Як Україні досягти перемоги у війні

Як можна покласти край війні, які кроки повинна вжити Україна та міжнародна спільнота - досліджує Ґрег Міллс, керівник аналітичного центру The Brenthurst Foundation.

У Києві відбулася публічна лекція доктора Ґрега Міллса - стратегічного радника, фахівця з питань безпеки та керівника аналітичного центру The Brenthurst Foundation (ПАР). Захід, який пройшов у Національному музеї війни, був зосереджений на аналізі перебігу повномасштабної агресії Росії проти України та окресленні можливих сценаріїв її завершення. У своїй доповіді Міллс детально розглянув як внутрішньоукраїнські, так і зовнішньополітичні чинники впливу на війну, зокрема участь союзників, позицію країн Глобального Півдня та роль інформаційної дипломатії у формуванні міжнародної підтримки.

Основною причиною повномасштабного вторгнення, за словами Ґреґа Міллса, слугує стратегічна помилка Кремля. Москва сприймала Україну як слабку та корумповану "псевдодержаву", яка не здатна на тривалий опір. Російські лідери не взяли до уваги глибину української національної ідентичності, яка формувалася протягом століть боротьби за незалежність, зокрема через трагедію Голодомору. Вони також не усвідомили незворотність цивілізаційного вибору України, що підтверджується такими подіями, як Помаранчева революція та Революція гідності.

Ключовим чинником, який зруйнував плани агресора, стала безпрецедентна згуртованість українського народу. Ця єдність, сформована не лише за три десятиліття відновленої незалежності, але й за сотні років окремої історії та російського гніту, виявилася несподіванкою для Кремля. Поїздки Міллса по різних регіонах України, від Львова та Києва до Харкова та Одеси, дозволили йому на власні очі переконатися в цій стійкості, регіональних відмінностях, а також у спільному прагненні до боротьби. "Побиті, але незламні; втомлені, проте не зневірені," – українці продемонстрували світові вражаючу єдність.

На початковому етапі війни російські збройні сили демонстрували вражаючу неефективність. Проте, незважаючи на це та численні внутрішні проблеми в Росії (зокрема, Міллс зазначає, що у 2019 році кожен п'ятий російський домогосподарств не мав доступу до централізованого водопостачання, а третина з 117 000 лікарень у 2020 році не могла забезпечити пацієнтів проточною водою), рівень підтримки війни серед населення залишався на диво високим. Це свідчить про те, що для значної частини росіян цей конфлікт сприймається не як "війна Путіна", а як боротьба, що корениться у їхньому світогляді, де ворог завжди знаходиться за межами країни.

Міллс проводить аналогії з подіями в Афганістані, підкреслюючи, що падіння Кабула у 2021 році могло вплинути на рішення Путіна розпочати масштабне вторгнення в Україну менш ніж через півроку після цього.

Міжнародна реакція, хоч і була швидкою, виявилася недостатньою для забезпечення вирішальної переваги України. Захід надав допомогу, щоб Україна не програла, але не стільки, щоб Росія зазнала стратегічної поразки. Витрати на підтримку України - менше 0,1% ВВП західних країн, тоді як середні витрати на оборону в Європі - близько 2%, а в США - 3,4% ВВП. Міллс ставить риторичне запитання: чому важливіше витрачати на оборону вдома, а не в Україні? Захід, схоже, довго не міг, за висловом Рейгана, "бачити те, що бачиш" - тобто, визнати Путіна тим, ким він є, без ілюзій.

Війна ще раз підкреслила, що економіка також є формою зброї. Хоча ізоляція та санкції відіграють важливу роль, їхня ефективність значно знижується через обходи, які здійснюються через так звані дружні країни Росії, такі як Китай та Індія. Навіть у Європі німецька залежність від російського газу довго заважала формуванню єдиної міцної позиції. А відомий вислів Томаса Фрідмана про те, що країни з "МакДональдсом" не ведуть війни одна з одною, здається, остаточно себе вичерпав. Натомість стало очевидним, як давня імперська спадщина, боротьба за ресурси та особисті амбіції легко призводять до нових конфліктів. Система міжнародних правил виявляється під тиском, і поки що немає видимих варіантів, які б могли її конструктивно замінити.

Ґреґ Міллс презентує на розгляд чотири ключові варіанти завершення конфлікту, кожен з яких супроводжується власними умовами, загрозами та наслідками. Він підкреслює, що ці варіанти не є взаємно виключними і можуть поєднуватися або еволюціонувати.

Завершення конфлікту та створення міцного миру є результатом колективних зусиль. Ґреґ Міллс чітко окреслює "завдання" для України та ролі міжнародної спільноти. Без взаємної довіри та відповідальності цей процес неможливий.

Ґреґ Міллс приділяє особливу увагу ролі країн так званого Глобального Півдня. Уряди країн, що представляють близько 60% населення планети, включно з такими гігантами, як Індія, та впливовими гравцями, як ПАР і країни Близького Сходу, часто демонструють стриманість або навіть скепсис щодо українсько-західного наративу. Причини різні: свої інтереси, пам'ять про колоніалізм, сприйняття "подвійних стандартів" Заходу (російська пропаганда тут працює непогано), а подекуди й симпатії авторитарних лідерів до путінської моделі.

Проте, як зазначає Міллс, громадська думка в цих державах часто не відповідає офіційним позиціям урядів. Наприклад, нещодавнє дослідження, проведене Brenthurst Foundation у Південній Африці, виявило, що 75% місцевих жителів вважають, що країна повинна надавати підтримку Україні, незважаючи на те, що уряд займає нейтральну позицію. Це підкреслює важливі можливості для взаємодії з громадянським суспільством у цих країнах.

Чому позиція Глобального Півдня є настільки важливою?

Стратегічний підхід України до Глобального Півдня:

У сучасному світі, де "лайк" може мати більше значення, ніж цілий танковий батальйон, інформаційна війна вже давно стала реальністю, а не просто метафорою. Росія, як зазначає Міллс, незважаючи на абсурдність своїх аргументів, змогла нав'язати свій наратив значній частині міжнародної спільноти. Їхня стратегія полягає у простих повідомленнях, постійному повторенні та контролі над медіа, такими як RT і Sputnik — це їхня нехитра, проте іноді ефективна тактика.

Українська відповідь має бути асиметричною та креативною:

Замість висновку

Завершення конфлікту в Україні, на думку Ґреґа Міллса, являє собою складний і багатогранний процес, що вимагає узгодження численних чинників. Серед них – незламність українського народу, політична воля та стратегічне бачення керівництва, постійна і рішуча підтримка міжнародних партнерів, конструктивний підхід країн Глобального Півдня та ефективна контрпропаганда. Простих і швидких рішень не існує. Проте, усвідомлення власних сильних і слабких сторін, реалістична оцінка глобальних викликів і загроз, а також проактивна, креативна та наполеглива позиція на міжнародній арені надають Україні реальний шанс не лише вистояти у цій екзистенційній битві, але й стати одним із основних архітекторів нового, більш справедливого та стабільного світового порядку. Дорога до миру буде тривалою і складною, однак, як зазначав класик, той, хто йде, здолає шлях.