Пташка на гілці яблуні: нове життя барської кераміки

Традицію орнаментального розпису барської кераміки внесли до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Вінниччини

Кераміка завжди була важливим народним мистецтвом, а в Барі можна знайти навіть сліди королівських традицій. Хоча в інших частинах України, зокрема Вінниччині, це ремесло переживало численні війни та зміни політичних режимів, в Барі через репресії воно не лише занепало, а й зникло зовсім. Лише через сім десятиліть вдалося відновити традицію виготовлення поливаної кераміки з білим фоном і оригінальним зображенням птаха на яблуневій гілці завдяки зусиллям науковців та ентузіастів.

Крім того, під час масштабної агресії Росії вони вдалися до створення "парадоксального" музею барської кераміки та ініціювали внесення традиції її орнаментального розпису до списку обласних елементів нематеріальної культурної спадщини.

Про непросту історію та сьогодення барської кераміки Укрінформу розповіли представники команди Народного музею барської кераміки.

Практично 400 років добробуту

У фіналі XIX - на початку XX століття місто Бар стало одним з найзначніших центрів гончарства не лише в Поділлі, а й в Україні в цілому. Історія барської кераміки налічує ще XVI століття, коли польська королева Бона Сфорца, що заснувала наше місто, привезла до нього італійську майоліку. Як і її італійський прототип, барська кераміка вирізняється білим фоном і яскравими кольоровими малюнками, - зазначає директор музею Роман Григор'єв.

За його словами, мешканці почали виготовляти художню кераміку з глини, якої було вдосталь в околицях Бару. Їхні твори відрізняються білофонною стилізацією, що нагадує порцеляну. Унікальність барської кераміки полягає в білосніжному фоні, а також у каліграфічному розпису, виконаному жовтими, зеленими, охристими, рожево-охристими та коричневими відтінками, які вражають витонченістю ліній.

Упізнавали її за характерним малюнком, - птахом на яблуневій гілці. Орнаментальні композиції розміщували у центрі виробу, залишаючи багато вільного тла.

Крім того, Бар був єдиним міським центром гончарства серед більш ніж 140 переважно сільських осередків, які функціонували на Поділлі на початку ХХ століття, де активно використовувався сюжетний розпис на виробах. Місцеві майстри відтворювали сцени з міського життя того часу. Наприклад, вони зображували музикантів, що відпочивають у шинку, панянок, які прогулюються з парасольками, або молодят, що танцюють. Також могли бути представлені вершники зі шаблями або жандарми, що затримують шинкаря. Таким чином, барська кераміка має свою унікальність, - зазначає Григор'єв.

Він ділиться інформацією про те, що місцеві ремісники переважно виготовляли столові та декоративні предмети. Серед них були миски, полумиски, тарілки, баньки, а також глечики, свічники, вази і підставки для ваз. Миски, створені шляхетними гончарами, вирізнялися виразною конічною формою та особливим вінцем.

Тут також виготовляли керамічні іграшки. Насправді, Бар був одним із небагатьох місць, де створювали ці вироби не лише для власних потреб, а й на продаж. Переважно це були фігурки жінок, птахів і тварин, а також "базарні" мініатюри посуду, які гончарі колись використовували як решту для покупців.

Протягом майже 400 років барська кераміка зазнавала розвитку та процвітання. Спочатку в містечку працювало лише троє майстрів, а через століття кількість гончарських дворів зросла до 15. На початку XX століття, згідно з даними етнографа Юхима Сіцінського, в Барі, де проживало понад 22 тисячі осіб, третина населення займалася цим ремеслом. Цікаво, що в основному кераміку виробляли чоловіки, тоді як жінки займалися її розписом. Щоб зрозуміти масштаби виробництва, можна навести цифри: у 1907 році скупники відправили з Бару до Бессарабії шість тисяч пудів (96 тонн) розмальованих мисок!

БАР НА ПРПротязі СІМ ДЕСЯТИЛІТЬ ВТРАТИВ ПАМ'ЯТЬ ПРО СВОЮ ЧОТИРЬОХСОТЛІТНЮ КЕРАМІЧНУ СПАДЩИНУ.

Директор музею зазначає, що з 1920-х років барські майстри почали відходити від традиційних методів декорування своїх виробів. Цей період отримав назву пізній етап барської кераміки. У цей час характерне біле тло з витонченими малюнками майже зовсім зникло, поступившись місцем яскравим геометричним орнаментам на червоному, коричневому та навіть чорному фоні.

Скоріше за все, це був символ епохи і, можливо, неусвідомлене мистецьке передбачення темних часів. Адже з приходом радянської влади ситуація з гончарством у Барі зазнала суттєвих змін, а в 1930-х роках традиційне ремесло в місті почало занепадати. З одного боку, це було зумовлено розвитком і зміцненням промисловості, з іншого - політичними потрясіннями, війнами, Голодомором, примусовою колективізацією та сталінськими репресіями.

Насправді, гончарі-одиночки стали зникати як окремий соціальний клас. У багатьох гончарних регіонах кількість майстрів зменшилася в кілька разів, а в окремих місцях залишилися лише один чи два ремісники. Лише ті, хто працював у колгоспах чи артілях, мали можливість вільно займатися гончарством у домашніх умовах. На них накладалися значні податки, а за будь-які порушення законодавства їхні горни та гончарні круги знищували.

А вже у 50-60-х роках ХХ ст. померли останні барські цехові майстри. Відтоді традиція гончарства в Барі переривається.

Як видно, з приходом радянської влади відбулося фактичне знищення багатьох культурних надбань. Протягом семи десятиліть бар забув про свою чотирьохсотлітню традицію кераміки. Але 70 років — це, по суті, цілі живі покоління, люди, які ще пам'ятали про цю спадщину! Це є свідченням і підтвердженням того, що відбувається з народною пам'яттю та культурою під час окупації, зокрема російської. Саме тому ми не можемо дозволити повторення цього в XXI столітті, - наголошує Ірина Дєдова, заступниця директора Народного музею барської кераміки.

ВІДРОДЖЕННЯ ЗА ВІДКРИТТЯМ НОВИХ ГОРИЗОНТІВ

Вона ділиться, що перші спроби відновлення барської кераміки українські дослідники почали здійснювати лише наприкінці 1980-х років. Проте тоді ані місцеві мешканці, ані представники влади не проявляли жодного інтересу до цієї культурної спадщини. У районному музеї на той час існувала лише одна керамічна банька, виготовлена місцевими майстрами. На жаль, зразки цієї кераміки частіше зустрічалися поза межами області, ніж на її рідних теренах.

Починаючи з 2017 року, відомі гончарі Вінниччини розпочали процес відтворення керамічних виробів. У 2018 році до цієї ініціативи приєдналися й самі барчани, які, отримавши підтримку від Українського культурного фонду, реалізували проєкт під назвою "Відродження традицій барської кераміки".

Наш проєкт об'єднує представників різних організацій. Вісім років тому, коли розпочалися перші дослідження та експедиції, ми діяли як частина Барської міської ради. З 2021 року ця ініціатива продовжилася в рамках нашої громадської організації "Барський міський художній аматорський театр", яка стала "дочірньою організацією" народного музею. З часом барська кераміка почала створюватися найкращими майстрами регіону. Серед них – подружжя Біньковських у Барі, а також Вікторія Ніколаєва, Михайло Діденко, Людмила Філінська, Володимир Слубський, Ольга Цибуля, Устина Пужак, Сергій та Світлана Погонці з різних куточків Вінниччини, – розповідає Дєдова.

"ДИВОВИЖНИЙ" МУЗЕЙ КЕРАМІКИ БАРСЬКОГО РАЙОНУ

Роман Григор'єв підкреслює, що після відвідування українських музеїв та приватних колекцій, де зберігалися зразки барської кераміки, виникла концепція створення віртуального музею, присвяченого цій темі.

Протягом восьми років ми відвідали десять регіонів України, де вдалося зафіксувати понад 500 унікальних зразків барської кераміки. Ці предмети автентичні і походять з різних джерел збереження. Ми досліджували національні музеї Києва, Полтавщини, Львівщини, Харківщини та багатьох інших областей. Крім того, ми ознайомилися з регіональними та невеликими місцевими музеями, а також приватними колекціями. Не оминали й сільські садиби Вінниччини та Хмельниччини, де зустрічали барську кераміку у людей. Зібрані матеріали стали основою для розуміння необхідності їх представлення суспільству, - розповідає директор.

Він зазначає, що їхній музей не є першим у форматі віртуальної реальності, проте більшість подібних проектів представляють собою онлайн-версії вже існуючих фізичних експозицій.

Григор'єв зазначає, що в їхньому віртуальному архіві можна знайти експонати з понад 20 музеїв, а також приватні колекції.

Наш девіз можна сформулювати так: незалежно від того, де зберігається барська кераміка, вона завжди залишиться нашою. Це не тільки фізична власність, а й частина нашої культури та менталітету. Ми маємо в музеї як старовинні експонати (як ранні, так і пізні зразки барської кераміки), так і сучасні твори. Цей музей став першим в Україні віртуальним простором такого формату. Тут ми представили 82 найвищих зразка барської кераміки у 3D-дослідженнях, що робить нашу колекцію найбільшою з 3D-моделей зразків з одного гончарного центру. Музей функціонує трьома мовами: українською, англійською та польською, - ділиться інформацією Григор'єв.

Важливо підкреслити, що команда не збирається зупинятися на досягнутому. Цього року, у липні, їй вдалося відкрити Народний музей барської кераміки в Барі, і тепер він функціонує "в реальному житті".

- Створення Народного музею барської кераміки започаткували в 2021-му. За три роки до того ми почали збирати і колекціонувати автентичні зразки. І вирішили з такої маленької приватної колекції рухатися в напрямі музею. Він народний не за званням, не за формою, а за суттю, тому що твориться, так би мовити, "всім миром". Будь-хто може до нього долучитися і подарувати щось з експонатів, - пояснює Григор'єв.

Виставкова зала музею відкрилася 23 липня, за грантові кошти для неї придбали меблі та обладнання. Одна з громадських організацій орендує для нього приміщення.

- Ми працювали над цим протягом п'яти років! Тут ви можете побачити барську кераміку в її найрізноманітніших формах - як класичну, так і сучасну. Ми не розділяємо ці два стилі, адже не вважаємо сучасні вироби лише копіями автентичних. Для нас це еволюція мистецтва, що виникла в цьому гончарному регіоні.

У нашому музеї нараховується понад тисячу експонатів. Серед них можна знайти археологічні артефакти, живопис, літературу та багато інших цікавих предметів. Багато з цих речей були передані нам людьми під час експедицій, а також є меценати, які регулярно дарують нам свої колекції, - ділиться інформацією Григор'єв.

Важливу частину колекції становить археологічна кераміка, тобто викопні знахідки.

- Зокрема, багато нам передав "патріарх керамології Вінниччини", заслужений діяч мистецтв України Володимир Титаренко. Це взагалі унікальна колекція знахідок з гончарного горна. У 1980-х роках він отримав інформацію, що наш водоканал проводив комунікації на нинішній вул. Гончарній. Там колись проживали гончарі, були цехи. І там знайшли гончарне горно, - піч, у якій було дуже багато фрагментів барської кераміки. Як ранньої, білофонної, так і пізньої, із червоним тлом, чорним чи темно-коричневим, - каже директор музею.

Він додає, що у них також є зразки інших гончарних осередків.

- Це важливо, тому що ми маємо можливість показати, чим барська кераміка відрізняється від шаргородської, смотрицької або косівської, з якими її іноді плутають, і продемонструвати різноманіття керамік України, - пояснює співрозмовник.

Григор'єв підкреслює, що значна частина сучасної барської кераміки була створена в рамках ініціатив, підтриманих Українським культурним фондом. Зокрема, це відбулося в контексті всеукраїнської артрезиденції "Три площини барської кераміки", що проходила у 2024 році. У заході взяли участь 55 талановитих гончарів, художників та фотографів з різних регіонів України, які презентували барську кераміку у трьох формах: в глиняних виробах, на живописних полотнах та у фотографіях.

Тепер реалізується ще один проєкт - "Відродження традицій барської кераміки v.4.0", що спрямований не лише на продовження експедицій та досліджень кераміки, а й на створення інклюзивного аудіогіда Барською громадою.

Завдяки підтримці УКФ, ми розробляємо мультимедійний аудіогід з інклюзивним дизайном, оснований на GPS-технологіях. Цей додаток стане зручним інструментом для всіх користувачів, зокрема для осіб з вадами зору. Користуючись цим застосунком, ви зможете завантажити його на свій пристрій, обрати конкретну громаду, а потім, завдяки GPS, визначити своє місцезнаходження. Після цього програма автоматично запустить аудіотрек із інформацією про об'єкт культурної спадщини, який знаходиться поруч.

Відбувається це все на базі застосунку "UGuider", який створила команда розробників із Полтавщини. І наш Бар є першою громадою не лише Вінниччини, а загалом Правобережної України, яка приєднується до цього мультимедійного додатка. Для нього в нас уже є дві тестові локації, пов'язані з гончарством, - це вулиця Гончарна і Народний музей барської кераміки. Записують історії для аудіогіда актори нашого театру, серед яких ветерани і члени їхніх родин, а також люди з інвалідністю, - коментує звукорежисер Барського МХАТу і член команди Народного музею барської кераміки, ветеран Олександр Дєдов, який і займається студійним записом історій аудіогіда.

За інформацією директора, у 2023 році традиція орнаментального розпису Барської кераміки, яку було представлено громадською організацією "Народний музей барської кераміки", була включена до списку елементів нематеріальної культурної спадщини Вінниччини. Ця традиція знову отримала нове життя, активно функціонує в своєму історичному контексті та стає одним із туристичних привабливих об'єктів Бару та Вінниччини в цілому.

Наш музей також долучився до ініціативи "Шлях Подільської кераміки", яку координує департамент маркетингу та туризму Вінницької міської ради. Цей проєкт нагадує модель "Шляху Святого Якова" (або "Каміно Подоліко" у Вінницькій області), що проходить через місто Бар, і є сертифікованим маршрутом Ради Європи. Проте, на відміну від Шляху Святого Якова, де пілігримам необхідно слідувати визначеним маршрутом від одного пункту до іншого, шлях кераміки більше фокусується на об'єднанні різних локацій і майстрів. Це відкритий запрошення для туристів та усіх, хто цікавиться керамікою, а також для майстрів, які прагнуть зустрітися з колегами. Вони можуть ознайомитися з маршрутом, відвідати різні локації та скористатися пропонованими послугами, обираючи те, що їм до вподоби, - зазначає Роман Григор'єв.

У цьому проєкті учасникам пропонується відвідати Народний музей барської кераміки, а також насолодитися театралізованою екскурсією містом, проведеною Володимиром Шпаковичем — міським головою Бара на початку ХХ століття.

Довідково. У період війни збереження культурної спадщини набуває особливого значення, оскільки частина територій опинилася під контролем російських військ, а носії традицій вимушені шукати нові місця для життя, як в межах країни, так і за її кордонами. З цієї причини, починаючи з 2024 року, інформаційне агентство "Укрінформ" розпочало власне дослідження об'єктів культурної спадщини, зокрема тих, що включені до Національного переліку елементів НКС. Агентство підготувало понад 50 публікацій, що висвітлюють різноманітні аспекти, такі як петриківський розпис, кримськотатарський орнамент орьнек, традиції травництва в Старобільщині, поминальне деревце з Буковини, клезмерська музика Подільського (Кодимського) району Одеської області, обрядове виготовлення весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки "з квіткою" (Вінниччина) та багато іншого.

Антоніна Мніх з Вінниці

Світлини: Народний музей барської кераміки