27 вересня 1892 року у світі з'явився один із видатних теоретиків українського націоналізму Дмитро Андрієвський. - Новини Весь Харків

27 вересня 1892 року у Бодакві на Полтавщині народився Дмитро Андрієвський, член українських урядів доби Української революції 1917-1921 років, один із теоретиків українського націоналізму, публіцист, діяч ОУН, якому Євген Коновалець пропонував стати Провідником.

"Я все ще наполягаю на тому, що Ви, шановний інженере, маєте стати тим, хто вийде з конгресу українських націоналістів як провідник націоналістичного руху, - писав Коновалець у листі до Андрієвського 21 листопада 1927 року. - Ви повинні використати час до наступного конгресу, з нашою, звісно, підтримкою, для того, щоб належно підготуватися до своєї майбутньої ролі."

Відомий дослідник Віктор Ревегук виявив у архівах відповідь Андрієвського на цю пропозицію: "Тим, що Ви очолюєте нашу справу, я дуже радий... стверджую, що саме Ви здатні запустити цей процес". Андрієвський пояснив свою відмову бажанням зосередитися виключно на ідеологічній діяльності, публіцистиці та громадських ініціативах.

Світогляд та переконання Дмитра Андрієвського формувалися в контексті ідей українських самостійників. Під час навчання у гімназії в Лубнах, він познайомився з членами місцевого осередку Революційної Української партії. Тут він усвідомив суголосність своїх поглядів на майбутнє України з програмним документом партії. Це був Маніфест "Самостійна Україна" Миколи Міхновського.

Від цього моменту Андрієвський створював та формував навколо себе середовище, орієнтоване на українські цінності. Він активно працював у складі урядів Української Народної Республіки під час доби Центральної Ради, Української Держави та в період Директорії.

Осінню 1918 року він представляв Українську Державу з дипломатичною місією у Швейцарії. Одночасно він навчався на інженерному факультеті державного університету в бельгійському місті Гент. Через два роки здобув диплом інженера-архітектора. Спочатку працював у Франції, а згодом перейшов на роботу в Бельгії. Активно публікував статті у виданнях "Тризуб" та "Національна думка". У своїх працях він підкреслював, що розвиток нації слід розпочати з подолання рабської психології у власних душах, що передбачає єдність та монолітність української спільноти.

На першій Конференції українських патріотів-націоналістів, що проходила з 3 по 7 листопада 1927 року в Берліні, Андрієвського було обрано Головою президії. Він також став членом новоствореного керівництва націоналістичного руху в ролі ідеологічного референта. Крім того, він входив до організаційного комітету, який займався підготовкою Першого Конгресу Організації Українських Націоналістів (ОУН), що відбувся в січні 1929 року у Відні.

У 1934 році він висловив протест Лізі Націй, стверджуючи, що СРСР, чия влада відповідала за голодомор в Україні і не поважала права людини, не заслуговує на членство в цій організації.

З початком Другої світової війни, за завданням проводу ОУН виїхав на українські землі. Дістався Львова, де його затримала німецька поліція. Згодом Андрієвського відправили до концтабору Брец.

Після закінчення Другої світової повернувся до Бельгії. Тут організував Український допомоговий комітет. Це була громадська організація, яка опікувалася переміщеними особами. Протягом 1949 - 1952 років відвідав українські громади в Канаді та США, представляв ОУН у виконавчому органі створеної 1948 року Української Національної ради та Державного центру УНР.

Після виходу на пенсію він переїхав до Мюнхена, де провів останні роки свого життя в Будинку для літніх людей у Дорнштадті. Саме там він відійшов у вічність 30 серпня 1976 року. 22 січня 2010 року його прах було перевезено в Україну, а перепоховання відбулося на Личаківському цвинтарі у Львові.

Андрієвський передбачив розпад і загибель СРСР. "Майбутнє совєтської імперії, - пророкував він у 1958 році, - є виписане в самій її природі, в її внутрішнім змісті, в її побудові. Від початку свого існування вона є повна суперечностей, які її роздирають і від яких вона колись згине, розложиться, розпадеться".