"Я витрачаю 69 тисяч доларів на рік і все ще мушу боротися за місце в офісі": історія української студентки з престижного університету США.

Про те, чому американська освіта - одна з найбільш престижних у світі, як влаштоване студентське життя в університетах і чи справді так просто побудувати життя в країні можливостей - читайте в інтерв'ю РБК-Україна з Ольгою Дроняк.

Яким чином ви вирушили в подорож до вступу в Сполучені Штати?

До цього я здобувала освіту в Українському Католицькому Університеті, розташованому у Львові. Це приватний навчальний заклад, відомий своїми широкими міжнародними контактами та можливостями для студентів брати участь в програмах обміну за межами країни.

З початком повномасштабного вторгнення закордонні університети-партнери значно активізували свої пропозиції щодо навчання за кордоном на семестр або цілий рік. Я вирішила скористатися цією можливістю.

Спочатку я подала заявку на обмін до Канади, а згодом — на загальний обмін у європейські країни. На жаль, мені не вдалося потрапити туди. Я була дещо розчарована, але потім знайшла нову можливість поїхати до Університету Нотр-Дам, який знаходиться в Індіані. І в результаті мене зарахували на один семестр.

Мені не вірилося, що це можливо, бо Америка здавалася завжди далекою. Навіть батьки мене так налаштовували, що краще вчити польську мову, навчатися ближче до України.

Цей семестр за межами України відкрив мені нові горизонти освіти в Америці. Це був чудовий досвід, сповнений різноманітних активностей. Час пролетів непомітно, і я усвідомила, що в майбутньому прагну повернутися для здобуття магістерського ступеня.

- Наскільки я знаю, для вступу в Америку не просто умовний атестат потрібен, а й певна твоя позакласна діяльність.

- Так, це дійсно дуже важливо. Багато хто мене питає про вступні іспити, але насправді це не так складно, якщо готуватися заздалегідь.

Основна увага приділяється есе, в якому аплікант детально розкриває причини вибору цього університету, свої потреби в отриманні освіти, попередній досвід, активності та досягнення, а також резюме.

Також присутні рекомендаційні листи від викладачів або роботодавців, а також з місць стажування, наприклад, пов'язані з конкретними проектами.

Також є тест з англійської мови. Він не є складним для тих, хто знає англійську, треба підівчити структуру. І є так само тест з математики, але зараз поступово від нього відмовляються, особливо, якщо спеціальність не пов'язана з логікою чи статистикою. Тому я його, наприклад, не складала.

Яка тема була у вашому есе?

Я почала з власної розповіді про те, як розпочався мій 24 лютого, і пов'язала це з тим, як війна вплинула на всі аспекти мого життя.

Я займаюся написанням дипломної роботи, присвяченої російському вторгненню в Україну. Нещодавно я знайшла роботу в реабілітаційному центрі, де допомагають як військовим, так і цивільним особам.

Я вирушаю на конференцію, скажімо, до Нью-Йорка або на програму в Хорватії. І це також стосується війни. Я десь згадувала, що намагаюся спрямовувати навіть найменші академічні зусилля на те, щоб бути корисною Україні, висвітлюючи російське вторгнення за кордоном та в наукових колах.

Тому я вирішила почати зі своєї особистої розповіді, щоб краще донести до вас, як я живу. Багато студентів і викладачів у США не можуть повірити, що українські студенти відвідують заняття особисто. Для них це виглядає досить ризиковано.

Я розповіла про свій звичний день, коли я перебувала в університеті та нашому гуртожитку, і саме тоді 24 лютого змінило все. Далі я поділилася своєю кар'єрною метою — прагну працювати в дипломатії, щоб сприяти Україні в залученні нових іноземних партнерів та інвестицій, а також зміцнювати дипломатичні зв’язки на шляху до інтеграції в НАТО та ЄС.

Для цього мені необхідні певні знання та освіта. Особливо важлива освіта з американських установ, адже я вже маю певний досвід. Це також високо цінується, адже, якщо кандидат раніше навчався і розуміє контекст, це є додатковою перевагою при повторній подачі на візу до США.

Для кожного навчального закладу есе повинно бути унікальним і адаптованим до специфіки самого університету. Якщо мова йде про католицький університет, акцент буде зроблено на волонтерських ініціативах і служінні. Мій університет, в якому я навчаюся в даний момент, є одним з провідних за кількістю Нобелівських лауреатів. Саме тому я вирішила структурувати своє есе таким чином.

Чи важливий досвід роботи для вступу в університети США?

- Насправді це вимога навіть для тих, кому 17 і хто вступає на бакалавра. Тобто це люди, які вступають зі школи. Тоді це не називається резюме, це називається список активностей, але там все одно очікують, що студент, який приходить на бакалавра в досить юному віці, теж має певний досвід.

Не є обов'язковим мати досвід роботи, адже тут можна починати з 16 років. Однак від вас чекають активної участі, наприклад, у шкільних заходах, організації різноманітних подій та інших активностях.

Отже, від молодих людей віком 17-18 років зазвичай очікують певних досягнень, а для магістратури вимоги є ще більш серйозними. У Сполучених Штатах поширеною практикою є спочатку отримати ступінь бакалавра, а потім піти на деякий час працювати, щоб усвідомити, чи дійсно це їхній шлях. Лише після цього, коли особа здобула досвід і визначила свою професійну орієнтацію, вона може повернутися для навчання в магістратурі, як би підвищуючи свою кваліфікацію.

При вступі до навчальних закладів США критично важливо вміти чітко представити свій досвід та надати його адекватний опис для комісії (фото: з особистого архіву).

- Чи можна вчитися і паралельно працювати? Чи є така можливість і по часу, зокрема? Чи схвалює сама академічна спільнота таке здобуття вищої освіти?

Насправді, існують різні правила для американських студентів та іноземців. Для всіх однаково діє правило: заборонено працювати на повний робочий день, оскільки освіта тут має величезне значення. Якщо хтось приїхав здобувати знання за значні кошти, він повинен справді зосередитися на навчанні.

Я не знаю, чи заборонена повна зайнятість, але не рекомендується взагалі. Для міжнародних студентів це досить легко контролювати, бо ми можемо працювати тільки 20 годин на часткові зайнятості, але це має бути робота в межах університету. І тому їм це досить легко фіксувати.

Навіть коли студентам надають цю роботу, особливо враховують їхні екзаменаційні періоди та терміни здачі проміжних завдань. Проте, в цілому, виконувати роботу можна на кампусі університету.

Якщо студент навчається протягом тривалішого періоду, наприклад, бакалаврат триває чотири роки, то приблизно з другого року він може почати проходити стажування поза університетом, а не лише на кампусі. Зазвичай такі стажування відбуваються в літній період. Коли ж студент не відвідує заняття, йому дозволяється працювати на повну ставку.

Як проходить звичайний день студента в США?

- Тиждень тут досить різний, тобто кожен день в тижні є інакший. У п'ятницю і понеділок у нас майже немає пар, тому що викладачі здебільшого добираються і працюють кілька днів віддалено, а кілька днів - на кампусі.

Найбільш продуктивними днями тижня для мене були вівторок, середа та четвер. Я мав три або чотири заняття за квартал. У нас була квартальна система навчання, а не семестрова. Якщо в навчальному році два семестри, то квартальна система передбачає три періоди: літо, зиму та осінь, і кожен з них триває три місяці, а не чотири чи шість.

У нашій навчальній програмі кожен студент має можливість створити власний розклад відповідно до своїх потреб. Магістри, як правило, це особи у віці 25, 27 або навіть 30 років, багато з яких мають сім'ї. Нам надають великий перелік курсів — їх більше ста. Кожен може обрати для себе зручний час: наприклад, я відвідую всі заняття у вівторок, а в інші дні тижня маю вільний час.

Це дійсно чудово, що існує така можливість адаптації. Я можу вибирати, чи відвідувати одну трьохгодинну пару, чи розподілити заняття на дві сесії по 1 годині 20 хвилин на тиждень.

Крім того, існує можливість відвідувати офісні години викладачів. Якщо сьогодні немає запланованого заняття, але у викладача є встановлені години для консультацій, ви можете прийти до нього в офіс і задати питання стосовно магістерської роботи або обговорити будь-які труднощі з виконанням завдань. Я часто користувалася цією можливістю.

Я також відвідувала різноманітні заходи, що проходили на кампусі, які не були пов'язані з навчанням. Часто організовували вечори національних кухонь, де можна було познайомитися з людьми з різних країн і скуштувати їхні страви.

У нашому пабі регулярно організовували заходи, де ми могли насолоджуватися пивом разом з викладачами і смакувати закуски. Хоча я особисто не є великим прихильником подібних зустрічей, все ж таки кілька разів завітала на такі заходи. Це насправді цікава концепція.

Скільки ж часу насправді потрібно для навчання?

Це, на мою думку, відображає різницю у менталітеті. Я ніколи не зустрічала ситуацій, коли хтось намагався б перенести термін здачі або хитрувати — це тут насправді не практикується. Звичайно, студенти також використовують штучний інтелект, як і в Україні, але в цілому підходи до навчання кардинально відрізняються.

Вартість мого навчального року становить 69 000 доларів за дев'ять місяців, протягом яких я проходжу дев'ять курсів. Це досить велика сума. Багато студентів змушені виплачувати кредити на освіту протягом тривалого часу. Саме тому я усвідомлюю, що інвестую значні кошти в свою освіту, і не можу дозволити собі просто сидіти без дійсного навчання.

У моєму університеті в Україні часто лунали скарги на те, що студенти не встигають здавати дипломні роботи через те, що займалися іншими важливими завданнями. Вони просили перенести терміни здачі або висловлювали різні незадоволення через обсяг роботи. Однак, тут я не помічаю подібних ситуацій. Тому для мене це вказує на певну культурну різницю.

Тут справді існує численні виклики, адже від цієї освіти, що вважається найкращою у світі, є великі сподівання, і вона коштує чималих грошей.

Яким чином організоване ваше життя як студента поза заняттями?

Мій університет відомий тим, що студентське життя тут практично відсутнє, зате навчання та наукова діяльність займають чільне місце. Для магістрантів ситуація також не така активна. Слід зазначити, що магістри – це, в основному, більш зрілі люди.

Коли хтось запитує мене: "Чи є сенс отримувати бакалаврат в США?" Я відповідаю: "Обов'язково, це того варте!" Адже це неймовірний досвід життя в гуртожитку. Це справжнє американське коледжне життя, яке особливо захоплююче у віці 18 років. Тут існує безліч студентських заходів та активностей.

Наприклад, в Університеті Нотр-Дам існувала справжня культура американського футболу. У них є стадіон, що вміщує 12 000 глядачів, де збираються студенти, батьки випускників і шанувальники. Там грає великий оркестр, а всі присутні одягнені в уніформу, що створює надзвичайну атмосферу. Це нагадувало мені сцени з американських серіалів і фільмів.

Життя в гуртожитку має свої особливості. Студенти приносять свої меблі, прикрашають кімнати на свій смак і організовують вечірки. У моєму випадку це не стало можливим, оскільки магістри в моєму університеті не мають права проживати в гуртожитку — ця можливість лише для бакалаврів.

Ольга Дроняк: Від освіти в США високі очікування, оскільки вона дуже дорога та одна з найкращих у світі (фото: особистий архів)

Які основні відмінності між американською та українською системами освіти?

- Я знову повторюся про різний менталітет. Тут освіта сприймається дійсно як щось важливе і те, що допоможе тобі в кар'єрі. А в Україні, я дуже часто чую від молоді про те, що нащо мені університет, якщо я класний спеціаліст, мені не треба освіта. У Штатах так ніхто не думає.

Тут якби заведено навчатися і всі знають, що це найкраща освіта у світі й стараються взяти від неї якомога більше. Я погоджуюсь з американським баченням, що якщо я здобула освіту в політології - це зовсім не про політологію, це більше про критичне мислення, про лідерство, роботу в команді й усі ці навички здобуваються в університеті або в школі.

По-друге, варто зазначити якість освіти. Я вважаю, що багато державних університетів в Україні все ще несуть у собі елементи радянського спадку. У Сполучених Штатах освіта розвивається вже протягом тривалого часу, що надає їй значний досвід і вдосконалення. США стали своєрідним магнітом для науковців та студентів з різних країн, що сприяє підвищенню якості освіти в цілому.

Тут існує безліч можливостей для студентів і викладачів подорожувати безкоштовно, отримувати нові знання та досвід. Це надзвичайно важливо, адже викладач стає більш кваліфікованим і здатним ефективніше передавати свої знання студентам.

В Україні ці можливості є досить обмеженими. Хоча наразі існує Альянс українських університетів, який активно працює над розширенням таких шансів, на їх реалізацію знадобиться чимало часу для вдосконалення навичок.

Третя особливість стосується гуртожитків, оскільки вони формують окрему спільноту. Зазвичай на кампусі розташовано не один гуртожиток, а, наприклад, десять, і кожен з них представляє собою унікальну спільноту.

Якщо б у наших гуртожитках реалізували подібні ініціативи, це могло б стати надзвичайно захопливим. Люди не лише проживали б тут, а й брали б участь у програмах розвитку, організовували б різноманітні заходи та активності, мали б певні зобов'язання. І при цьому поруч з ними був би куратор, який слідкував би за всім та координував би діяльність.

У моєму попередньому університеті нас відвозили на озеро, ми там проводили три дні, знайомилися одне з одним, тому що ми всі живемо в одній будівлі. І в нас було дуже багато різних таких активностей, і це було дуже класно. Є конкурси різні, коли ці різні гуртожитки змагаються між собою, і кожного року обирають найкращий гуртожиток. У нас такого немає.

Ось три ключові рекомендації для українців, які прагнуть вступити до університетів у США.

- Перше - готуватися завчасно. Вступ в Америку не відбувається так, як у нас, що літом я вступаю, пишу тести, у вересні я вже навчаюся. Тут вступ триває один рік. Якщо я хочу вчитися цього вересня, я вже не зможу. Я зможу навчатися у вересні 2026-го, тобто готуватися один рік.

По-друге, важливо володіти англійською мовою. Без неї, по-перше, ви не зможете успішно скласти вступний іспит, а по-друге, навчання стане значно складнішим. Щоб спростити свій освітній шлях в іншій країні, з новою культурою та людьми, необхідно добре знати англійську.

Третій аспект полягає в активній участі в житті та в досягненні певних успіхів. Це не обов'язково повинно бути щось масштабне—волонтерство або допомога в місцевій спільноті, в школі чи університеті також є важливими. Головне— мати справу, якою займаєтеся після навчання або роботи.

Четверте - це вміння донести свій досвід до американської комісії та викласти його в привабливій формі. Студенти часто користуються стандартними шаблонами резюме, але такі варіанти виглядають нудно і не привертають увагу.

Комісія прочитає перший абзац, їй не сподобається і неважливо, що там далі. Треба з першого рядка вміти зацікавити, почати з особистої історії, якось цікаво побудувати сюжет свого есе, і тоді це успіх.

Дехто вже висловлював думку, що це виглядає досить дивно, адже в США, здається, важливіше ефектно подати свій досвід, ніж сам зміст цього досвіду. На жаль, це так, коли мова йде про подачу.

- Що для тебе було найбільшим шоком при переїзді?

Коли я вперше приїхала в 2022 році, наш візит був сповнений очікування. Університет був поінформований про прибуття українських студентів, тому нас зустріли в аеропорту з табличкою, а поруч вже чекав автобус.

Коли я усвідомила, що опинилася в Америці, я не мала змоги висловитися англійською. Це стало для мене справжнім викликом. Інші студенти почали обмінюватися враженнями, ділилися своїми історіями про аеропорт і перетин кордону, а я відчула страх говорити англійською.

Згодом я почала активно брати участь у спілкуванні. Мене неодноразово виправляли, і я стикалася з помилками, але це стало частиною мого навчального процесу в умовах реального життя.

У кімнаті, де я оселилася, проживали ще три американки. Саме тут я змогла глибше зануритися в повсякденність та культуру. Університет навмисно створив такі умови, щоб українці не зосереджувалися в одних кімнатах, а розподілялися по різних гуртожитках і місцях проживання.

У побуті американці намагаються завжди бути дружелюбними, добрими. У нас, якщо виникає певне питання чи проблема, українці намагаються його вирішити та сказати: "Мені не подобається ось це. Чи можеш ти так не робити, будь ласка, мені заважає шум".

Тут, якщо висловитися так, люди миттєво сприймають тебе як супротивника і починають запитувати, чому ти так висловлюєшся. Вони намагаються уникати обговорення проблем і просто усміхаються, роблячи вигляд, що все в порядку.

Я про це не здогадувалася. У Сполучених Штатах вони дуже полюбляють пити напої з льодом, одягатися в шорти навіть у холодну погоду, а у нас в кімнаті завжди були відчинені вікна. Хоча на вулиці вже було прохолодно. Я сказала: "Мені холодно, у мене вже око застудилося, і горло болить". А ці дівчата так на мене подивилися, ніби я висловлюю їм якісь претензії, хоча ми всі ділили це житло.

І так відбувся мій перший конфлікт. Тоді я зрозуміла, що ми просто різні.

Вони різні й у прибиранні. Тут я не можу говорити за всіх американців, але наша кімната була постійно не прибрана.

Коли я запитала, чи можу придбати швабру для миття підлоги, мені задали питання: навіщо це робити, якщо ми лише прибираємо, коли щось проливається. Пояснити це важко, адже тут все зовсім інакше, ніж в Україні.

Що кардинально відрізняє це місце від України, так це рівень консюмеризму. Я вже адаптувалася до цього стилю життя. Тут пропонується величезна кількість товарів. Коли людина заходить до магазину, вона не придбає лише одну пляшку напою, адже зазвичай це не передбачено. Продавці пропонують купувати цілі блоки або упаковки товарів. Тому споживання тут досягає значних масштабів.

Кожна подія має їжу, дуже багато їжі. Студенти її набирають так, що там одна тарілка, друга, а я це хочу, я це, бо воно і так все безкоштовно.

В університеті відбувається безліч подій, які постійно змагаються за увагу студентів. Щоб залучити їх на свою захід, необхідно забезпечити харчування. В іншому випадку, можна не розраховувати на їх присутність.

Потім з'явилась інша проблема, що студенти приходять, їдять і йдуть. Тому один раз в нас була конференція дуже довга і ми слухали виступи всіх спікерів, і аж тоді нам дали поїсти, щоб ми часом не поїли й не пішли.

Американці мають більш розслаблений підхід до домашніх справ, що призвело до певних непорозумінь для українки Ольги Дроняк (фото: особистий архів).

Які американські звички тебе вразили своєю незвичністю?

Це були звички, які колись здавалася мені дуже незвичайними, а тепер я теж їх практикую. Вони додають лід не лише до напоїв, а навіть якщо ти зайдеш в ресторан і замовиш просто воду, тобі обов'язково принесуть її з льодом.

Спочатку я була здивована, але згодом мені дуже полюбилося насолоджуватися холодними напоями навіть у прохолодну погоду, додаючи лід у всі свої напої. Тепер вода здається мені несмачною без льоду.

Другим аспектом є фастфуд на різноманітних заходах. Деякі люди, які відвідують такі події, продовжують дотримуватися здорового раціону. Коли я працюю на заході, де подають фастфуд, зазвичай я також вживаю його. У таких місцях, як правило, менше здорових варіантів їжі. Я б не назвала це звичкою; скоріше, це певна форма адаптації.

Легка бесіда. Я вже звикла до того, що люди можуть просто підійти і сказати: "Привіт, як справи?" І не завжди це означає, що їм дійсно цікаво дізнатися про твої справи. Це просто частина етикету, так роблять усі.

Коли я приїхала, я одягала плаття, гарні наряди, малювалася. Зараз я купила американські крокси, оверсайз футболки. Якщо я йду кудись на трохи, не на якусь подію, я не витрачаю багато часу на збори.

Я вже адаптувалась до цієї американської традиції, хоча й не наважусь вийти на вулицю в піжамі. Проте, виходити без макіяжу або в зручних тапочках для мене стало значно легше.

Всі прагнуть запам'ятати твоє ім'я. Це, до речі, одна з особливостей, що відрізняє цю країну від України. У викладача на першому занятті є важливе завдання — дізнатися імена всіх студентів. Якщо ж йому це не вдається, він потім вибачається декілька разів за те, що не згадав твоє ім'я.

У США концепція "переважного імені" також займає важливе місце. Це означає, що не обов'язково вказувати своє повне ім'я. Наприклад, у моїй електронній пошті вказано Оля, а не Ольга, адже це те ім'я, яке я обираю для використання, і всі звертаються до мене саме так. Коли мене запитують, яке ім'я мені більше подобається, я зазвичай відповідаю, що мені все одно. Але варто зазначити, що деякі люди мають чіткі уподобання в цьому питанні.

Що саме в українцях викликає подив у американців?

Щодня мені ставили питання про мій день народження, оскільки я завжди виглядала стильно. Це стало однією з причин, чому я не змогла знайти спільну мову з сусідками. Вони дивувалися, чому я так ретельно підбираю одяг і макіяж щодня, мовляв, на це ж і часу не вистачає.

Тут такого не трапляється. У моєї сусідки речі розкидані по підлозі. Вона щось виявила і вирішила надіти.

Усі дивуються за те, що ми ходимо на пари, і інше життя продовжується в Україні. У них у голові немає якоїсь карти України, що тут бойові дії, тут якісь атаки можуть бути десь менше, десь більше.

Ще одне популярне питання, яке мені ставлять, це як довго я вже перебуваю в США. Я пояснюю, що приїхала з України виключно для навчання, і що не втекла від війни. І тоді вони дивуються: "Справді, в Україні ще можна жити? Це цікаво!"

Які уявлення про США та американців у тебе змінилися, коли ти вперше приїхала туди?

Існує поширений міф, що Америка — це справжній рай на землі. Моя мама в Україні часто чує питання: "Чому ти досі не в Америці? Адже там твоя донька. Тобі слід було б поїхати туди відразу". Всі вважають, що там все ідеально, але насправді це далеко не так. Життя тут дуже непросте.

На даний момент я закінчую навчання і шукаю роботу. Конкуренція тут вкрай висока — в 15 разів більше кандидатів, і серед них багато людей з різних країн та університетів. Це дійсно ускладнює процес.

Часто можна почути, що Сполучені Штати є країною можливостей, але коли я переглядаю різноманітні пропозиції роботи, я усвідомлюю, що не так вже й легко знайти бажану позицію. Виглядає так, що потрібно подати заявку на 50 вакансій, щоб отримати шанс на одну.

Ще я знаю, що в людей є таке бачення, що Америка - це лише хмарочоси. Але мені здається, за статистикою це тільки 1 чи 3 відсотки. А все інше - це поля, різні такі американські будиночки.

Чи існують у американців певні стереотипи щодо українців?

Чомусь нас постійно асоціюють із Сибіром. Часто чую: "В Україні так холодно, напевно, у вас ще холодніше, ніж у Чикаго". Я відповідаю, що у нас, насправді, температура зазвичай схожа на вашу, а іноді навіть і тепліша, оскільки тут вітряно через близькість до озера.

На мою думку, Україна чомусь сприймається не стільки як частина Європи, скільки як щось на зразок російської тайги. Це моє особисте бачення.

Не всі усвідомлюють, якою мовою спілкуються в Україні. Іноді мені задають питання, намагаючись уникнути образ: замість того, щоб відразу стверджувати "у вас російська", вони запитують: "У вас є якась мова?"

Загалом я продовжую помічати впливи російської пропаганди. Нещодавно під час презентації один з студентів зауважив: "Цей проєкт створено через те, що між вами, на сході та заході, існує поділ. Ви ставитеся один до одного ворожо. І насправді цей проєкт не має на меті примирити вас з Росією, а скоріше допомогти вам знайти порозуміння між собою".

У Сполучених Штатах можна знайти кілька відомих ресторанів, що спеціалізуються на українських стравах (фото: особистий архів)

Яке у американців ставлення до фінансів?

В Сполучених Штатах існує поширене переконання, що люди працюють виключно для заробітку, і їхнє життя за межами професійної діяльності практично відсутнє. У цьому суспільстві робота займає найвищу позицію.

Вони виявляють велику ощадливість. Якщо ти плануєш орендувати квартиру або будинок, процес тут досить легкий. Це не є головним завданням; першочергове – знайти способи підвищити свої доходи.

Існує ще один аспект - більшість людей живе в борг. Наприклад, коли я вирішую придбати квартиру, перше запитання, яке виникає, - звідки у мене така сума для одноразової оплати? Тож у нашій реальності практично все купується в кредит.

Коли я повідомила мамі, що хтось придбав автомобіль у кредит, вона відреагувала: "Як це, виплачувати і мати борги?" Це показує різницю у нашому сприйнятті. Ми зазвичай звикли, що при покупці чогось віддаємо всю суму або хоча б половину.

Українці вельми орієнтовані на моду, стильні автомобілі й прагнення досягати успіху через наполегливу працю, щоб відкладати кошти на нові покупки. Моя мама іноді жартує: "Отже, через це в українців іноді не вистачає грошей, адже ми постійно намагаємось щось придбати". А в цій країні ситуація зовсім інша: тут робота є пріоритетом, а високі паркани не вважаються необхідними, адже ніхто не прагне купувати надто розкішні або дорогі речі.

Я жила в хост-сім'ї цього року в американській цілий рік і часто спілкувалася з їхнім сином. Він міг сказати, що хоче светр, де намальований футболіст, але мама сказала, що він коштує 30 доларів, і ми не будемо його купувати.

Я є студенткою і маю можливість заробити 30 доларів менше ніж за дві години або навіть за одну. Проте вони зібрали кошти та придбали другий будинок, який тепер здають в оренду. У них зовсім інше ставлення до фінансів.

Їм також пріоритетніші подорожі, бачити світ, але не купувати навіть те, що хочеться.

Як ти звикала до їхньої кухні та смакових традицій? Що з українських страв тобі найбільше бракувало?

Досі я часто відвідую українські кафе та ресторани, а також роблю покупки в українських магазинах. Я намагалася скуштувати їжу в американських супермаркетах, але вона здається мені штучною. Її смак абсолютно не оригінальний, і я не можу звикнути до цього. Тому я до сих пір не заходжу в американські супермаркети. Раніше я навіть вірила, що фастфуд призначений лише для безпритульних.

Отже, я не споживаю жодних американських страв. Що стосується гастрономії, то тут, швидше за все, важко говорити про кухню, адже сфера обслуговування значно відрізняється від української. В Україні все на високому рівні: чистота та порядок, а також неабияка конкуренція. Тут же ситуація зовсім інша.

Їжа може бути відмінною, але якщо інтер'єр залишає бажати кращого, це великий мінус. Це стосується, напевно, 85-90% закладів у США. Для мене це серйозна проблема. Я не можу звикнути до того, щоб сидіти за липким столом у застарілому інтер'єрі з неприємним запахом, навіть якщо страва смачна.

У Чикаго налічується близько п'яти закладів, що спеціалізуються на українських стравах. Тут можна знайти як затишні кафе, так і ресторани, де святкують весільні урочистості. Якщо виникає нагода пообідати не вдома, я завжди обираю українську кухню.

Тут, до речі, супи непопулярні, а в Україні ми їх їмо кожен день фактично.

Наразі я активно адаптуюсь і прагну ознайомитися з кулінарними традиціями різних країн, проте варто зазначити, що американська кухня як така не існує. В основному, це фастфуд — унікальний винахід Америки.

Чи траплялися тобі росіяни в США? Які враження від їхньої поведінки?

- У моєму університеті дуже багато росіян, і до них досить лояльно ставляться. Вважають, що вони "за мир", і вони взагалі такі невинні цивільні. Мені цей підхід не дуже подобається, але університет не буде їх булити.

Цього року спікером від студентів буде троє студентів, одна з них з Москви. Академічна спільнота не бачить проблеми в тому, що людина з Росії приїздить сюди, в неї нормальний погляд і вона починає працювати.

В університеті навчається кілька російських студентів. На жаль, українських студентів у нас немає. Нас небагато — приблизно 15 осіб, і ми розподілені по різних факультетах. Деякі з нас здобувають ступінь бакалавра, інші — магістра, а дехто вже навчається на докторських програмах. Тому ми представляємо різні спеціальності і маємо різні інтереси.

Цього року ми прагнули створити українське товариство, але отримали відмову, оскільки не провели жодних заходів. Деякі намагалися трактувати це як політично вмотивоване рішення, але насправді це не так.

Студенти з Росії запрошували нас взяти участь у зборі коштів і зробити внесок на підтримку когось в Україні. У них досить позитивний світогляд, але я не спілкувалася з ними і не заводила дружби, оскільки на кампусі є чимало інших людей, з якими можна налагодити стосунки.

Ми вирішили, що це все одно буде краще не проводити спільні ініціативи з ними, бо це може по-різному трактуватися потім. Вони можуть допомагати, але окремо.

Ольга Дроняк: Ми ухвалили рішення не реалізовувати спільні проекти з російською стороною. Вони можуть надавати підтримку, але лише поза межами нашої співпраці (фото: особистий архів).

Чи мали ви нагоду роз'яснити, перш за все, в чому полягає відмінність між Україною та Росією?

Ні, я вважаю, що це вже всім стало відомим. Можливо, до 2022 року ситуація була іншою. У мене навчаються студенти з Вірменії, Туркменістану та Болгарії. Всі вони вільно володіють російською, але жоден з них ніколи не спілкувався зі мною цією мовою.

Спочатку всі дивуються чомусь, типу, кажуть: "О, та ви ж двоє знаєте російську, так говоріть російською", але сам факт, що вони самі цього не пропонують і знають, що треба говорити англійською.

Які у тебе подальші плани в США?

- У мене вже був останній день, я вже все здала, ще якось не віриться, що цей період закінчився так швидко.

Після того, коли міжнародний студент закінчує своє навчання в США, йому дають від одного до трьох років на роботу в Америці. І я вирішила скористатися цією можливістю, бо це вважається як частина програми, тобто робота має бути у сфері, на яку ти навчався. І я вирішила от використати цей шанс, здобувати практичний досвід.

Пошук роботи стає справжнім викликом, особливо під час роботи нинішньої адміністрації. Число людей із публічної сфери, які або самостійно йдуть з посад, або стають жертвами звільнень, значно зросло, що призвело до певного хаосу. Така ж ситуація спостерігається і з отриманням студентських віз.

Я намагаюся встановлювати контакти, спілкуватися з різними американцями українського походження, зустрічатися з знайомими та шукати нові можливості.

Мене вже не турбує, чи буде це високооплачувана робота, адже це мій перший рік роботи в США. Головне для мене — отримати досвід, знання та зв'язки, які стануть у нагоді в майбутньому.

Отже, в цьому році я все ще залишаюся в Сполучених Штатах, займатимусь роботою, а потім вже буду розробляти свої подальші плани.