"Я втілила його мрії". Війна обірвала життя Володимира Ковальського - Історії з життя

Людяний, щирий, надзвичайно сміливий -- таким згадують його рідні, друзі й побратими. Як і в кожного з нас, у Володимира було багато життєвих планів -- зробити ремонт у родинному будинку, виховати дітей, дочекатися онуків, подорожувати... Але не судилося.

"Заглушити біль втрати неможливо — ні часом, ні підтримкою, ні жодними засобами. Лише мої син і донька дарують мені сили продовжувати жити і зберігати пам'ять про чоловіка, — ділиться думками дружина воїна Зоряна Ковальська. — Володимир виріс у Львові, закінчив школу, здобув професію ремонтника в училищі залізничного транспорту, а потім працював на автозаправній станції. Наша зустріч з коханим була досить незвичайною. Наші мами були знайомі, одного разу моя мама сказала: "Доню, завтра ти не йдеш на роботу в кафе, бо приїдуть свати". Я була в шоці, але вирішила спробувати цю авантюру. Володя прийшов до нас у гості разом зі своєю мамою, і ми чудово провели час. Це справді стало коханням з першого погляду. Ми зустрічались три місяці, а потім вирішили одружитись. Володя заворожував мене своєю турботою, здавалося, він готовий зробити все, аби я була щаслива. У 2014 році у нас народився син Олександр, а донька Марія-Анастасія нині вже має сім років."

За словами співрозмовниці, у 2015 році її чоловік отримав повістку. І впродовж двох років у складі 24-ї окремої механізованої бригади воював у зоні АТО, зокрема в районі Сіверськодонецька на Луганщині.

24 лютого 2022 року Володимир отримав телефонний дзвінок із закликом з'явитися до територіального центру комплектування, оскільки його занесли до списку резервістів. З червня він служив у 146-му окремому ремонтно-відновлювальному полку, виконуючи обов'язки з ремонту військової техніки на Запоріжжі, розповідає Зоряна Ковальська. У січні 2023 року його перевели до 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", і він вирушив на Донбас. Там Володимир виконував обов'язки водія для медичної команди. Я, звісно, дуже переживала, але він запевняв мене, що все буде гаразд. Напередодні трагедії ми спілкувалися. Син випадково розбив телевізор, і Володимир попросив купити новий та повідомити його про це, адже поспішав на позицію. Але більше я не отримувала від нього жодних новин. Через кілька днів із військкомату прийшло повідомлення про його загибель.

Життя Володимира Ковальського обірвалось 22 квіт­ня 2023 року в селі Спірне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, захисник потрапив під мінометний обстріл. "Тіло чоловіка обгоріло, тож довелося хоронити його в закритій труні, -- каже дружина. -- Вічний спочинок коханий знайшов у селі Жовтанці на Львівщині. Там залишився будинок його бабусі, Володя мріяв відремонтувати його, але не встиг. Тому мрію чоловіка здійснила я".

Посмертно воїна удостоїли ордена "За мужність" ІІІ ступеня. Його дружина ініціювала петицію з проханням надати йому звання Героя України.