Воровство достигло поразительных масштабов. В одной из военных частей на Львовщине была разработана система кражи топлива.

У перші дні повномасштабного вторгнення кадрові військові й добровольці, які опинилися в Центрі забезпечення військово-технічним майном у Львівській області, створили спільний бюджет. На той час здавалося правильним за власні гроші, наприклад, замінити деталь на службовому авто - це було ще одним їхнім внеском у боротьбу з ворогом.

- Якщо кожен день може бути останнім, то навіщо нам гроші? - ділиться своїми думками один з військових, котрий також робив фінансові внески. Він розповідає, як бійці жертвували по кілька тисяч гривень. Багато з добровольців мали заощадження з мирного життя і з радістю віддавали їх для підтримки свого підрозділу.

Проте невдовзі пролунав перший тривожний сигнал: один з офіцерів витратив певну суму зі спільного фонду на незначну покупку для штабу. І ця ситуація почала повторюватися все частіше.

Невдовзі до цього хаосу тривожних звуків приєднався гучний набат. Військові стали помічати, що деякі з їхніх побратимів крадуть дизельне паливо. Мова йшла про солярку, яка була призначена для потреб підрозділу та заправки техніки, що вирушала на передову.

Незабаром стало зрозуміло, що це не поодинокі випадки, а налагоджена схема, яку покриває керівництво. Спільний бюджет припинив своє існування: бійці вважали надзвичайно несправедливим витрачати власні кошти на потреби частини, знаючи, як командування наживається на краденому пальному.

Шестеро військовослужбовців різних рангів, від водія до заступника командира, поділилися своїми свідченнями про події у військовій частині на Львівщині в інтерв'ю для "Української правди". П’ятеро з них вирішили залишитися анонімними через страх перед можливими наслідками. Лише один з військових, колишній заступник командира та начальник групи морально-психологічного забезпечення полковник Ельхан Солтанов, відкрито висловився з цього питання і став активним ініціатором, що прагне привернути увагу до цієї ситуації.

Постійні випадки крадіжки пального — це не лише питання фінансових втрат у розмірі N гривень. Це також впливає на загальний стан духу в військовій частині та викликає деморалізацію у військовослужбовців, які спостерігають за цією несправедливістю.

І це, безперечно, історія, в якій ще не поставлено крапку.

Як викрадали та списували пальне

У всьому геніальному є простота. Проте важко назвати геніальними схеми крадіжок пального в центрі постачання, навіть незважаючи на їхню елементарність. Це більше про безсоромність, а не про творчий підхід.

Спочатку дизель крали просто з машин - переливали в каністри.

Це один із типів схем, які повторювалися щодня, - ділиться Артем (ім'я змінено для збереження анонімності), який виконував обов'язки водія в цій групі. - Наприклад, перед тим як отримати машину, потрібно впевнитися в її справності. Вона заїжджає на яму, де один із учасників залазить, щоб оглянути автомобіль. Інший у цей час стоїть на сторожі, а третій, скориставшись моментом, підключає шланг і зливає з бака дизельне паливо в каністру.

Після цього транспортний засіб вважали "порожнім", спершу його відправляли на заправку, а потім - на виконання завдання. Водночас у гараж заїжджав мікроавтобус, куди вантажили каністри з незаконно здобутим пальним. Особливо цинічним було те, що цю саму машину підрозділу подарували волонтери. Цивільні номери, які не були зареєстровані у частині, стали ідеальним засобом для виконання підозрілих справ.

З часом стало зрозуміло: возити пальне в каністрах - клопітно, якщо мова про великі обсяги. Значно зручніше зливати його просто з резервуарів. Достатньо викопати невелике заглиблення і протягнути шланг - від ємностей із пальним до самого паркану військової частини.

"Чи може хтось уявити ці совдепівські бетонні огорожі?" - запитує Федір, колишній командир одного з підрозділів (ім'я змінене). "Від заправної станції до них всього 4-5 метрів. Під парканом прокопаний канал, і туди кинутий шланг. Бус під'їжджав просто під огорожу, в нього завантажували пальне, і все це виглядало саме так."

Ще один зручний метод полягає в тому, щоб не доливати пальне в техніку, яка прямує до іншої військової частини. Наприклад, якщо бак бронетранспортера має ємність 300 літрів, можна залити лише 250 літрів, зафіксувати це як заправку повного бака та побажати водієві безпечної дороги.

Вкрасти - лише пів справи. Друга половина - правильно списати пальне. І це теж було нескладно. Бо важливо не те, куди поїде машина, а що напишуть у маршрутному листі. А штатної техніки частини для таких цілей - достатньо.

Співрозмовники УП діляться інформацією про різноманітні схеми зловживання з паливом, іноді із порушенням стандартів безпеки. Наприклад, під час оголошення повітряної тривоги (яких могло бути кілька протягом дня) транспортні засоби залишалися на місці, в той час як в документах фіксувалася їх евакуація за межі частини. Або ж зазначали, що техніка здійснювала роботи на території частини, наприклад, прибирала сміття, що дозволяло списати кілька каністр з кожної одиниці. Вантажівка, яка насправді виїхала за деревиною на сусідню локацію, в документах значилася як така, що проїхала 200 кілометрів в один бік.

- Машина стоїть на місці, не виїжджає, а путьовку на неї виписують. У мене кілька разів таке було, - зізнається Артем. - Той, що путьовки виписує, каже мені: "Прийдеш, розпишешся". Я відповідаю: "Та я ж нікуди не їздив". - "Та ти просто розпишись і все".

Перед проведенням технічного огляду спідометри обов'язково коригувалися - у частині були спеціально навчені фахівці для цього, стверджують військові. Іноді ж цю відповідальність перекладали на самих водіїв: мовляв, якщо показники спідометра не відповідатимуть тим, що зафіксовані в документах, то відповідальність ляже на тебе.

Для тих, хто не знайомий із ситуацією, може скластися враження, що обсяги крадіжки невеликі. Проте військові, з якими спілкувалася УП, стверджують, що мова йде про тонни викраденого пального щомісяця. Саме тому почали використовувати шланги — адже якщо б йшлося про малі кількості, було б набагато простіше вивозити пальне в каністрах, не привертаючи зайвої уваги.

- Якщо вас цікавить обсяг (викраденого - УП), то його важко навіть уявити, - запевняє Федір. - Наприклад, самоскид можна направити на обладнання якогось прихованого командного пункту. Або ж навантажувач використовувати для переміщення контейнерів по території, зафіксувавши 10 мотогодин роботи на день. Спідометри свідчать про виконану роботу, але актів про виконання немає. Коли, наприклад, запитують у відповідального офіцера: "Це ви робили?", він стверджує, що так. Хоча насправді вантажили щось вручну, а в документах зазначили: 2-3 навантажувачі і 15 мотогодин.

Звісно, під час перевірки інспектор може побачити зірвані пломби на спідометрах або подряпані цифри - сліди механічного втручання. Але коли справа доходила до інспекцій, співрозмовники УП одностайно кажуть: усе зазвичай закінчувалося не викриттями, а гучними застіллями.

"Тобі воно треба?"

Полковник Ельхан Солтанов прибув до Центру матеріально-технічного забезпечення у листопаді 2022 року. Інформацію про крадіжки пального він отримав вже на другому тижні своєї служби – від рядових солдатів, які, зрозумівши його оптимістичне бачення української армії, вирішили познайомити його з реальністю.

Вони запитують: "Чому ви говорите про служіння, не помічаючи, що насправді відбувається?". Я почав звертати увагу на деталі. І мене охопило страшне відчуття, що люди вже звикли до цього. "Ти не в курсі? І що з того? Це їхні проблеми, не втручайся". От так усе і йшло. Я просто не здогадувався про масштаби, а коли зрозумів, в спині стало холодно.

Солтанов стверджує, що повідомив про крадіжки своєму начальнику, Миколі Сенишаку, і наводить як доказ рапорт та доповідну записку. Однак, не отримавши очікуваної реакції, полковник звернувся до керівництва Сил логістики. Проте, за його словами, і в цьому випадку відповідних дій не було вжито.

Середина червня стала часом, коли УП звернулася до командування Сил логістики з питанням про їхню реакцію на повідомлення про крадіжки пального та можливість проведення перевірки в підрозділі. Однак на момент виходу матеріалу жодної відповіді не було отримано.

Коли щоденно отримуєш новини про втрати на фронті, а твої колеги при цьому займаються крадіжкою пального, це неминуче позначається на моральному стані підрозділу. Федір пам'ятає, в якому жахливому стані була техніка, коли він вперше прийшов до частини. Ніхто не протестував, коли доводилося ремонтувати техніку власними силами і за свій рахунок — адже йде війна. Проте, коли військовослужбовці почали помічати, як крадуть пальне, це просто вибивало з колії. Особливо це болісно відчували ті, хто вже мав досвід бойових дій.

Солтанов розповідає про одного водія, який постійно конфліктував з колегами і зрештою почав зловживати алкоголем.

Військовослужбовець натякав на те, що коріння конфліктів криється у систематичних крадіжках пального його товаришів по службі. Він зазначив: "Коли я заходжу до гаража, бачу вже заповнені каністри. А вони намагаються мене звідти вигнати. Я їм кажу: хлопці, не робіть цього", - йдеться в рапорті, який Солтанов подав командиру частини Сенишаку. У цьому документі він просив перевести цього солдата в іншу частину. І згодом так і сталося.

Однак, страждали не лише рядові військові. Один з офіцерів підрозділу, який побажав залишитися анонімним, ділиться з УП своїми спостереженнями щодо відчаю та шоку, що панували серед інших офіцерів, коли вони дізналися про схеми з паливом. Проте, він визнає, що багато хто з них стримував своє обурення від командира, оскільки боялися наслідків.

Водій Артем ділиться історією про тих, хто не бажав мовчати. Спочатку їх намагалися залякати, потім ставили на чергування через день, а також навантажували тяжкою фізичною працею, щоб зменшити їхній запал.

Якось один із водіїв вранці прийшов до своєї машини і побачив у салоні дві ємності з краденою соляркою. Він категорично відмовився кудись їхати з ними і здійняв галас. Після скандалу його перевели до бойового підрозділу на схід. Згодом Артем дізнався, що цей військовослужбовець загинув.

"Командир, без сомнений, был в курсе всего."

У травні 2024 року співробітники Львівського районного відділу поліції висунули підозру технічному працівнику експлуатаційної роти - штаб-сержанту, який раніше служив у частині, про яку йдеться. Його обвинувачують у крадіжці паливно-мастильних матеріалів, які були призначені виключно для потреб Збройних сил України. Правоохоронці зафіксували щонайменше три випадки викрадення дизельного пального у 2023 і 2024 роках.

За версією слідства, одного разу "група осіб", до якої входив і штаб-сержант, вивезла з частини 200 літрів дизпалива - просто в каністрах на вантажівці. В інших двох випадках використовували шланг, і масштаби були вже зовсім іншими: 1600 і 2000 літрів.

На той час вартість дизельного пального на заправках перевищувала 51 гривню за літр. Злодії виявили покупця, який був готовий заплатити лише 40 гривень.

З моменту висунення підозри минув рік, і в травні 2025 року журналісти луцького видання "Сила правди" опублікували розслідування, присвячене крадіжці пального в цьому центрі забезпечення. Незабаром після виходу статті правоохоронці почали діяти активніше: штаб-сержанта затримали, взяли під варту, але згодом відпустили під заставу.

Сам підозрюваний спілкуватися з УП відмовився, пославшись на відсутність часу. Його адвокат також не розкрив жодних деталей, аргументуючи це таємницею досудового слідства.

Слідчий Головного управління Нацполіції у Львівській області Юрій Конрад, який веде справу, був небагатослівним: розслідування ще триває, експертизи не завершені. Водночас він уточнив: наразі підозрюваних двоє, і командирів серед них немає - обидва з рядового складу.

Всі військовослужбовці, які ділилися з УП інформацією про викрадення пального, впевнені, що за цією великою схемою стоїть командир підрозділу - Микола Сенишак.

- Командир прагнув особисто здійснювати контроль, тому всі автомобілі, бочки та будь-які переміщення відбувалися лише з його санкції, - зазначає його колишній заступник Солтанов.

- Ніхто не зміг би зробити це потайки від нього, він по-любому все знав, - стверджує один із колишніх офіцерів частини. Він підкреслює: на території стояли відеокамери, які фіксували все, тож приховати щось від командування було б практично неможливо.

Проте припущення, бесіди та логічні міркування ще не є підтвердженнями.

- Свідчення очевидців не містять конкретних фактів стосовно командира, - зазначає слідчий Конрад. - Вони лише пропонують загальні висловлювання та поверхневі фрази, які натякають на його причетність. Але як саме він міг бути залучений?.. Доказів немає жодних.

Командир підрозділу Сенишак повідомив УП, що не має жодної інформації щодо крадіжок пального, після чого завершив розмову.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Покарання за статтею про викрадення військового майна в умовах воєнного стану (пункт 4 статті 410 Кримінального кодексу України) передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі - навіть за вбивство можна отримати менше.

Однак не всім страхітливі терміни здаються такими вже загрозливими. Те, що траплялося в Центрі забезпечення технікою та майном у Львівській області, є яскравим прикладом, і це не дивно навіть на фоні повномасштабного конфлікту. Державне бюро розслідувань постійно інформує про виявлення значних випадків крадіжок пального в різних військових частинах. Іноді мова йде про десятки тонн викраденого.

Один із нещодавніх інцидентів: у середині червня Державне бюро розслідувань повідомило про викриття схеми, що передбачала незаконне заволодіння дизельним паливом у військовій частині авіаційної бригади, розташованої в Івано-Франківській області.

Зловмисники систематично підробляли службову документацію, списуючи паливо, нібито для виконання бойових завдань, зокрема під час повітряних тривог та зльотів авіації, - йдеться у повідомленні Державного бюро розслідувань. За інформацією правоохоронців, у цій схемі були залучені три особи: командир роти, командир взводу та водій. В результаті розслідування вдалося зафіксувати продаж партії пального обсягом понад п’ять тонн.

Проте ситуація з військовою частиною на Львівщині має одну суттєву відмінність від багатьох інших випадків. Такі центри забезпечення можуть стати першою ланкою в ланцюзі постачання військової техніки від західних партнерів. Деякі автомобілі, що прибувають з-за кордону, вже постачаються з повними баками, що часто означає наявність від 300 до 500 літрів необлікованого пального на кожну одиницю техніки.