Як два товариші з Кривого Рогу започаткували виробництво димових шашок для українських військових, але їхня фабрика згоріла внаслідок пожежі.

Данилу Гончару 22 роки, і він проводить дні, займаючись складанням дронів для армії. У вечірній час він поглинається вивченням фізики в університеті імені Івана Франка у Львові. З раннього віку його цікавило моделювання ракет, і він навіть виготовляв невеличкі димові шашки для власного задоволення. Ці навички виявилися вкрай корисними всього через кілька тижнів після початку повномасштабної війни.

Денис Дубов вже перетнув рубіж сорока років. У його рідному Кривому Розі його добре знають як активного велоентузіаста та організатора наймасштабніших веломарафонів у місті. Крім того, його охоче згадують як надійну людину, на яку завжди можна покластися.

Коли розпочалась повномасштабна війна, Денис вирішив виготовляти коктейлі Молотова для тероборони. Одного дня у нього закінчилася селітра. Він звернувся до своїх друзів у Facebook, і незабаром його поріг переступив юнак з величезним туристичним рюкзаком. Данило приніс 25 кілограмів селітри зі своїх запасів. Так стартувала волонтерська діяльність, яка дозволила забезпечити військових на різних фронтах понад 100 000 "димів" і врятувати багато життів.

У жовтні 2024 року невідомі особи підпалили виробництво, яке за три роки досягло промислових обсягів. Вогонь знищив його повністю, і тепер команда змушена відновлювати все з нуля.

Журналістка Liga.net Марія Пунтус провела бесіду з Денисом і Данею, під час якої дізналася про їхній досвід виготовлення димових шашок з дитинства. Вони розповіли, як носили в рюкзаку 25 кілограмів селітри і, сповнені ентузіазму, організували виробництво, яке рятує життя.

У вересні 2022 року Денис Дубов планував втілити свою заповітну мрію — організувати великий велофестиваль. На початку лютого він відкрив реєстрацію, і вже в перші дні 430 учасників підтвердили свою участь. Це був неймовірний рекорд, і Денис відчував себе щасливим та задоволеним. Проте 24 лютого все змінилося, і організація фестивалю втратила свою актуальність.

На початку повномасштабного вторгнення Денис вирішив вивезти свою сім'ю за межі країни, а сам повернувся до рідного міста. Він зв'язався з групою велоактивістів, щоб дізнатися про плани місцевої територіальної оборони, ЗСУ і волонтерів. Денис починав свій день о 5 ранку і залишався в русі до 10 вечора. Разом із друзями з велоспорту вони займалися пошуком піску, цементу та бетонних блоків для облаштування блокпостів, а також організовували волонтерів для цієї справи. Через тиждень чи два після початку війни він спробував вступити до ТрО за знайомствами, проте не зміг, оскільки мав проблеми зі здоров'ям, які виключали його з військового обліку. Тому Денис вирішив зосередитись на волонтерській діяльності.

На початку березня 2022 року російські війська опинилися на відстані, що загрожувала Кривому Рогу. Їхні диверсійні групи вже проникали на околиці мікрорайону Інгулець. В той самий день Дубов разом із волонтерами доставляли на блокпост в Інгульці фургон, заповнений піском.

Ми майже доїхали до Інгульця, коли почули про бойову тривогу, -- згадує Денис. -- Ми скинули весь пісок і вирушили назад. І тут, між Візиркою (природний заповідник у Кривому Розі) та Південним гірничозбагачувальним комбінатом, у нас закінчилося паливо, датчик вийшов з ладу. Так ми й стояли за десять кілометрів від того місця, де росіяни входили в Інгулець і відбувалися бої. Зрештою, ЗСУ їх відкинули, а за кілька годин нас забрали інші волонтери.

Оскільки військовики відчували нестачу озброєння, попит на коктейлі Молотова зріс до небувалих висот. У зв'язку з цим молоді люди оперативно взялися за виготовлення "бандеросмузі" — поліпшеної версії цих вибухових сумішей.

Двічі на тиждень до Дена та його товаришів завітала вантажівка, наповнена коктейлями, які волонтери з радістю завантажували. Одного разу вони привезли пневматичну гармату, здатну вистрілювати ці коктейлі на відстань приблизно 400 метрів. Проте виникла проблема: більшість фітилів у пляшках гасли під час запуску на таку велику відстань.

"Військові запитали нас: хлопці, чи зможете ви вирішити проблему з тими фітилями, щоб вони не гасли? -- розповідає Ден. -- Я зрозумів, що для цього необхідна калійна селітра. Тож вирішив звернутися до фейсбуку, адже жоден магазин не працював."

У цю мить до гри приєднується "Алхімік", як пізніше назве його Ден у своєму телефоні. Це стрункий і високий юнак з довгим волоссям, одягнений у джинси, з величезним туристичним рюкзаком, в якому ховається 25 кг селітри.

Справжнє ім'я Алхіміка — Даня Гончар. Він з дитинства виявляв талант до "піротехніки". Про своє дитинство він говорить так: "Я завжди був особливим. Математика, фізика і хімія давалися мені легко, тому я часто проводив експерименти вдома. Одного разу на YouTube я натрапив на відео, яке навчало, як виготовляти димові шашки, і вирішив спробувати це. Тоді мені було приблизно 11 років".

Але у підлітка була проблема: щоб робити димові шашки, потрібна натрієва селітра, і він вирішив зробити її самостійно.

"Я взяв кастрюлю з розчином аміачної селітри, яка була під рукою, і додав туди соду, - згадує 22-річний Даня про своє 11-річне дитинство. - В результаті вийшла натрієва селітра. Але у цього домашнього експерименту є свій недолік: під час реакції виділяється аміак, через що вся квартира наповнюється неприємним запахом. Мене це зовсім не турбувало, але мама чомусь була не в захваті, хоча я виконував експеримент на балконі."

Так з другом вони довго робили димові шашки та палили їх заради розваги. Аж поки не дізнались, що можна робити ще й ракети, точніше, моделі ракет - і запускати їх у повітря. Для цього вже була потрібна калієва селітра.

Мама Дані, незважаючи на всі труднощі, завжди підтримувала захоплення свого сина і намагалася допомогти йому. Вона звернулася до знайомого за пів кілограма селітри, і хлопець вирішив створити ракетні двигуни. Він узяв кастрюлю, поставив її на плиту і засипав у неї необхідну суміш. Кастрюля загорілася, і він ледь не спалив кухню, але це його не зупинило.

"Я зробив висновки: поняв, що іскра потрапила всередину, - розповідає Даня. - Тоді я взяв алюмінієву банку від пепсі, засипав все в неї, почав гріти... Ну і, коротше, виявилось, що це не іскра попала, це воно перегрілося, і алюмінієва банка теж... Ну, словом, загорілася. Кухня й досі цей день пам'ятає".

У 2019 році Даня залишив Кривий Ріг і вирушив до Львова, щоб здобувати освіту з фізики в університеті Франка. Він став свідком вторгнення, перебуваючи в Кривому Розі, де якраз відвідував свою матір, і планував повернутися до Львова 25 лютого.

Даня пригадує, як 24-го числа вранці їх з сестрою розбудила мама, сказавши: "Час діяти". Вони швидко встали, одяглися, зібрали необхідні речі і вирушили до її студії (мама працює журналістом), де розпочали п'ятигодинний стрім. Після цього вони вирішили поїхати до Львова. Протягом тижня Даня в підвалі гуртожитку виготовив кілька партій коктейлів Молотова, які потім були доставлені до Києва.

Оскільки російські війська не досягли Кривого Рогу, у березні родина Гончарів вирішила повернутися додому. Перед Данєю виникло питання: як він може бути корисним у цій ситуації? Він чотири рази навідувався до військкомату. "Кажу хлопцям: хочу боротися з ворогом. Мене запитують: а ти служив в армії? Ні, не служив. Тоді чекай, ще не час".

"Потім мама надіслала мені допис Дубова щодо пошуку калієвої селітри для коктейлів Молотова, -- розповідає Даня. -- А у нас на лоджії залишилося 25 кг цієї селітри, що призначалася для моїх ракет. Я приїхав, зателефонував Дену і кажу, що вже на місці, а вони питають, на якій машині я добрався. Відповідаю, що прийшов пішки, з рюкзаком за плечима."

Звичайно, Даня не міг залишити селітру і піти без діла. У той момент хлопці з Дубова займалися виготовленням фітілів для коктейлів Молотова, і було важливо, щоб фітілі не згасали під час пострілу з пневматичної рушниці. Даня, якого Ден називає "дуже кмітливим хлопцем", швидко зрозумів суть справи і продемонстрував, як це робити, використовуючи калієву селітру.

Наприкінці березня 2022 року попит на коктейлі впав -- військовим нарешті привезли справжню зброю. Тоді хлопці завантажили останню партію "бандеросмузі" та стали думати, що робити далі. І тут Денис згадав: одного разу на блокпості знайомий військовий спитав його, чи не можуть вони дістати з десяток димових шашок ДМ-11 (типова радянська димова шашка. -- Liga.net.). Хлопці тоді замовили їх, але хтось перекупив прямо з-під носа.

"Говорю: Даня! Ти ж розумієшся на хімії, так? — згадує Денис. — А військові запитували мене про 'димки', а я не зміг нічого знайти. Тоді я пропоную: давай зробимо димові шашки."

Димові шашки виконують функцію маскування, їх основна мета — дезорієнтувати противника. Вони димлять приблизно три хвилини, що дає можливість швидко ухилитися від вогню, евакуювати постраждалих або завдати удару по супротивнику.

Даня відповів на виклик Дениса. Протягом кількох днів він глибоко занурився в інтернет, вдосконалюючи свій рецепт, і зрештою здобув прізвисько "Алхімік". Разом хлопці винайшли, як створити корпус для димових шашок із банки з-під кока-коли. Але згодом замінили її на картонний тубус, адже бляшанка прогоріла, і заповнили дно гіпсом. Так вони виготовили свою першу партію димових шашок. Військові замовили десять штук, але в ящику, який Ден і Даня передали, було аж 30.

"Пацани випробували перші наші 30 штук. І потім кажуть: нам штук 500 тепер треба. Кажу: о, Даня, здається, ми знайшли, чим будемо займатися", -- згадує Денис.

Отже, березень 2022 року. Пронизливий холод, Кривий Ріг виглядає напівпорожнім. На залізничних станціях – натовпи людей, які чекають на евакуацію. У волонтерських центрах і на контрольно-пропускних пунктах – безліч людей, які активно щось роблять, перебуваючи в русі.

"Наш товариш запросив нас до свого особистого простору, де він організовував допомогу для переселенців і активно займався волонтерською діяльністю. Саме там ми розпочали виготовлення перших партій димових шашок, -- згадує Данило. -- Зазвичай нас було троє, але інколи до нас приєднувався і четвертий."

У приміщенні було холодно, працювати доводилось у куртках. Біля столу в центрі кімнати стояв мішок з селітрою, у відерцях волонтери зважували її й цукрову пудру -- ще один інгредієнт для виробництва димових шашок. Ден приніс з дому індукційну пічку й кастрюльки. Зрештою вони вийшли на виробництво 50 шашок на день.

Одного дня, я пам'ятаю, ми встановили рекорд — 76 штук, і я такий: ого! — говорить Даня. — Ми почали закуповувати більше селітри та виготовляти більше "димів". І одного ранку мені зателефонує Ден і каже: хлопці дзвонили і попросили передати, що завдяки нашим "димам" змогли евакуювати поранених. Вони засипали територію шашками, створили димову завісу і вивели їх під вогнем. Без втрат. Я зрозумів, наскільки це було важливо.

Хлопці самостійно брали участь у випробуваннях димових шашок. Найяскравіший спогад Дена датується літом 2022 року. Липень і серпень у Кривому Розі відзначаються спекотною та сухою погодою. Дощі випадають рідко, але коли це трапляється, вода стоїть на землі, немов стіна. Саме в один з таких днів вони опинилися в полі — Денис разом із двома військовими проводили тестування найбільшої шашки, яку вони виготовили.

"Кілька квадратних кілометрів були в диму, -- каже Ден. -- І от ти пхнеш цей тубус на тачці, бо шашка настільки здорова, що троє мужиків її не потягнуть. Злива стоїть, ми по коліно в воді, дим ще не розвіявся, ніц не видно, а вона парує, як паровоз! Поки дійшли до автівок, були мокрі як хлющі. Весело було".

Волонтери працювали з десятої ранку до п'ятої вечора. До них приходили небайдужі жінки й приносили домашню їжу: котлетки, супчики, салати. Казали: "Ми ж бачимо, що ви тут допомагаєте, то й приготували".

З плином часу волонтери усвідомили, що необхідно розширити та вдосконалити виробництво. Вони самостійно виготовили обладнання, придбали спеціалізовані міксери, що сприяло значному збільшенню обсягів виробництва та його прискоренню. В найкращі дні до процесу долучалося до 25 осіб.

"У мене є знайомі, які займаються диверсійною діяльністю, і в 2023 році вони відправилися до Криму, -- ділиться Ден. -- Під час свого візиту їм вдалося затримати одного російського солдата. Після обшуку у нього виявили нашу димову шашку. Мій друг запитав, звідки це у нього. Солдат відповів: 'Ви що, не знаєте? Це ж ваші хлопці це роблять'. - 'Роблять, так', -- сказав Ден. -- 'І продовжимо це робити'."

З часом виробництво шашок перетворилось на мініпідприємство. В одному "цеху" заливали гіпс, в іншому забивали всередину суміш, працювали пічки. Матеріали й техніку закуповували на зібрані небайдужими криворіжцями гроші.

"На певному етапі ми досягли таких обсягів, що ручне замішування стало неможливим, -- ділиться Даня. -- Коли за день витрачається 100 кілограмів пального, включаючи селітру та порошки, перетворювати все це у відрах стало непросто, тому ми вирішили придбати бетонозмішувач."

Протягом більш ніж двох з половиною років війни волонтери безкоштовно передали на фронт більше 100 000 димових шашок різних типів і обсягів. Ці засоби використовували медичні працівники, піхотинці та штурмовики. Українські розвідники ділилися історіями про те, як їм вдалося уникнути засідки завдяки димовим шашкам, виготовленим Дані та Деном.

Ден пригадає: "Був один випадок, коли я повертався додому. Заходжу в під'їзд, раптом з'являється хлопець з автоматом, а ліфт зачиняється! Він запитує: 'Ти Денис Дубов?!' Я відповідаю: 'А що трапилось?' А він каже: 'Ми з товаришами врятували наших поранених завдяки твоїм димам. Якби не вони, ми могли б втратити близько 30 людей, а так всіх евакуювали! Я просто побачив, що ти заходиш, живу неподалік, дай обійму і подякую тобі!'"

Наприкінці серпня цього року виробництво димових шашок Дена та Дані підпалили, і воно згоріло вщент. Хлопці припускають, що підпал міг бути умисним. Причина пожежі досі не виявлена.

"Воно загорілось у місці, де немає проводки, почало горіти з вулиці, -- розповідає Денис. -- Хтось підпалив піддони, які там були. Вогонь перекинувся на все інше: згоріли два генератори, бетонозмішувач, спеціальні міксери, пічки, інгредієнтів на 300 тисяч гривень".

Зараз волонтерам немає де та з чого виготовляти шашки. Денис нещодавно віддав військовим останній ящик зі старих запасів.

Для відновлення виробництва "димів" необхідно близько 700 тисяч гривень. Кожен з хлопців започаткував власний збір коштів, і на рахунку Дена вже зібрано понад 400 тисяч.

Даня почув про пожежу у Львові, коли повернувся туди на навчання в липні 2022 року. Він одразу оголосив про збір коштів у гуртожитковому чаті на суму 170 тисяч гривень, вважаючи, що це непідйомна сума, і не знав, як зможе закрити цю пропозицію. Проте, вже за перші чотири дні вдалося зібрати 100 тисяч гривень.

Даня ділиться новинами про те, що для відновлення виробництва вже придбали тонну парафіну, а незабаром планують закупити ще тонну гіпсу. Декілька магазинів навіть пропонують спеціальні знижки для команди. "Ми поступово відновимося, — стверджує Даня. — Сидіти без діла точно не будемо".

Одночасно кожен з молодих людей займається своїми справами: Даня працює над дипломом у Львові та займається збором дронів, тоді як Дена запросили взяти участь у створенні реабілітаційного центру для військових у Кривому Розі.

Але "дими" для кожного з них -- спосіб віддячити Збройним Силам за захист. "Це мінімум, мені хотілося б більше, -- каже Денис. -- Ми намагалися робити багі, збирати дрони. Не вистачає на це людей і ресурсу. Що можемо, те й робимо".