Радість і смуток одного свята: Великдень в житті Івана Франка

У період Великодніх свят у родині Франків відбувалися важливі події

Великдень у сім'ї Івана Франка був не лише найзначнішим християнським святом, але й особливим моментом у його житті - наповненим світлом, домашнім затишком, а також глибокими втратами. У цій традиції переплелися звичаї бойків, міська культура Львова і глибокі особисті переживання письменника. Як святкували Великдень Франки - від рідного села Нагуєвичі до інтелектуального середовища Львова - і яке значення це свято мало для самого Франка, про його традиції Великодня розповіла директорка Інституту франкознавства Наталія Тихолоз під час лекції.

Великдень для Івана Франка мав особливе значення, оскільки в цей час збігалися як радісні, так і трагічні моменти його життя. Саме в післявеликодні дні він вирушив до Києва, щоб побратися з Ольгою Хоружинською. Однак, в різні роки напередодні цього свята його спіткали і болісні втрати: померли його батько та син. Крім того, в період святкування Великодня тяжко захворіла його мати, яка, на жаль, пішла з життя на Зелені свята.

Перший вірш, що написав поет, отримав назву "Великдень", але, на жаль, не дійшов до нас — автор вирішив знищити його, вважаючи недосконалим. У своїх роздумах про це свято Франко зазначав, що в цей день відбувається воскресіння не лише Христа, а й весни, тоді як зима, зло та смерть відступають. Це символізує тріумф правди, справедливості та любові.

Великдень для Івана Франка мав велике значення і відзначався як особливе свято (зображення Дому Франка).

Як дослідник, він ретельно вивчав великодні звичаї, народні традиції, обряди та навіть історичну дату розп’яття Ісуса Христа. Він пояснював походження назви свята тим, що "коли Христос воскрес, то Господь об’єднав два дні в один".

Рідне село Івана Франка, Нагуєвичі, зберігало автентичні традиції бойківського краю. Підготовка до Великодня тут розпочиналася заздалегідь. Ще на Благовіщення уважно спостерігали за погодою, вважаючи, що вона залишиться такою ж і на Великдень. У понеділок перед святом селяни вирушали на ярмарок, щоб придбати всі необхідні продукти. Чистий, або "Живний", четвер був днем відпочинку: у цей час не пекли паски, а тісто починали замішувати лише в п'ятницю ввечері, а випікати — в суботу до ранкової зорі.

Рідне село Франка Нагуєвичі (фото заповідника)

Паска виглядала велично, була спечена з ніжного пшеничного тіста, приготованого на основі молока. До неї додавали ароматні спеції: бібки, гвоздику, імбир та родзинки. Бідніші сім'ї зазвичай готували паски з вівсяного борошна. Коли настала пора випікання, господар акуратно саджав паску в піч за допомогою великої дерев'яної лопати, зворотною стороною якої була кругла, промовляючи: "Господи, благослови". Окрім основної паски, пекли ще меншу "посестру" та безліч перепічок. Згодом для цього процесу почали використовувати спеціальні глиняні форми. Коли йшли до церкви, паски ставили в дерев'яні кошики, а великі, які не вміщалися, обгортали в скатертину.

Дерев'яний ремінь для одягу (зображення з Дому Франка)

Писанки, як зазначав Іван Франко, виконували роль талісманів: "Свячені писанки або й звичайні яйця є першою стравою, що символізує кінець посту". Червоні крашанки уособлювали сонячне світло, їх дарували для счастя та кохання. Шкарлупу від крашанок хлопці кидали у воду, щоб потойбічні духи (рахмани) дізналися про святкування. У ніч з суботи на неділю біля церков та кладовищ чоловіки запалювали вогнища — це було символом сходження Святого Духа.

На Великдень люди масово відвідували церкву, а після святкового обіду збиралися на гаївки. У Дрогобичі була традиція виконувати великодні вірші. У селах також мали звичай стріляти з моздірів, маленьких гармат, що іноді закінчувалося пожежами та травмами. Примітно, що в Нагуєвичах обливання проходило не в понеділок, а у вівторок.

Ярослав Пстрак "Великоднє стріляння" (поштівка з веб-ресурсу Дому Франка)

Після одруження Іван Франко намагався святкувати Великдень у родинному колі. Винятком став 1904 рік, коли він мандрував Італією разом із сусідом Михайлом Грушевським.

На Великдень Франко із задоволенням співав у церкві на крилосі, в той час як його дружина тримала у руках воскову свічку. На святковий обід запрошували православного священнослужителя, що освячував паску в їхньому домі. Коли родина мешкала на вулиці Крижовій (тепер відомій як Чупринки), кошик з їжею приносили до собору Святого Юра. Після сніданку їхня донька ходила туди на гагілки.

Святкове частування на Великдень з використанням свячених яєць (зображення ZAXID.NET з театралізованої екскурсії у Домі Франка)

Дружина Ольга Франко була вправною господинею, їй допомагала кухарка Лукія Крохмальна. Святковий стіл прикрашали весняними квітами, а кімнати - китицями черемхи й бузку. Сніданок починався з яйця, яким господар частував усіх. До столу обов'язково запрошували й кухарку.

Ольга Хоружинська походила зі Слобожанщини, а напередодні заміжжя мешкала у Києві, тож принесла у родину свої кулінарні традиції. За спогадами доньки Анни Франко, у Хоружинських пекли баби з шістдесяти жовтків, медяники, готували мазурки, різноманітні м'ясні страви, запіканки, рибу, подавали ікру, маринади, наливки й настоянки. Сама ж Ольга готувала пироги з м'ясною або змішаною з яйцями начинкою, пекла печиво з конфітюрами і медянички.

Кухня Франків (фото Дому Франка)

Відомо, що 1906 року на Великдень Франко привів до Грушевського на Софіївці відомих гостей - Марію Заньковецьку, Миколу Садовського, Гната Хоткевича, Дениса Лукіяновича, Володимира Гнатюка. Після частування всі разом пішли гуляти містом.

Франків часто запрошували на Великдень родичі й знайомі у села Галичини та Гуцульщини: вітчим у Нагуєвичі, брат Онуфрій у Підгірки біля Калуша, Уляна Кравченко у Сілець (нині Стебник), сільські священники.

Автор активно використовував свої подорожі для вивчення іконографії, фольклору та етнографії. Під час літургій він співав разом із хором, читав уривки з Апостола, а також водив гаївки, фіксуючи їх у записах.

Франко по селах записував гагілки (листівка Дому Франка)

Особливо любив проводити час у селі Яйковець на Жидачівщині, де жив отець Северин Борачок. Тут він говорив: "Лише в селі можна по-справжньому відчути атмосферу свята, в місті немає такого святкового духу". У 1905 році під час Великодніх свят до Львова завітав Михайло Коцюбинський, який прямував на лікування за кордон. Разом із Франком і Гнатюком вони вирушили святкувати до Яйковця.

Згодом стан здоров'я Франка став погіршуватися, і святкові дні втрачали свою колишню радість. Великдень 1908 року він провів у лікарняних стінах. У 1914 році він востаннє святкував це свято вдома в колі родини, але вже без сина Андрія. Того ж року Ольгу Франко було шпиталізовано до психіатричної лікарні, сини пішли на фронт Першої світової війни, а донька вирушила до Києва. У 1916 році Франко скромно відзначив свій останній Великдень разом із племінником, а вже через місяць його не стало.

Попри всі випробування, Великдень залишався для родини Франків не просто святом, а важливою опорою, традицією, що єднала покоління. Його діти зберегли ці звичаї навіть у часи заборон і передали їх далі. Як зауважила Наталія Тихолоз, останні великодні Франка були сповнені суму, але водночас і глибокого усвідомлення прожитого життя. Світло цього свята, як і його ідеї, пережило час і продовжує підтримувати наступні покоління.

Родина Франка зберігає свої давні традиції (фото ZAXID.NET під час театралізованої екскурсії в Домі Франка).

"Коли ми сьогодні готуємося до Великодня і очікуємо миру, нагадуються останні роки життя Івана Франка. Ці ідеї і натхнення, які він передав наступним поколінням, їх підтримувало. Це тримає також і нас зараз. Час великодній наказує нам радіти і мусимо цю традицію підтримувати. Світло Великодня зігріває нас, незалежно від того, де б ми не були", - підсумувала Наталя Тихолоз.

Більше про великодні традиції та рецепти родини Франків можна дізнатися з книжки Наталії Тихолоз "Великдень у Франків. Дух і смак традицій".