"Відновлення балансу" чи право на релакс? Які причини викликали таку хвилю критики на фестивалі "Вирій"?

"Не сам фестиваль мене лякає, а те, що прірва стає нормою", - зазначила депутатка Київської міськради та начальниця медичної служби батальйону "Вовки Да Вінчі" Аліна Михайлова у своєму дописі про етнофестиваль "Вирій. Простонеба". Ця заява спровокувала бурхливі обговорення в соціальних мережах щодо того, чи повинна війна залишатися видимою, навіть у контексті заходів, призначених для відпочинку та розваг.

За два дні "Вирій" на ВДНГ у Києві відвідали близько 17 тисяч людей. На сценах виступали Святослав Вакарчук, Vivienne Mort, NAZVA та інші відомі артисти, а серед гостей були, зокрема, народні депутати Ярослав Железняк та Ольга Коваль, колишня прем'єр-міністерка Юлія Свириденко.

Цього літа відбулися й інші фестивалі, такі як "Книжковий Арсенал", "Протасів Яр", Atlas Festival та Faine Misto, але саме "Вирій" став об'єктом найгострішої критики.

Радіо Свобода досліджувало причини, чому "Вирій" викликав таку жваву реакцію та як під час війни визначити межу між правом на відпочинок і потребою пам'ятати про конфлікт.

Аліна Михайлова гостро відреагувала на те, що фестиваль відбувався того самого дня, коли в Києві прощалися з Олексієм Юковим - засновником пошукової групи "Плацдарм", який понад 25 років займався пошуком і поверненням тіл загиблих. Він загинув 5 серпня на Донеччині, а 8 серпня сотні людей прийшли попрощатися з ним на майдан Незалежності. Михайлова протиставила ці два одночасні події - прощання із загиблим і фестивальні танці на ВДНГ - як приклад прірви між досвідом людей, залучених у війну, та цивільним життям у тилу.

"Я вже чую цей довід: 'Що тепер - всім зупинитися?' Ні, зупинятися не потрібно. Але важливо зберігати пам'ять і мати розуміння. Відчувати внутрішній спокій, згадуючи про тих, хто сьогодні заплатив ціну за твій шум," - зазначила вона.

Де межа допустимого під час війни?

Медіаекспертку, засновницю та шефредакторку "Детектор медіа" Наталію Лигачову також шокували фотографії, поширені Михайловою, "саме відсутністю цього почуття міри". Водночас вона застерегла від поділу суспільства на два протилежні світи - фронт і тил: Київ регулярно зазнає обстрілів, а серед учасників фестивалю можуть бути військові, волонтери та люди, які допомагають армії. На її думку, складніше питання - хто і як взагалі може визначити межу допустимого під час війни.

Вона згадала про публікацію журналістки та експертки з комунікацій Олени Шкарпової, яка підняла важливе питання: "Хто встановлює межі? Як зрозуміти, коли ти вже перейшов цю межу?" Шкарпова зазначає, що постійне відчуття сорому не є вирішенням, а в публічному спілкуванні важливо враховувати, як це може бути сприйнято іншими людьми.

Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха не намагається однозначно оцінити, що є прийнятним у даній ситуації. Проте він вважає, що інтенсивність реакції на фестиваль "Вирій" свідчить про те, що для певної частини суспільства цей захід все ж таки перетнув важливі межі.

"На мою думку, багато людей, які стали свідками жахів війни, відчувають, що суспільство перетнуло критичні межі в цей важкий час. Це стосується особливого стилю одягу та деяких надто відвертих танців," - зазначив він у коментарі для Радіо Свобода.

Філософ Володимир Єрмоленко називає накопичення ліній напруги між людьми з різним досвідом війни "мікрокрекингом" - появою "мережі мікротріщин" у суспільстві за десятками різних питань. За його словами, такі тріщини виникають не через різні ідеології, а через різний життєвий досвід людей.

"У суспільстві мікрокрекингу єдиним чинником, який може нас об'єднати, є спільна діяльність. Потрібно прагнути до колективного успіху... Варто шукати те, що нас об'єднує, а не роз'єднує. Це ми зможемо досягти через спільні дії, спрямовані на одну мету - перемогу України", - зазначив він.

Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха асоціює ці напруження з виникненням під час війни нових значних соціальних груп, які мають абсолютно різний життєвий досвід.

"В умовах війни в Україні сформувалися нові соціальні категорії: військовослужбовці та волонтери, а також ті, хто не залучений до бойових дій або не займається допомогою. Це може стати однією з потенційних ліній розподілу в суспільстві. І таких категорій уже існує чимало: ті, хто зазнав збитків, ті, хто залишився неушкодженим, ті, хто залишився в своїх домівках, і ті, хто їх втратив, та багато інших", - зазначив він в інтерв'ю Радіо Свобода.

Соціолог підкреслив, що не розглядає цю напругу як розкол у суспільстві: він вважає, що різкі реакції вписуються у рамки демократичного обговорення.

Які причини для критики фестивалю?

Громадський діяч, військовий та ініціатор фестивалю "ВиделкаFest" Сергій Гнезділов висловив стурбованість щодо недостатнього відображення війни на "Вирії".

"Я абсолютно не заперечую проти фестивалів, адже сам є їхнім організатором. Проте я рішуче виступаю проти безглуздості та поверхневої картинки успішного життя, яке штучно створене. Фестиваль "Вирій" стає символом цієї безсенсовності та ілюзії ідеального заброньованого існування. Це справжня ілюстрація того, що можна назвати 'пиром під час чуми', - зазначив він."

Сергій Гнезділов висловив свою незадоволеність фестивалем "Вирій", відзначивши, що він не зумів зібрати значних коштів для підтримки армії та, на його думку, не акцентував увагу на темі війни так, як слід.

Окрім "Вирію", в Києві цього літа відбувся Atlas Festival, на якому зібрали 103 млн гривень на проєкт "Дронопад". Під час фестивалю також проводили благодійні аукціони, а окрему сцену віддали військовим музикантам. Інший фестивальний проєкт Альони Гудкової "Зірковий благодійний "Кураж" також мав благодійну складову. На львівському фестивалі Faine Misto збирали 20 млн гривень на дрони-перехоплювачі.

На відсутність згадок про війну та зборів звернула увагу й історик Марія Воротило, яка викладає в одній з приватних шкіл Києва і відвідала фестиваль "Вирій". Вона детально охарактеризувала цей захід як елегантну та ретельно організовану подію, де "справжньо змогла відпочити", але разом із цим зауважила:

"Жодної згадки про війну. Жодного збору на території від фестивалю. Жодної точки, де можна було б задонатити на якусь бригаду".

Історикиня висловила бажання, щоб у рамках цього масштабного фестивалю було більше акценту на вшанування пам'яті загиблих та участі ветеранів, не відмовляючись при цьому від святкових заходів.

Ветеран та директор аналітичного центру "Левіафан" Микола Мельник висловив підтримку думці Аліни Михайлової щодо "нормалізації прірви". Проте він підкреслив, що його зауваження не стосуються організаторів чи учасників "Вирію", а спрямовані на державну політику. На його думку, основна проблема полягає в нерівномірному розподілі тягаря війни, мобілізаційних обов'язків та системи бронювання.

Авторка Христина Морозова висловлює думку, що проблема полягає не стільки в самому "Вирії", скільки в тому, що військова служба стала обов'язковою далеко не для всіх. За її словами, фестиваль лише підкреслив невдоволення, пов'язане з нерівністю в процесах мобілізації, бронювання та відстрочок.

Радіо Свобода намагалося зв'язатися з Альоною Гудковою, засновницею "Вирію", щоб отримати її коментар стосовно критики фестивалю та його благодійних аспектів, проте відповіді не було.

У своєму Instagram Гудкова зазначила, що попередній проект "Вирій" завершився з фінансовими збитками в розмірі 9,5 млн гривень. За її словами, покриття боргу здійснювалося за рахунок коштів "Куражу" та її особистих доходів. Вона підкреслила, що "Кураж" як приватний бізнес мав можливість використовувати фінанси для погашення заборгованості замість благодійних цілей. Однак у червні команда, за її інформацією, передала всі прибутки на благодійність, не вказуючи конкретну суму та напрямок допомоги.

"Сподіваюсь, я заспокоїла всіх друзів та підписників, які пишуть і хвилюються, що я передумаю робити "Вирій", бо комусь не сподобалися труси з пір'ям або що я не знаю, як пишеться слово "благодійність", - написала вона.

Альона Гудкова не відчуває необхідності виправдовуватися перед тими, хто "інтерпретує" її виступ на фестивалі по-своєму, і зазначає, що їй "не соромно ані за свої вчинки, ані за слова".

Продюсерка фестивалю "Вирію" Анастасія Максимова в коментарі для "Суспільне Культура" роз’яснила, чому не було встановлено окремої благодійної мети через фінансові збитки заходу. За її словами, спочатку планується проаналізувати фінансові результати, а лише потім ухвалити рішення щодо можливого перерозподілу частини коштів на благодійність. Крім того, вона зазначила, що близько 20% квитків були пропоновані за пільговими цінами, а серед відвідувачів були військовослужбовці та їхні родини.

Чому фестиваль отримує похвалу?

"Дуже приємно, що івент відзначався інклюзивністю, адже на ньому були присутні як сильні чоловіки, так і жінки, а також люди на інвалідних візках. Це справді є дефіцитом для багатьох інших організаторів заходів. Я вірю, що такі моменти нормальності та спільного позитивного досвіду є відповіддю на ненормальність істерик у соціальних мережах та стратегії 'мікрокрекінгу' супротивника, про що говорить Володимир Єрмоленко," - зазначив колишній голова митниці Максим Нефьодов.

Організатори також наголошували на безбар'єрності фестивалю: передбачили доступні входи й вбиральні, платформу для маломобільних гостей біля сцени та переклад виступів українською жестовою мовою. Для ветеранів, військових, людей з інвалідністю та низки інших пільгових категорій вхід був безкоштовним. Як повідомляє видання "Музвар", фестиваль відвідали 17 тисяч людей, а понад 10% гостей, які належать до пільгових категорій, скористалися безкоштовним входом.

Фестиваль "Вирій" здобув чимало схвальних відгуків. Режисер Алан Бадоєв охарактеризував його як вияв нової української культури, яка розвивається в умовах війни, та як елемент боротьби за національну ідентичність. Він вважає, що "Вирій" втілює в собі цю культурну енергію опору.

Генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін охарактеризував "Вирій" як не просто музичний фестиваль, а як платформу, на якій формується нова сучасна українська естетика. Ця естетика виникає завдяки злиттю традиційних символів і мотивів з електронною музикою, театром, модою та перформансом.

Військовий Андрій Оністрат, що побував на "Вирії", висловив думку, що подібні заходи повинні відбуватися щорічно. Програмістка Ярослава Багрій, також присутня на "Вирії", описала цю подію як "неймовірну" і піддала критиці негативні відгуки в соціальних мережах, закликавши скептиків врахувати всі труднощі, пов'язані з організацією фестивалю в умовах війни.

"Вирій. Простонеба" - етноелектронний фестиваль, який уперше провели у Києві у 2025 році. Його назва відсилає до українських народних уявлень про вирій - місце, куди відлітають птахи на зиму і де перебувають душі померлих. Фестиваль поєднує електронну й живу музику, театр, перформанс, моду та українські етнічні мотиви. Обов'язковою частиною є тематичний дрес-код, який цьогоріч визначили як "розкуте етно, етнофутуризм, дикість, природність та свобода". На двох музичних сценах виступали українські та іноземні артисти, окремо працювала театрально-перформативна програма. На території фестивалю також проводили офіційні церемонії одруження у співпраці з "Дією", Мінцифри та Мін'юстом.