Затягнувши турнікет, я почув тріск – він не витримав. Але кров все ще рясно лилася: цей чоловік пережив Бахмут і знову повернувся до футболу.

Неймовірна історія Сергія Звєкова, гравця клубу Покрова АМП, який пройшов справжнє пекло у складі 77-ї окремої десантно-штурмової бригади.

В день, коли Росія розпочала масштабне вторгнення, Сергій Звєков, аматорський футболіст з Миколаївщини, мав відвідати перегляд у клубі з Південноукраїнська. Проте його подорож була скасована, і незабаром він замість футбольних бутсів одягнув армійські черевики. Сергій став стрільцем-санітаром у 77-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Він боровся до травня 2023 року, коли отримав серйозне поранення під Бахмутом.

"Спершу все здавалося мирним тихим перед буревієм, - поділився Сергій Звєков в інтерв'ю для Спорт 24. - Було зовсім тихо, нічого не відбувалося, жодних загроз. А потім раптом розпочалося... Не можу точно сказати, чим саме вони нас атакували, але нам, звісно, дісталося дуже сильно. Було багато поранених, і серед наших, і серед інших підрозділів. Наша артилерія знаходилася позаду, а ми діяли на передньому краї."

Десь о 9:15 як бахнуло по мені... Раз - і просто тиша. Нам раніше пояснювали, що коли летить міна, то чути характерний звук. А тут нічого не було чути. Просто бах і темрява в очах. Болю ніякого не відчував. Тільки цей гар, такий сморід стояв. Я спочатку навіть не зрозумів, що зі мною сталося. Потім усвідомив, що нічого не чую і не бачу. За якийсь час трохи попустило, почав бачити, чути. І тут ще один приліт. І знову те саме. Я навіть трохи закричав. Дивлюся на ліву ногу, а там на коліні штанини взагалі немає. Дивлюся на праву - штанина ще є, але кров просто цвіркає. Лівою ногою можу поворухнути, а правою вже ні. І думаю: "Оце капець. Це все".

Навколо нікого не було, я залишився на самоті. Що робити? Наклав собі турнікет і почав затягувати, але він раптом зламався. А кров все ще лилася. Йти було неможливо, тому довелося стрибати на одній нозі. Так я проскочив близько двохсот метрів по траншеї, поки не дістався до своїх побратимів. Попросив про допомогу. Мені зробили ін'єкцію, наклали новий турнікет, написали час на лобі і почали нести. Після цього ще кілька хлопців отримали поранення, тому мене залишили, і я мусив чекати. Зрештою, мене все ж винесли до місця евакуації. Там ми ще деякий час очікували, поки приїдуть за нами. Ось так і було.

Пройшло чимало часу, і в лікарні прийняли рішення ампутувати праву ногу Звєкова. Але він не здався і знову повернувся до футболу. Наразі ветеран грає за львівську команду Покрова АМП. Щоб дістатися до тренувань і матчів, він долає приблизно 700 кілометрів в один бік і вже встиг стати чемпіоном та володарем Кубка України з амфутболу.

"Найважливіше – не втрачати надії, не піддаватися, мати мету і йти вперед, - ділиться своїми думками спортсмен. - Життя не закінчується через втрату частини тіла. Це зовсім не означає, що потрібно опускати руки, зневірюватися і говорити: 'Я більше нічого не бажаю'. Адже якщо нічого не прагнути, то навіщо тоді жити? Ми існуємо, щоб продовжувати рухатися, шукати нові можливості та наповнювати своє життя змістом."