Залог вне досягаемого: свобода доступна лишь состоятельным?

У квітні цього року Вищий антикорупційний суд знову розглядав питання про розмір застави у справі колишнього судді Господарського суду Львівської області, якого підозрюють у корупційних діях. Спочатку суддя визначив заставу на рівні 12 мільйонів гривень, проте згодом зменшив її до 8 мільйонів. Незважаючи на це, така сума є явно надмірною для підозрюваного, і через брак коштів він вже протягом 4 місяців перебуває в слідчому ізоляторі. На останньому засіданні суддя знову знизив розмір застави до 6 мільйонів гривень. Однак виникає питання: чи є ця сума прийнятною для пенсіонера, який забезпечує неповнолітнього сина, а всі його доходи обмежуються лише зарплатою та пенсією?

Цей інцидент яскраво ілюструє тривожну тенденцію: замість того, щоб оцінювати заставу відповідно до реальних фінансових можливостей особи, суд призначає астрономічну суму, що фактично позбавляє підозрюваного шансу на здобуття свободи до ухвалення рішення.

Постає питання, чи відповідає Вищий антикорупційний суд законодавчим нормам, аби застава не перевищувала можливості підозрюваного. Спробуємо детально це проаналізувати.

Європейський суд з прав людини (далі -- ЄСПЛ) підкреслює, що застава не є попереднім покаранням, а слугує інструментом для забезпечення присутності підозрюваного на судових засіданнях. Це не засіб для утримання за ґратами тих, хто не може дозволити собі значні суми. Тому сума застави повинна бути адекватною конкретній особі, враховуючи її доходи, майно та зв'язки з поручителями. Іншими словами, суд має вирішити важливе питання: чи стане втрата застави настільки суттєвою для підозрюваного, щоб він утримався від спроби втечі.

Цю логіку Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював у справах Gafà проти Мальти (2018), Mangouras проти Іспанії (2010) та Neumeister проти Австрії (1968). Суть її полягає в простому принципі: застава повинна виконувати функцію стримування, а не знищення.

Ще один принцип: визначаючи її розмір, суд повинен бути так само ретельним, як і тоді, коли залишає людину під вартою. Це прямо підкреслено в рішеннях Piotr Osuch v. Poland (2009), Bojilov v. Bulgaria (2004), Skrobol v. Poland (2005). Формальна відписка -- не аргумент. Рішення про заставу має бути мотивованим: скільки людина реально заробляє? Чи має вона майно? Чи може його використати для забезпечення зобов'язань? А якщо не має -- чи не стане застава прихованим вироком без суду?

На папері все виглядає непогано. Стаття 182 Кримінального процесуального кодексу начебто підтримує європейську логіку: розмір застави має враховувати обставини злочину, майновий стан і навіть ризики перешкоджання слідству. А головне -- не бути непомірним. Тобто, застава має бути дієвою, але не нестерпною.

КПК також визначає основні "межі":

Суд може перевищувати ці рамки, проте лише в особливих обставинах. І тільки в тих випадках, коли буде доведено, що немає іншого виходу.

Які аспекти слід розглядати при встановленні застави? Як у Конвенції, так і в Кримінально-процесуальному кодексі наведені чіткі вказівки:

Якщо хоча б один з цих аспектів не враховується, застава втрачає свій статус легального механізму і стає засобом психологічного впливу. Або ж просто приводом для утримання особи під вартою, прикриваючись фальшивою можливістю.

У прагненні до яскравих антикорупційних досягнень система часто жертвує справедливістю на користь зручності. Щоб продемонструвати результати, слідчі та судді іноді обирають найпростіший шлях, ігноруючи деталі юридичних норм. Тому важливо уважно спостерігати за тим, як Вищий антикорупційний суд (ВАКС) інтерпретує закон у випадках, що стосуються застав, які перевищують допустимі межі. Саме в таких "виключних випадках" найчастіше виникає свавілля, яке маскується під фасадом правосуддя.

У період з квітня по початок травня 2025 року судді Вищого антикорупційного суду розглянули вісім питань щодо встановлення застави, яка перевищує межі, визначені Кримінально-процесуальним кодексом. При розгляді клопотань про застосування або продовження запобіжних заходів судді повинні були оцінити фінансовий стан підозрюваних та гарантувати, що сума застави не є явно завищеною. Проте, рішення суду містять лише загальну інформацію про доходи та майно, яку вдалося зібрати прокуратурі. Слідчі судді не проводять детального аналізу ситуації:

4 квітня 2025 року Вищий антикорупційний суд розглянув заяву про продовження утримання під вартою судді з Білгорода-Дністровського, якого підозрюють у перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та ухваленні неправомірних рішень (справа 1-кс/991/2850/25). Прокурор у своєму виступі просив встановити заставу на рівні трохи більше 2 мільйонів гривень.

Незважаючи на аргументи захисту, слідчий суддя оцінює фінансовий стан підозрюваного як стабільний, оскільки:

Ба більше, слідчий суддя додає, що є висока ймовірність того, що підозрюваний за ухвалення незаконних рішень міг отримати неправомірну вигоду у розмірі приблизно 174 000 доларів США.

Сам обвинувачений під час судового засідання підкреслив, що має інвалідність ІІ групи і перебуває на постійному дороговартісному лікуванні. Усі фінансові надходження, які він отримує офіційно, йдуть на медичні витрати, тому у нього немає жодних заощаджень для внесення застави. Найбільша сума, яку він зможе зібрати, становить 1 мільйон гривень.

На цей час підозрюваний вже два місяці знаходиться в слідчому ізоляторі, бо не має коштів внести заставу. За таких обставин слідчий суддя не бере до уваги застарілі дані про фінансовий стан підозрюваного; не аналізує, чи досі в його розпорядженні є такі суми; не аналізує рівень витрат і навіть додає "неправомірну вигоду", яку прокурор ще має довести в ході судового розгляду. В результаті, застава у 1 514 000 грн. Нібито не стільки, скільки просив прокурор, але й суттєво більше за можливості підозрюваного.

В іншій справі суддю з Білгорода-Дністровського також підозрюють у можливій участі в ухваленні незаконних рішень (ухвала слідчого судді від 16 квітня 2025 року у справі 1-кс/991/2834/25). На підставі запиту прокурора слідчий суддя розглядав справу про визначення застави в розмірі 3 мільйони гривень.

Два місяці тому підозрюваному вже було призначено аналогічний розмір застави, проте він не зміг його внести через нестачу фінансів. В ході розгляду справи підозрюваний зазначив, що здатен надати лише 1,5 мільйона гривень. У підсумку слідчий суддя ухвалив рішення про заставу у розмірі 1,7 мільйона гривень — це менше, ніж просив прокурор, однак все ще перевищує суму, яку підозрюваний вважав реалістичною для себе.

На перший погляд, ця ситуація може здаватися компромісною. Проте, ми вважаємо, що слідчий суддя не провів достатнього аналізу фінансових можливостей підозрюваного та не обґрунтував адекватно встановлену суму застави. У ухвалі зазначено, що "фінансовий стан підозрюваного можна оцінити як забезпечений" на підставі декларацій, поданих ним та його дружиною у 2024 році:

При тому, що подружжя не має у власності нерухомого майна. Також, суддя вважає, що існує висока ймовірність того, що підозрюваний міг отримати неправомірну вигоду у розмірі приблизно 106 500 доларів США.

У цьому випадку слідчий суддя явно помиляється, вважаючи, що всі кошти, які були отримані, жодним чином не використовувались подружжям. Вони не купували їжу, не оплачували комунальні послуги і не мали інших фінансових зобов'язань. Більш того, підозрюваний ніби-то має неправомірну вигоду, однак це ще потрібно довести. В результаті, рішення у цій справі стало лише формальним компромісом між клопотанням прокурора і заявою підозрюваного.

Третій приклад ще цікавіший. Опис майна підозрюваного справляє враження заможної людини. Начебто він разом з родиною мають можливість внести заставу навіть 10 млн грн. Однак прискіпливий аналіз, який ми зробили замість слідчого судді, показує, що в реальності підозрюваний вже тривалий час не може вийти з-під варти через брак коштів.

15 квітня 2025 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалив рішення про розмір застави для особи, підозрюваної у пособництві виготовлення завідомо підробленого експертного звіту щодо грошової оцінки земельної ділянки (справа 1-кс/991/3315/25). Спочатку підозрюваному була встановлена застава в розмірі 900 000 гривень, яку сплатила інша особа. Однак через невиконання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків ця застава була конфіскована на користь держави, і нова застава була визначена на рівні 10 мільйонів гривень. Після цього розмір застави тричі знижувався до 9, 6 та 3 мільйонів гривень відповідно.

Слідчий суддя не звертає уваги, що підозрюваний весь цей час перебуває під вартою, оскільки не має таких коштів, і все одно робить висновок про "заможний майновий стан підозрюваного". В ухвалі суду наведений солідний перелік майна, який, на перший погляд, може справити враження про достатність коштів для сплати застави у 3 млн грн. Але якщо подивитись детально, то виявиться, що слідчий суддя знов не оцінив, які кошти є реально в розпорядження підозрюваного, чи зможе наявне майно допомогти зібрати необхідну суму, та чи не покладає це надмірного тягаря на невинну особу. Посилаючись лише на дані, наведені прокурором слідчий суддя перелічує наступне майно:

Для неупередженого спостерігача буде зрозуміло, що кошти, які підозрюваний отримував протягом девʼяти років, з великою вірогідністю, вже були витрачені елементарно на побутові потреби. Одна із земельних ділянок знаходиться на окупованій території. Обидва автомобілі вже старі та не люксових марок. Власність у статутному капіталі юридичних осіб мінімальна, а нерухоме майно родичів -- їхнє єдине житло. Надходження на рахунки юридичних осіб також потрібно вивчити детальніше. Чи не були ці суми вже витрачені, бо це кошти від підприємницької діяльності та чи розподілялись якісь суми між засновниками в якості дивідендів.

З наявних активів, які могли б слугувати заставою, залишилися лише дві земельні ділянки – підозрюваного та його батька. Оскільки підозрюваний утримується під вартою вже протягом п'яти місяців, зрозуміло, що цих майнових ресурсів недостатньо для сплати застави.

Саме аналіз таких нюансів дозволяє краще зрозуміти, чи дійсно українська система правосуддя повністю відповідає стандартам справедливості, або ж механізм визначення застави все ще потребує суттєвих змін, аби не перетворюватися на прихований тиск.

Застава не є альтернативою покаранню і не є привілеєм для обраних. Це запобіжний захід, що дозволяє особі залишатися на свободі, одночасно забезпечуючи її присутність під час слідства та судового процесу. Коли суддя враховує всі обставини, від фінансового становища до ризиків втечі, і діє відповідно до норм Європейської конвенції та Кримінально-процесуального кодексу, застава виконує свою роль: вона діє як стримуючий фактор, але не позбавляє свободи.

Та реальність рішень ВАКС показує інше. Слідчі судді не аналізують глибину ситуації, не рахують реальну доступність коштів, не співвідносять цифри із життєвими обставинами. Достатньо, щоб у декларації колись світилась готівка або згадувався продаж авто -- і це автоматично стає підставою вважати людину "забезпеченою". І навіть якщо підозрюваний уже кілька місяців перебуває в СІЗО, бо фізично не може внести попередньо призначену заставу, це не заважає суду призначати нову. Причому з посиланням на все ті ж недоведену "ймовірну вигоду" або старі дані, які давно втратили актуальність.

Справжній аналіз фінансового стану, платоспроможності та можливості реалізувати задеклароване майно в проаналізованих ухвалах відсутній. Ніхто не ставить під сумнів, чи можна перетворити у готівку частку в ТОВ з капіталом у 5 тисяч гривень, чи має сенс розраховувати на ділянки, розташовані в окупації, або на авто, якому двадцять років. Судова логіка проста: якщо щось задеклароване -- значить, це ресурс. Якщо колись були доходи -- значить, є гроші. Але це не правосуддя. Це -- бухгалтерія без співчуття. І в такій системі свобода стає привілеєм для тих, хто має не тільки право, а й рахунок.