Повернувшись з евакуації, вони відшукали свою родину: розповідь про перший в Україні сімейний притулок для дітей з інвалідністю.

Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований

"Я мрію про те, щоб усі діти знайшли своїх батьків і були щасливими. Для щастя не потрібно багато — достатньо просто приймати їх такими, якими вони є," - ділиться думками Марина Бороніна, яка більше року тому стала мамою-вихователькою у Львові. Це перший в Україні дитячий будинок сімейного типу для дітей з інвалідністю, заснований з метою забезпечити їм виховання в атмосфері родинного тепла, підтримки, а не в спеціалізованих установах, щоб вони могли жити звичайним життям.

Сьогодні Марина виховує трьох дітей з Дніпропетровщини, які повернулися в Україну після евакуації, а також двох дівчаток зі Львова. Вона впевнена, що всі п'ятеро — це справжня родина, зібрана з любові. За її словами, саме в сімейному середовищі діти розвиваються набагато швидше. Вона спостерігає це на прикладі своїх вихованців, які за цей час зросли, навчилися допомагати по господарству та почали відвідувати навчальні заклади. Свою історію Марина розповіла в рамках проєкту "Ти як?" від Радіо Свобода.

Марина Бороніна протягом 13 років працювала дефектологом у реабілітаційному центрі "Горлиця", розташованому в Дніпрі. Після початку повномасштабної війни в квітні 2022 року, за її словами, дітей з цього закладу евакуювали за межі країни. Спочатку вона вирушила на Закарпаття, а згодом приєдналася до своїх вихованців у Туреччині, де провела два з половиною роки.

В кінці 2024 року, коли ми вже вирушали з Туреччини до України, я займалася перевезенням дітей, які на той момент були з нами. З нашого закладу повернулося 14 учнів, а всього виїжджало 26. Проте, за ці роки у нас також було чимало випускників, які завершили навчання.

За даними Державної служби у справах дітей у відповідь на запит Радіо Свобода, з початку широкомасштабного вторгнення у складі закладів за кордон евакуювали понад чотири тисячі дітей. До України вже повернули понад 3100 із них. У відомстві зазначають, що не всі діти можуть повернутися до місць свого попереднього проживання, адже значна частина закладів розташована поблизу зони бойових дій або на окупованих територіях.

Після повернення дітей їх зазвичай розташовують у відносно безпечних регіонах України, таких як Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська та інші області. Для них проводять програми адаптації, сприяють возз'єднанню з біологічними родинами або влаштуванню в сімейні форми виховання. Деякі діти також направляються до закладів професійно-технічної освіти.

"Ці діти заслуговують на життя так само, як і всі інші."

За словами Марини, більшості хлопців і дівчат із Дніпропетровщини вдалося знайти сім'ї в межах програми "Родина для кожної дитини". Її мета - забезпечити права дитини на зростання у сімейному середовищі через розвиток у громадах патронату над дитиною, покращення якості та забезпечення доступності для вразливих сімей з дітьми як альтернативи інтернатним закладам.

Для Софії та двох Олександрів вирішили створити "Сімейну домівку", а місцем для неї обрали Львів. Марина ж стала мамою-вихователькою дитячого будинку сімейного типу. Каже: її дорослі сини підтримали це рішення.

Як вихователька у закладі, я усвідомила, що прагну не просто працювати, а й жити життям, яке приносить справжнє задоволення. Ці дітки стикаються з труднощами у розвитку та мають особливі потреби. Коли розпочав свою роботу наш дитячий будинок сімейного типу, я була впевнена, що в мене будуть саме такі діти. Я знала, як їм допомогти, як сприяти їхній соціалізації та адаптації до повсякденного життя. Наша мета – довести, що ці діти заслуговують на таке ж право на життя, як і всі інші.

У Львові Марина зустріла Вікторію, яка також прагнула створити власну родину. Дівчинка відчувала тривогу, адже не знала, як вона впишеться в нову сімейну атмосферу, адже раніше була єдиною дитиною в своєму домі.

Лише кілька хвилин спілкування, і я подумала: "Боже, це ж сестра мого Сані!" Вони вражаюче схожі, як зовні, так і за характером. Їхня активність і невгамовність просто приваблюють. Я одразу зрозуміла, що вони швидко порозуміються. Здається, вона завжди була частиною нашої компанії.

Останньою, хто став членом родини, стала п'ятирічна Даринка.

"Це таке крихітне янголятко. З першої миті, коли я її побачила, я відразу зрозуміла, що вона стане частиною нашої сім'ї. І так ми стали родиною. П'ятеро дітей – це ті, хто з'явився у нашому житті завдяки великій любові."

"В родині розвиваються набагато швидше"

Сім'я оселилася в просторому будинку площею близько 300 квадратних метрів. У цьому житлі кожна дитина має власну кімнату, а також є ігрова зона, вітальня, пральня, гардеробна, а також кухня-їдальня. Це помешкання було надане сім'ї церквою.

Цей будинок вельми затишний і ідеально підходить для сімей з дітьми. Простір тут облаштовано так, щоб забезпечити безпеку: навіть меблі мають округлі контури. Місця вистачить для всіх. Діти мають яскраву уяву і обожнюють малювати. Соня, зокрема, захоплюється бісероплетінням і вже створила безліч прикрас. Вони з радістю беруть участь у домашніх справах і особливо люблять готувати.

На думку Марини, діти з інвалідністю розвиваються набагато ефективніше в домашніх умовах, аніж у різних інституціях. Це вона спостерігає на прикладі своїх синів і доньок.

Я з мамою переглядаємо, і вона зауважує: "Подивись, Віка так змінилася за ці три місяці. Даринка також значно підросла, а Сашко освоїв безліч нових навичок. Раніше йому було важко їсти самостійно, а тепер він вже миє посуд і прибирає за собою. Якщо щось не вдається, вони не соромляться просити про допомогу. У їхній родині розвиток відбувається значно швидше, і це великий позитивний момент".

Згідно з повідомленням Львівської міської ради, цей будинок став першим в Україні подібного роду, призначеним для дітей з інвалідністю. Його основна мета полягає в тому, щоб діти могли жити в умовах, наближених до звичайного життя, оточені родинним теплом та підтримкою. Кожен малюк має свого соціального працівника, який надає допомогу в повсякденних справах та навчанні. На даний момент фінансування їхньої діяльності забезпечує ЮНІСЕФ, а в майбутньому цю функцію перейме міська влада.

Сашко і Вікторія є учнями звичайної школи у Львові, де вони успішно закінчили сьомий та шостий класи відповідно. Софія разом із Сашком завершили навчальний рік у форматі онлайн і продовжать своє навчання в навчально-реабілітаційному центрі. Тим часом, найменша з них, Даринка, готується до свого першого дня в дитячому садку.

"Якщо ми будемо утримувати їх вдома, вони ніколи не навчаться користуватися громадським транспортом, відвідувати магазини, аптеки, школи чи лікарні. Тому дуже важливо, щоб вони мали можливість відвідувати дитячий садок та школу, соціалізуватися, спілкуватися з однолітками, заводити дружбу та мріяти так само, як і всі інші діти."

Сама ж Марина мріє про те, щоб кожна дитина в Україні знайшла свою родину і була щасливою.