Вухата сова та коза заввишки 2,4 метри: як жителька Борислава виготовляє іграшки з сіна, які оживляють історії.

Сіно, в першу чергу, асоціюється у нас із кормом для тварин, ну або - в більш романтичному ключі - із сіновалом, де приємно відпочити в літню спеку. Але в умілих руках навіть звичайна суха трава може перетворитися на незвичайні екоіграшки - звірів, птахів, дивовижних створінь.

Майстриня з Борислава на Львівщині Галина Данило-Кудлак каже, що всі її іграшки створені вручну і кожна має свій характер. А отже, процес їх створення вимагає терпіння, фантазії та дбайливого ставлення до матеріалу.

Галина Данило-Кудлак поділилася історією про те, як можна виготовити різноманітні іграшки з простого сіна, а також як з невеликого хобі виникла екомайстерня "Вухата сова".

"Завжди співіснувала в злагоді з навколишнім середовищем": від вітражів до сіна.

Галино, як виникла ваша ідея створення іграшок із сіна? Що стало поштовхом для цього захоплення?

Цілком ймовірно, що це зумовлено тим, що ми проживаємо в околицях лісу, в Бориславі, неподалік від Карпат. Протягом всього свого життя я відчувала гармонію з природою. У нашому маленькому містечку була бабусина оселя, корова, городи, а поруч тягнувся ліс і річка.

Батько та його родичі походять з лемків. У 1945 році їх депортували з польських земель, і вони оселилися в різних куточках України. Згодом вирішили переїхати ближче до кордону, сподіваючись на можливість повернення. Врешті-решт, вони затрималися в Бориславі.

З іншого боку - мамина родина: місцеві, корінні бойки. Вони жили у сусідньому селі у горах. Мій прадід будував нафтові вежі, а дід працював нафтовиком. Борислав славиться нафтою - сто років тому він посідав третє місце у світі з її видобутку. Люди буквально на своєму подвір'ї могли знайти нафту та поставити вежу.

- Як у цій індустріальній обстановці з’явилася пристрасть до природних ресурсів?

Перші іграшки з сіна я почала створювати разом із бабусею. До декрету я активно займалася живописом і відвідувала заняття у художника. Потім спробувала свої сили у розпису шаф-купе під вітраж. Мій майбутній чоловік, який займався меблевим бізнесом, зауважив: "Ти б могла зробити щось подібне". Тоді я працювала продавцем, і на свою першу зарплату купила фарби для псевдовітражу. Коли почала малювати, руки в мене трохи тремтіли. Але вже через місяць-два я з легкістю купувала дорогі книги, пов’язані з моєю справою. Згодом залишила роботу в магазині і почала займатися вітражами самостійно.

А через деякий час завагітніла. Після пологів цю роботу закинула: потрібно було окреме приміщення, щоб не зашкодити дитині. Фарби були на основі розчинника, я сиділа в респіраторі та рукавичках. Потім мода трохи змінилася, і я фактично залишила цю справу.

- Яким чином стався перехід від вітражного мистецтва до виготовлення іграшок?

Коли настав час виходити з декретної відпустки, я почала думати про те, чим би можна було зайнятися. Для своєї дитини я виготовляла різноманітні екологічні іграшки, а ще ми разом зшили для доньки прикраси на ялинку. Я пожартувала з подругою: "Не забудь нагадати мені наступного року, щоб я зробила такі ж для продажу". І ось, через рік, вона мені нагадає. Я запропонувала виставити кілька іграшок у магазині, де вона працює, але вона була проти. А я, будучи азартною людиною, не змогла встояти перед цією ідеєю і загорілася нею.

Пішла до магазину, де колись працювала, домовилася з господинею - вона виділила для мене поличку. Перші іграшки збереглися у мене досі - це приблизно 2010 рік, частина їх залишилася у бабусі. Вони були дуже прості, недосконалі. Але вони продавалися! Це мене надихнуло продовжувати. Тоді я не могла і подумати, що мені потім дзвонитимуть зі Львова і пропонуватимуть подаватися на обласну премію з мистецтва.

З раннього віку я створювала іграшки з використанням старих тканин. Моя бабуся Маруся була майстринею: шила, вишивала, а також в'язала гачком і спицями. Вона навчила мене всім цим ремеслам.

"Бабуся прибігла з мішком сіна, щоб ми спробували щось нове"

- Отже, після декрету за прилавок повертатися не довелося?

Вірно. Витримувати 13-14 годин на день за мізерну зарплату стало нестерпно. Тому я вирішила знову зайнятися виготовленням іграшок. Пізніше почала створювати речі для декору.

Коли настали свята, в мене виникла думка: як же вразити людей? Згадала, що десь читала про те, як чоловік працював із сіном. Тож я зателефонувала бабусі і запитала: "А що, як спробуємо зробити щось із сіна? Я знайшла цікаве відео в мережі". Невдовзі бабуся прийшла до мене з мішком сіна, адже в той час вона жила в своєму будинку і в неї було власне сіно.

Цікаво, що для виготовлення іграшок сіно потрібно косити вручну: косарка не так акуратно зрізає траву, тоді як ручна косовиця забезпечує красивий і рівний зріз. Завдяки цьому сіно виходить рівним, довгим і не кришиться. Бабуся принесла таке сіно, і ми разом спробували створити нашу першу пташку. І ми це зробили!

Перший птах видався мені досить нудним – я намагалася зробити іграшки більш веселими, щоб розважитися, як зазвичай каже мій чоловік. Мені подобаються іграшки, які підвищують настрій: поставиш їх, поглянеш – і на душі стає радісніше.

Після цього я вирішила організовувати майстер-класи, а у Львові реалізовувати іграшки на ярмарках. Місцеві жителі часто зауважували: "Я теж зможу це зробити", але саме у Львові я знайшла більше людей, які справді цінують таку творчість.

- А як на вашу роботу вплинула велика війна?

Спочатку я думала, що моя кар'єра закінчилась. Здавалося, кому потрібна народна творчість у цей час? Протягом тижня я допомагала в самообороні. Але потім почали прибувати численні біженці, і музеї з Трускавця та Борислава звернулися до мене з проханням проводити майстер-класи для дітей та дорослих. Я зрозуміла, що наша культура не лише збереглася, але й почала активно розвиватися. Українське стало актуальним і популярним.

Наші вироби привели нас до Греції, де, побачивши моїх сінакових сов, отримали запрошення взяти участь у ярмарку, організованому під егідою ЮНЕСКО. Також я відвідала Польщу з різними проектами, а також побувала в Чехії та Словаччині.

Я отримую задоволення від організації майстер-класів. Ця діяльність є досить популярною, і вона мені дуже до душі. Під час війни я активно співпрацювала з психологами, організовуючи заняття, що нагадують трудотерапію для жінок-біженок та дітей, в той час як фахівці займалися своїм напрямком роботи.

Після початку війни я отримала безліч запитів від громадських організацій, тому вирішила зареєструватися як підприємець, оформивши ФОП, і підняти свою діяльність на новий рівень. Раніше я в основному працювала з дітьми, але з часом кількість дорослих клієнтів зросла, і тепер у групах може бути до 50 осіб. Серед них є й військовослужбовці, і я отримую багато запитів на проведення занять для них. В околицях розташовано безліч реабілітаційних центрів, таких як у Трускавці та Дрогобичі, і ми часто відвідуємо ці місця.

Я співпрацюю з різними музеями, зокрема й з тими, що знаходяться в Бориславі. У нас є чудова "Карпатська хата" - компактний відкритий простір. Саме там я організовую екскурсії для дітей та проводжу майстер-класи.

Мені дуже подобається працювати з маленькими дітьми: не всі хочуть брати малюків, а я люблю дітей шкільного віку, мене навіть у дитячі садки запрошували. Нещодавно були дітей з польського товариства, приїхали на екскурсію на цілий день. У майбутньому хочу розвивати ще й туризм.

- А в чому складність роботи із сіном?

Матеріал має досить жорстку текстуру, тому створити щось, що максимально нагадує живу істоту, буде складно. Також іграшка повинна бути значних розмірів, адже деталі важко відтворити. Хоча це нелегко, мені було цікаво працювати з цим.

Одночасно з виготовленням сіна для іграшок, ми вирішили зайнятися створенням дідухів. Для цього необхідно було виростити та посіяти зерно. Спочатку ми почали продавати дідухи, а згодом вирішили збільшити обсяги посіву, сушити зерно та вдосконалювати процеси виробництва.

Які іграшки вам подобаються найбільше?

- Із сіна було багато різних. Нині залишився лише один великий заєць - робила його для виставки, він так і залишився. Решта продавалася. Наразі знову є запити на ці іграшки, можливо, потрібно до них повернутися. Але найчастіше я робила вухату сову. Я так і назвала свою сторінку та майстерню - "Вухата сова". Її особливість у тому, що її пір'я стирчить догори. Це одна із сов нашого регіону, тут водяться три види, і вухата сова живе в наших лісах.

"Душа Карпат" і творчі зусилля: повсякденність екомайстерні

Яка іграшка користується найбільшою популярністю серед дорослих?

- Ця ж вухата сова - найпопулярніша на майстер-класах. Мені вона подобається тим, що ми приклеюємо її на гілочку з шишками. А ще туди можна приклеювати все, що я зібрала: різні горішки, квіти та у процесі розповідати дітям, що це за рослина. Просто зробити іграшку та розійтися - нецікаво. Я думаю про те, щоб діти чогось навчилися, щось запам'ятали. Крім того, під час майстер-класів ми проводимо багато рухливих ігор.

Також існує популярність серед людей до серця, виготовленого з сіна. Я називаю його "серце Карпат". Це творіння прикрашене сухими квітами, які ми вирощуємо власноруч, і вони виконують роль оберегів. Найцікавішою з них є мак, адже вважається, що він здатний захищати від негативної енергії та злих сил.

Можна просто зосередитися на емоціях, а можна заглибитися в деталі - саме вироби вимагають найбільше зусиль та часу, проте це зробить процес більш захоплюючим.

Отже, це два продукти, які ви виготовляєте найчастіше?

Так, але насправді все залежить від того, яке свято наближається. Я коригую свій графік відповідно до святкового календаря. Зазвичай перевіряю, яке свято відзначається сьогодні і що ще планується. Особливо це стосується нашого регіону, Львівщини. Наприклад, на Великдень всі займаються розписуванням писанок протягом двох-трьох тижнів, починаючи з ранку до вечора. А на Різдво існують свої особливі традиції, такі як виготовлення дідухів і павуків.

Скільки часу ви витрачаєте на створення однієї іграшки?

Процес займає близько години, якщо всі необхідні матеріали вже підготовлені. Іноді виникає питання, чи враховую я вартість сіна. Насправді, я не купую сіно. Або збираю його сама, або зазвичай мої батьки займаються заготовками. Хоча сіно часто вважається безкоштовним ресурсом, насправді його потрібно скошувати, сушити та де-то зберігати.

Якщо всі матеріали є під рукою, виготовлення іграшки займає близько години. Найбільше часу витрачається не на створення форми, а на декоративне оформлення. Наприклад, при створенні букета важливо дотримуватися єдиної кольорової гами, тому потрібно ретельно підбирати бантик, що відповідає загальному стилю. Це вже справжнє творче випробування.

Чи придбають люди ці предмети для оформлення інтер'єру?

В основному їх використовують для оформлення. Це як нагадування про теплі літні дні, про бабусю з села, про красу природи. Я часто збираю трави з лісів, полів та луків.

Існував момент, коли я вирішила додати кольорові нитки до своїх виробів. Завдяки їм, виріб набував зовсім іншого вигляду. Дехто віддає перевагу лише натуральним матеріалам: "Ні-ні, мені потрібно тільки натуральне". А інші ж прагнуть кольору. Тоді я почала створювати різноманітних тваринок — і слонів, і жаб. Іноді клієнти замовляли спеціальні речі для своїх колекцій. Наприклад, могли сказати: "Зробіть мені бджілку, бо я збираю бджіл" або "Я колекціоную жаб".

Часто купують іграшки за кордон - мої іграшки вже поїхали до Іспанії, Канади, Америки. На фестивалі "Мандруй Україною", де я представляла Львівську область, іноземці також цікавилися та купували.

А у вас були дійсно великі фігури?