Військовослужбовець "Азову" поділився своїм досвідом, як протягом 11 років захищає Україну, та розповів, чи відчуває він жалкування щодо витрачених молодих років.

Ігор Фльорко, який служить в "Азові" як артилерист, відомий під псевдонімом "Яр". Він був серед тих 18-річних юнаків, які стали свідками трагічних подій на Інститутській. Ці молоді чоловіки отримали назву Янголів Інститутської. Щороку, коли вшановують пам'ять Майдану, він намагається відновити свої спогади та знайти товариша, з яким тоді ділив щит.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

"На Майдані ми чітко показали, що ми ніколи не оберемо шлях нога в ногу з Росією, і ми будемо завжди діяти всупереч. І, мабуть, такий був найбільший пік єдності, як на мене", - каже Ігор Фльорко.

На даний момент йому 29 років, його позивний – "Яр", і він служить артилеристом у "Азові". Однак перше його зіткнення заради країни, його ідеали та віру відбулося саме на Майдані.

Він згадує, що напередодні розстрілів приїхав зі Львова, аби підтримати Майдан, і побіг в епіцентр, ще не усвідомлюючи до кінця, що саме там відбувається. Тоді 18- річному "Яру" доводилось приймати рішення. Тепер вже на великому екрані ми кадр за кадром намагаємося відновити хронологію тих подій.

"Там все охоплено полум’ям. Насправді, Ігор Глушка та Павло Дьокін стали першими, хто підпалив шини, створюючи димову завісу. І десь є зображення цього моменту, коли навколо нікого немає, залишилися лише вони двоє. Я дивлюся на них і усвідомлюю, що потрібно зробити вибір - або повертатися на Майдан і зберегти своє життя, або кинутися до хлопців," - згадує він.

Тоді "Беркут" відступив за захисні барикади, проте протестувальники на Майдані один за одним падали на землю. "Яр" відчув, що повинен підтримати поранених, і кинувся в їхньому напрямку.

"Я не знаю, скільки разів я собі повторив в голові, тільки не зараз, тільки не зараз, тільки не зараз, поки перебіг у цю дорогу", - каже він.

Те, що відбулося далі, Яр протягом усіх цих років намагається відтворити, переглядаючи численні відеозаписи.

"Це відео я дивився безліч разів. Щороку 20 лютого намагаюся переглянути якомога більше контенту, аби пригадати те, що вже забув", - зазначає він.

Момент, який вже і не забудеш - він тягне пораненого по вулиці під звуки пострілів.

"Я досі згадую фрагментами момент, коли взяли за руку першого пораненого Сергія Трапезуна. Він лежав, піднявши руку, просячи про допомогу. Але коли побачив, як з боку добивають його пораненого товариша, то опустив руку, зрозумівши, що краще залишитися непоміченим," - говорить "Яр".

Поранений, якого він врятував, зміг вижити — згодом вони зустрілися і навіть вирушили в подорож разом. Знімки, які він переглядав неодноразово, завжди відкривали для нього нові деталі.

"Це відео я вже не раз переглядав, але лише на десятій річниці Майдану звернув увагу на один деталь, яка спонукала мене, дала надію знайти людину, що допоможе мені пригадати більше", - ділиться "Яр".

Момент, який Яр усвідомив лише нещодавно, - це його суперечка з чоловіком у блакитній куртці та оранжевій касці.

Я підійшов до цього юнака і сказав: "Поверни мені мій щит". Після цього, напевно, прозвучали знайомі слова: "Навіщо тобі щит? Куди ти прямуєш? Там гинуть люди", - розповідає чоловік.

Вони посварилися у той складний час, але тепер Яр висловлює бажання відшукати того чоловіка.

"Мені справді було б цікаво його відшукати, якщо це ще реально. Минуло вже 11 років, і я не певен, чи є в цьому сенс, але якщо він живий, здоровий і перебуває в Україні, то було б надзвичайно корисно зустрітися. Я впевнений, що він міг би допомогти відновити цікаві та важливі спогади", - ділиться думками "Яр".

Зрештою, до Майдану з Львова вирушило п’ятеро осіб. І "Яр" і досі висловлює свою вдячність кожному з товаришів, які були поруч у той момент.

Ось вони всі разом на одній фотографії: Ігор Галушка, який брав участь у боях з "Азовом" і зазнав тяжкого поранення, Павло Дьокін – солдат Третьої штурмової бригади, Микола Притула – десантник з 82-ї бригади, Андрій Седлер – також на службі, а сам "Яр", який приєднався до "Азову" і не шкодує про свій вибір, незважаючи на те, що вся його молодість пройшла в боротьбі проти ворогів України.