Олександр Ворокосов, Павло Толопка, Олег Нос, Сергій Лісіцин, Марʼян Бегей та Олег Заяць. 8 серпня місто Львів проводить в останню путь своїх захисників.

Поховають воїнів на різних цвинтарях.

У суботу, 8 серпня, Львів попрощається з воїнами Олександром Ворокосовим, Павлом Толопкою, Олегом Носом, Сергієм Лісіциним, Марʼяном Бегеєм та Олегом Заяцем, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає львів'ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань, інформує пресслужба ЛМР, пише DailyLviv.com

Чин похорону воїнів Олександра Ворокосова, Павла Толопка, Олега Носа та Сергія Лісіцина розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Олександра Ворокосова, Павла Толопка та Олега Носа поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Сергія Лісіцина -- на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Чин похорону для воїнів Мар'яна Бегея та Олега Заяця заплановано на 14:00 в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, приблизно о 14:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Мар'яна Бегея поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Олега Заяця -- на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Біографічні відомості про захисників

Сергій Лісіцин (18 липня 1978 — 22 грудня 2023) був уродженцем Львова.

Отримав середню освіту в загальноосвітній школі №58 у Львові. Після цього продовжив навчання в комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівський фаховий коледж культури і мистецтв", де спеціалізувався на професії керівника оркестру духових інструментів. Вищу освіту здобув у Львівському національному університеті імені Івана Франка за напрямом "Філософія".

Починав свою кар'єру в якості вчителя історії в Загір'янському навчальному закладі загальної середньої освіти І ступеня, що підпорядкований Солонківській сільській раді у Львівській області. Пізніше перейшов на посаду бібліотекаря в комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівська обласна універсальна наукова бібліотека", а також працював на різних інших посадах.

За словами родичів, Сергій відзначався чесністю, добротою, щирістю та ввічливістю. Він був відкритою, доброзичливою та чуйною особою. Завжди підтримував веселий настрій, любив пожартувати і мав чудове почуття гумору. Його захоплення природою та подорожами було очевидним, а час, проведений з родиною та близькими, він цінував понад усе. Сергій проявляв велику турботу про тварин, дбайливо ставився до них і володів добрим серцем.

У 2023 році я взяв на себе обов'язок захищати свою країну від агресії російських загарбників. Я боровся за територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому напрямку, служачи в 5-й окремій штурмовій Київській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Сергія Лісіцина є мати та сестра.

Олександр Ворокосов (30 серпня 1988 – 25 липня 2024) був мешканцем Львова.

Я здобував освіту в середній загальноосвітній школі №9. Окрім того, проходив навчання в комунальному закладі Львівської обласної ради, відомому як "Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут".

Мав досвід роботи в галузі логістики на приватному бізнесі.

За словами близьких, Олександр відзначався добротою, щирістю, турботливістю та комунікабельністю. Він завжди залишався оптимістом, дипломатичним і врівноваженим. Його витривалість, внутрішня сила та стриманість допомагали йому спокійно долати труднощі та знаходити спільну мову з оточуючими. Олександр захоплювався боксом, із задоволенням грав у комп'ютерні ігри, цікавився аніме та читав манґи.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Олександра Ворокосова є мати, брат та близькі родичі.

Павло Толопка (09.09.1981 — 09.11.2024) з Львова.

Отримав освіту в середній загальноосвітній школі №86 у Львові. Після цього навчався на автомеханіка в Львівському професійно-технічному училищі.

Займався діяльністю в галузі будівництва на приватних компаніях.

За словами близьких, Павло був чуйною, відвертою та дружелюбною особистістю, завжди сповнений оптимізму та відзначався чудовим почуттям гумору. Люди цінували його за доброту, щирість і позитивний підхід до життя. У вільний час він захоплювався рибалкою, насолоджувався перебуванням на свіжому повітрі та з радістю готував смачні страви.

З моменту початку масштабного вторгнення російських військ, він вирішив стати на захист своєї країни. У складі 37-ї окремої бригади морської піхоти Військово-Морських сил Збройних Сил України, він відстоював територіальну цілісність і суверенітет України на Південно-Слобожанському та Донецькому фронтах.

У Павла Толопка є батьки, брат, сестра та рідні.

Мар'ян Бегей (28 серпня 1989 – 28 грудня 2024) був мешканцем Львова.

Освіту отримував у середній загальноосвітній школі №54 у Львові. Після завершення навчання в школі здобув професії слюсаря з ремонту автомобілів та електрозварника. Потім продовжив навчання в "Львівському фаховому коледжі Львівського національного університету природокористування", де отримав кваліфікацію техніка-механіка у сфері механізації меліоративних робіт у сільському господарстві.

Працював електромонтером на Львівському комунальному підприємстві "Львівсвітло".

Згідно з розповідями близьких, Мар'ян вирізнявся добротою, щирістю та турботливістю як сім'янин. Він мав безмежну любов до своєї дружини і дітей. Його захоплення творчістю Степана Гіги було помітним, а спортивні інтереси, зокрема, пристрасть до футболу, займали важливе місце в його житті. Крім того, Мар'ян цінував активний спосіб відпочинку і мав особливу прихильність до тварин.

У 2024 році він став на захист своєї країни від агресії російських військ. Відстоював територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському напрямку, служачи у 125-й окремій важкій механізованій бригаді Збройних Сил України, а згодом продовжив боротьбу на Донецькому напрямку в складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади.

У Мар'яна Бегея є дружина, двоє синів, мати, брат та рідні.

Олег Нос (23 вересня 1985 – 27 січня 2026). Уроженець Львова.

Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №47 міста Львова. Після закінчення школи продовжив навчання у вищому приватному навчальному закладі "Львівський медичний фаховий коледж "Монада"", де здобув фах фармацевта. Вищу освіту здобув у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького за освітньою програмою "Клінічна фармація".

Успішно завершив навчання на військовій кафедрі.

Працював фармацевтом, згодом обіймав посаду завідувача аптеки, а також працював медичним представником.

Зі слів рідних, Олег був дуже розумною, відповідальною та доброю людиною. Вирізнявся турботливістю, щирістю й уважним ставленням до близьких. Цінував свою сім'ю, яка була для нього найбільшою цінністю. У вільний час любив риболовлю, яка приносила йому задоволення та допомагала відпочити.

У 2024 році я взяв на себе обов'язок захищати свою країну від агресії російських загарбників. Боровся за територіальну цілісність та суверенітет України на Донеччині та Південно-Слобожанському напрямках, будучи частиною 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Сухопутних військ Збройних Сил України.

В Олега Носа залишилися дружина та син.

Олег Заяць (родился 5 августа 1983 года — скончался 6 августа 2026 года) был жителем Львова.

Отримував освіту в середній загальноосвітній школі №72 у Львові.

Проходив військову строкову службу у складі Державної прикордонної служби України.

Займався ремонтом як майстер на приватних компаніях.

Зі слів рідних, Олег був веселою, доброю, щирою, комунікабельною та працьовитою людиною. Легко знаходив спільну мову з людьми, завжди був відкритим до спілкування та вирізнявся доброзичливістю. У вільний час любив риболовлю, подорожі та захоплювався спортом, зокрема футболом.

З 2024 року він розпочав свою службу в 7-му прикордонному Карпатському загоні Державної прикордонної служби України, а згодом перейшов до 1-го Донецького загону "Гарт" цієї ж служби.

У Олега Заяця є мама, тато, дружина, дочка, брат, сестра та рідня.