, кожен член Церкви, зокрема єпископ, повинен запитати себе, чи його служіння полягає у звіщенні та свідченні про Ісуса Христа.

Сила Божого Слова є необхідною основою для того, щоб члени Церкви могли свідчити про Істину через свої вчинки. Якщо б метою Церкви було уникати питання істини, її вчення не змогло б бути автентичним. У ранній Церкві апостоли були впевнені, що керигма містить настільки важливий і спасительний зміст, що не може бути обмежена лише одним народом. Саме це спонукало їх сміливо вирушати в мандрівку, аби донести радісну звістку Євангелія. У наш час, що характеризується заплутаним релятивізмом та безперервним потоком дезінформації, яка підживлює потужних світу, також виникає внутрішня потреба в істині. У цьому світлі ми можемо звернутися до Божого Слова як до джерела Істини. Взаємодія між людиною та Божим Словом є щирою розмовою між двома "друзями", де особа відчуває покликання знайти відповіді на питання сенсу життя. Чим більше людина усвідомлює правдивість Божого слова, тим більше це спонукає її до послуху віри, оскільки воно є надійним і заслуговує на те, щоб за ним слідувати.

Боже слово повинно наповнювати життя віруючих. Папа Бенедикт XVI підкреслював, що Церква не існує в ізоляції, а черпає життя з Євангелії, яка завжди слугує їй орієнтиром у духовній подорожі. "Церква повинна постійно оновлюватися і відроджуватися, і Боже слово, що не втрачає своєї актуальності і сили, є основним засобом для досягнення цієї мети. Адже Боже слово, освячене Святим Духом, завжди веде нас до повної істини", - вчить Святіший Отець. У цьому світлі особливе значення для поглиблення істини Божого слова в Церкві має Пресвята Євхаристія. "Як життя Церкви збагачується через регулярну участь у таїнстві Євхаристії, так можна очікувати й нового імпульсу для духовного зростання, що супроводжуватиметься зростанням шанування Божого слова, яке залишиться вічним", - зазначено у Догматичній конституції Dei Verbum.

Катехизм Римо-католицької Церкви, видання Місіонер, Жовква, 2002, сторінка 144.

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об'явлення "Dei Verbum" // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 1,5,21,26.

R. FISICHELLA, *La Rivelazione in quanto Parola Divina* (Quaderni del Concilio, vol. 2), Shalom Publishing, 2022, pp. 43-52.