Вода все приводить до гармонії. У Коломиї Олена Федосюк, мати військового, займається підтримкою ветеранів (ФОТО, ВІДЕО).

Протягом року коломиянка Олена Федосюк займається реабілітацією ветеранів у басейні. Вона вважає, що вода має унікальну здатність згладжувати біль. У водному середовищі легше відчувати розслаблення та виконувати вправи, які на суші можуть виявитися занадто складними.

Тренерською роботою пані Олена займається уже три роки, відколи її син пішов на фронт. Попросив взяти його учнів, а рік тому вона додала ще й реабілітацію військових. Каже, тепер це її місія - аби хлопці мали можливість на якісне життя після поранень, пише Репортер.

Басейн пропонує безліч можливостей.

Олена Федосюк зазначає, що до басейну звертаються люди з різними травмами — як фізичного, так і психологічного характеру. "Серед фізичних проблем, які ми спостерігаємо, багато пацієнтів страждають на болі в спині, що викликані носінням бронежилетів. Вік тут не має значення: це можуть бути як молоді чоловіки, так і люди під 60 років. Всім їм необхідне розвантаження хребта, і саме це пропонує басейн. Крім того, є випадки з ушкодженнями кінцівок: рук, ніг, плечей. Всі ці проблеми також можна ефективно вирішувати у воді."

Також всі учасники стикаються з наслідками контузій, і вода в цьому випадку допомагає вирівняти стан, забезпечуючи відмінний результат.

На заняттях пані Олени можуть збиратися як 10, так і 20 ветеранів. І вона веде тренування самостійно. Вона уклала угоду з адміністрацією басейну "Графіт", щоб отримати дві доріжки на годину. Час занять обрано таким чином, щоб уникнути скупчення людей. Варто зазначити, що в Коломиї є лише один басейн. Міський закрили ще у 1997 році, а приватний "Графіт" відкрив свої двері лише наприкінці 2021 року.

За словами Олени Федосюк, у Коломиї з ветеранами масштабно займаються лише два тренери - вона та Юрій Фурик. Він тренер зі спортивної гімнастики, ветеран, який після важкого поранення втратив ногу. Попри все, він продовжує виховувати дітей-чемпіонів, а ще допомагає іншим ветеранам.

Ми спеціально розробили розклад, щоб хлопці могли комфортно відвідувати нас, адже вони приходять до мене, а мої діти — до нього, - пояснює пані Олена. - У мене заняття відбуваються у вівторок і четвер, а у нього — у середу та п'ятницю.

Вода все вирівнює

Сьогодні у Федосюк на занятті троє хлопців з центру "Тепло крилатої душі" та троє з госпіталю. Пані Олена розказує, що перед ними ще був Іван - молодий хлопчина з Коломиї. Він після важкого поранення лежав рік і зараз намагається усе надолужити.

Він має бажання займатися, і це мене вражає. Я завжди ціную, коли люди мають мотивацію та прагнення, - ділиться Федосюк. - У Івана рука повністю атрофована, але ви тільки подивіться, як він пливе однією рукою!

Він також ділиться історією про Олександра. Чоловік старанно займається у басейні, виконуючи всі вправи. Він докладає чимало зусиль.

Саша воював з 2014 року, тож і у 2022 році пішов, - говорить тренерка. - Отримав поранення, лежав у львівському госпіталі й там ще стався інсульт. Я його в серпні минулого року вперше побачила, то він сидів у кріслі колісному й у памперсі. Його у басейн четверо людей затаскували. А за пару місяців він показав дуже гарні результати. Хто бажає працювати, то є результат - по Саші це видно.

Зараз чоловік самостійно може зайти та вийти з басейну. Він добре пливе на спині з допомогою одної руки, бо інша не працює.

Дивіться також: Завершення школи інструкторів з олімпійського лука для ветеранів відбулося під егідою Кубка "Петрос" (ФОТО)

"Вода має здатність все налагоджувати," - ділиться пані Олена. - "У воді біль відчувається легше, і людина може розслабитися. Що важко виконати в спортзалі, те в воді стає можливим. Це дарує відчуття підйому, мовляв, Боже, я здатна проплисти! Навіть бігаємо у воді, залежно від того, які в кого ноги. І при цьому всі сміються."

Син відчуває гордість за свою матір.

Це була моя мета або, може, навіть мрія. Важко знайти правильні слова, - ділиться Олена Федосюк. - Мій син Іван працював реабілітологом у госпіталі в Коломиї, але з 2022 року він на фронті. Він також проводив заняття з реабілітації у басейні. Перед від'їздом він сказав мені: "Мамо, у мене є дитина з аутизмом, і ще кілька хлопців - візьми їх під свою опіку. Їм просто потрібно навчитися плавати."

Так усе і розпочалося. Це були діти з обмеженими можливостями, які мали специфічні освітні потреби. Пані Олена згадує, що за цей період через її руки пройшло близько 150 учнів. Вона навіть почала брати своїх вихованців на змагання, де вони здобували перемоги.

Вона завжди мріяла працювати з ветеранами. Одного разу вирішила відвідати госпіталь, зокрема реабілітаційне відділення, де був зайнятий її син. Просто підійшла і сказала: "Дайте мені кілька хлопців".

Один з хлопців відвідав басейн лише раз, адже потім вирушив на фронт, а інший мав нагоду поплавати кілька разів, перш ніж потрапив на ВЛК, - розповідає тренерка. - Це справжній конвеєр. Постійних учасників було небагато. Проте хлопці щиро дякували за той єдиний раз, проведений у воді. Багато з них перебували в госпіталях далеко від рідного краю, і один з них після плавання виголосив: "Я відчуваю, ніби повернувся додому". Це надзвичайно важливо.

Згодом до ініціативи приєдналися ветерани з центру "Тепло крилатої душі", де вона виконує обов'язки проєктної менеджерки. Після цього долучилися місцеві ветерани. Варто зазначити, що для підвищення своєї ефективності, пані Олена навчається на факультеті фізичного виховання та спорту в Херсонському університеті у Франківську.

Іван, син пані Олени, з гордістю говорить про те, що його мама стала військовослужбовцем. Він усвідомлює, наскільки важливою є така діяльність для хлопців. Пані Олена згадує, що її син брав участь у боях під Соледаром та Бахмутом. Деякий час він виконував обов'язки начальника медичної служби, займався евакуацією та рятував своїх товаришів. Саме під час цих місій він також отримав поранення.

"Я ціную кожну особистість."

У Олени Федосюк тренуються молоді люди з різних регіонів України. Їй не важливо, чи мають вони статус учасника бойових дій, чи ні.

Якщо ти військовий, то ти вже заслуговуєш повагу, неважливо, чи є в тебе якийсь документ, - говорить пані Олена. - У мене нема ні страху, ні обмежень, ні упереджень, як спілкуватися з хлопцями. Повірте, в мене їх буває 20, то й гавкну, коли треба. Прибиральниця вже сміється, що вони тоді в мене як каченята плавають.

З новими учасниками, за її словами, завжди виникають труднощі, тоді як ті, хто займається постійно, вже ознайомлені з її методами. Програма тренувань не є універсальною, адже кожен приходить з унікальними травмами, тому тренерка підбирає вправи індивідуально для кожного.

У мене були спортсмени, які досягли майстерності в інших дисциплінах. Спочатку вони могли виглядати самовпевнено, але згодом усвідомлюють, що мої тренування дійсно приносять користь, - розповідає Федосюк. - Я відчуваю, що здобула їхню довіру. Я строга і вимоглива, але завжди поважаю кожного з них і намагаюся надихнути.

На думку пані Олени, вона завжди уникає розмов з ними. Її єдине питання - це ім'я та місце походження.

Вони, як хочуть, самі починають говорити. Але мене тішить, що вони між собою спілкуються, - усміхається тренерка.

Розказує про військового строковика Олександра з Коломиї. Його відправили на кордон ловити ухилянтів. Каже, строковики там по два тижні у снігах по шию сиділи. Коли Олександр прийшов у басейн, то ледве стояв на ногах.

Він чотири роки відслужив, УБД нема, нічого нема, - каже Федосюк. - Не хотів спершу сюди йти, заледве вмовили. Зразу не говорив. Вони всі, як тільки приходять, стороняться, але потім "розмокають". Потім він сюди летів, бо серед своїх. Друзів нема, нема з ким говорити. Знаю, як мій син приїжджає з фронту. Ну, нема вже з ким поговорити. Ті за кордон повтікали, ті не розуміють. А коли ветерани кучкуються, вони цього хочуть спілкування, того гумору свого, чорного. До речі, той Саша зараз пішов на війну.

Діти наповнюють енергією.

12 червня Олена Федосюк, вперше за три десятиліття, провела чемпіонат міста з плавання в Коломиї. Вона задумала інтегрований формат заходу, де виступали як команда ветеранів, так і юні плавці. Олена зізнається, що дуже хвилювалася, адже всього за два тижні до змагань зареєструвалися лише п’ятеро учасників, але згодом їх кількість зросла до 25.

Для багатьох ветеранів це був важливий психологічний етап у сприйнятті власної особистості, - зазначає Олена Федосюк. - Адже потрібно було вийти перед людьми, перед дітьми, зняти одяг і стрибнути. Це вимагає виходу з зони комфорту, де ти звик перебувати на самоті, а тут ти вже на виду у всіх. Проте я помітила на змаганнях, що хлопці були задоволені. Це, насправді, і є мета спорту. Не лише заради великих досягнень, хоч це й приваблює. Головне — створити спільноту, де хлопці розуміють, що можна не тільки приховувати свої переживання, але й отримувати адреналін, змагатися, ділитися своїм досвідом і знайти нове життя в цьому.

Тренерка організувала ці змагання із дітьми навмисно. Вона підкреслює, що для дітей важливо бачити ветеранів.

Нехай вони усвідомлять, що той чоловік без ноги, що всі ці люди з милицями, що для них немає жодного вільного місця, що вони всі втомлені, - говорить Олена Федосюк. - Я дуже хотіла, щоб діти пройшлися в шерензі і кожен з них висловив свою подяку. Хлопцям це дійсно сподобалося, вони повинні відчувати свою важливість. Вони не бажають бачити владу чи пафос, натомість діти для них – це щось особливе. Від дітей вони отримують певний заряд енергії. А дітям варто звикати до цього. Я також беру своїх дітей з інклюзії на такі заходи.